Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія літератури / 1898 р. / [Рец.] И. Стешенко. И. П. Котляревский и Осипов и их взаимоотношения

[Рец.] И. Стешенко. И. П. Котляревский и Осипов
и их взаимоотношения

Іван Франко

Киевская старина, 1898, июль – август, стор. 1 – 82.

Соті роковини видання першої української книжки – «» Котляревського вшанувала редакція «Киевской старины» опублікуванням трьох важних причинків для оцінки діяльності і таланту сього батька нашої нової літератури.

Перший із сих причинків, котрого титул ми виписали вище, має на меті порівняння тексту української «Енеїди» з великоруською «Енеїдою» Осипова, що уперве вийшла ще 1791 р. Досі критики Котляревського всіляко міркували про те, чи Котляревський писав під впливом Осипова, чи ні; д. Стешенко, трохи серйозніше навіть, ніж би було треба, наводить і розбирає ті різнорідні здогади і в кінці переводить порівняння текстів обох творів.

З того порівняння виходить ясно понад усякий сумнів, що Котляревський користувався «Енеїдою» Осипова, що багато віршів Осипова майже живцем або в вільнім перекладі ввійшло до твору Котляревського, що загальний план «Енеїди» взятий також у Осипова, хоча декуди повкорочуваний, що навіть деякі русизми в мові укр[аїнської] «Енеїди» треба покласти на карб російського взірця.

Ще одну досить важну обставину проминув д. Стешенко, а власне ритм і будову строфи, котру Котляревський також запозичив від Осипова; строфа обох «Енеїд» (10 рядків, римованих по схемі a b a b c c d e e d, при чім b i d – рими мужеські) є типова для російських епічних поем старшої доби з гумористичною закраскою; нею написані Пушкінів «Євгеній Онегін» і Лермонтова «Капитанша»; в українській літературі сею строфою написана тільки «Енеїда» Котляревського, його ж «» і ще дві безіменні оди (також гумористичні) на війни з французами 1807 і 1812, зложені коли не самим Котляревським, то кимсь таким, що знав не тільки «Енеїду», але й «Оду до Куракина», з котрої в оді на вигнання Наполеона перейнято живцем деякі рядки (див.: Киевская Старина, 1886, І, стор. 190 – 195).

Аби доказати, що «Енеїда» Осипова справді була взірцем для Котляревського, д. Стешенко, зводячи докупи скупі біографічні сліди (не раз тільки фрази біографів), береться доказувати, що Котляревський не міг написати перших частин «Енеїди» ані 1791, ані 1792 р., а писав її десь аж 1795 – 96 р., маючи вже під руками всю «Енеїду» Осипова, котрої кінець видано 1795 р.

Мені здається, що д. Стешенко був би ліпше зробив, якби не силкувався бути надто докладним там, де його джерела зовсім недокладні, бо, н[а]пр[иклад], головний біограф Котляревського, Стеблін-Каменський, говорить, що «Енеїду» писав Котляревський аж вступивши до військової служби, а се, мовляв, було 1803 р.

«Сей додаток неважний, – міркує д. Стешенко, – бо С[теблін]-Каменський попросту не знав, коли Котляревський вступив до військової служби». Еге ж – можна б на се сказати словами народної анекдоти: верби не занюхав, а ковбасу в борщі занюхав! – коли Котл[яревський] вступив до війська – сього не знав, хоч на се міг мати офіціальні документи, а коли писав «Енеїду», се він знав.

Пускаючися на такі тонкості, дуже легко з критика зробитися адвокатом, і д. Стешенко в своїх статтях про Котляревського робиться ним дуже часто. І без потреби. Чи не ліпше б було д. Стешенкові, замість вдаватися в широкі міркування, пошукати нових матеріалів до відповіді на те і деякі інші питання?

Далі показує д. Стешенко, що Осипов у своїй «Енеїді» ішов за німецьким пародистом Блюмауером, котрого травестована «Енеїда» вийшла в Відні уперве 1784 р. Та тільки коли Блюмауер вістря своєї сатири в дусі Йосифінської тенденції обернув проти монахів і клерикалізму, Осипов написав свою «Енеїду» без ніякої тенденції, бажаючи тільки потішити, насмішити читачів та приймаючи все грубіянське за смішне. От тим-то його пародія тепер не так смішна, як нудна, а декуди збуджує чуття обридження.

Котляревський вітхнув у ту декольоровану пародію нового духу, забажав у рамках «Енеїди» змалювати сучасну Україну з її хибами і написав твір високої стійності, живий і свіжий. Наслідування Осипова не пошкодило йому, а показало тільки контраст: що може з теми, попсованої вже нетямущим віршоплетом, зробити правдивий талант.

За переведення детального порівняння «Енеїди» Котляревського з твором Осипова, сього остатнього з Блюмауером, з оглядом також на латинський твір Вергілія належиться д. Стешенкові подяка як за сповнення одного з desiderat-ів критики в справі творчості Котляревського.


Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1898. – Т. 26. – Кн. 6. – С. 36 – 38 (Бібл.), за підп: Ів. Франко.

Подається за першодруком.

Стешенко Іван Матвійович (1873 – 1918) – український громадський і політичний діяч, літературознавець.

…з великоруською «Енеїдою» Осипова, що уперве вийшла ще 1791 р. – Йдеться про травестійну поему «Перелицованная Вергилиева «Энеида» (4 частини, 1791 – 1796), автор якої – російський письменник Микола Петрович Осипов (1751 – 1799). Цей твір послужив певною мірою взірцем для «Енеїди» І. Котляревського.

Пушкінів «Євгеній Онегін» – у якому автор використав винайдену ним 14-рядкову «онегінську строфу», яка складається з чотиристопового ямба и має римування AbAb CCdd EffE gg (великі букви – жіночі рими, малі – чоловічі).

Лермонтова «Капитанша» – Можливо, Франко мав на увазі сатиричну поему російського письменника Михайла Юрійовича Лермонтова (1814 – 1841) «Тамбовська казначейша» (1838), видану анонімно під скороченою цензурою назвою «Казначейша».

Стеблін-Каменський Степан Павлович (1814 – 1885) – український письменник і педагог. Автор віршів, історико-етнографічних розвідок тощо. Видав «Воспоминания об И.И. Котляревском. Из записок старожила» (Полтава, 1869).

Блюмауер Алоїс (1755 – 1798) – австрійський письменник-просвітитель. Автор твору «Wirgils Aeneas oder Abenteuer des frommen Helden Aeneas» (Відень, 1784 – 1788).

… в дусі Йосифінської тенденції… – Йдеться про тенденції в австрійській літературі часів правління Иосифа II (1741 – 1790) (з 1765 р. – німецький цісар, в 1765 – 1780 рр. співрегент Марії-Терезії), представника освіченого абсолютизму.

…латинський твір Вергілія… – Йдеться про епічну поему «Енеїда» (29 – 19 до н. е., незакінч.) римського поета Марона Публія Вергілія (70 – 19 до н. е.).

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 104 – 106.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 70

Модифіковано : 30.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.