Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Польське повстання в Галичині 1846 року / 3. Едвард Дембовський i Теофіл Вишньовський

3. Едвард Дембовський i Теофіл Вишньовський

Іван Франко

Товчок до нового руху, котрий мав закінчитися такою страшною для польського народу катастрофою, вийшов знов з заходу, від еміграції польської. Двигачами його були Едвард Дембовський і Теофіл Вишньовський, емісари польських революційних зв’язків у Франції.

Едвард Дембовський походив з аристократичного роду і був властителем дібр Руди в Варшавській губернії. Але відмолоду вихований в доктринах демократичних, він не любив шляхти, уже хоть би за то, що вона погубила повстання 1830 – 31. Для направи того, що в тім часі попсовано, для відбудування Польщі постановив він посвятити свій рід, свою жінку і дітей, свій маєток і свої сили. Від початку 1840-их років, по розбитті конспірацій Конарського, працював він в Варшаві над заложенням і розширенням революційного зв’язку, звертаючись при тім до ентузіастичної молодежі, дрібних урядників, адвокатів і писателів, котрих поривав своєю вимовою і своїм рішучим, смілим характером.

Плодом його праці мало бути повстання, котрого вибух назначений був на весну 1844 р., якраз на той час, коли цар Николай мав приїхати до Варшави. Повстання мало вибухнути разом в Конгресівці і Познанщині; Галичина – думали конспіратори – по вибуху і сама підійметься, ідучи за прикладом. Провідниками повстання в Конгресівці мали бути адвокати Веньковський, Карпінський і Гросс; Дембовський мав удатися до Познанщини і дати там знак до вибуху.

Незалежно від тої конспірації повстала в Варшаві серед молодежі друга патріотична конспірація, з характером більш людовим. Були се «кружки» молодежі, котрих основателями були Венжик, Еренберг і Дзвонковський. Душею тої конспірації був ксьондз Сцегенний, котрий поперед всього радив конспіраторам звернути головну увагу на простий люд, збудити в нім національне самопізнання і дарованиям панщини зробити з нього правдивого громадянина, так щоб люд той мав інтерес і сам повстати для виборення собі народної і громадської самостійності. До тої ж самої конспірації належав і учитель шкіл люторських в Варшаві Левіту (Levitoux). Коли, по відкритті конспірації, солдати прийшли його арештувати і окружили хату, він, не хотячи датись їм в руки, спалився враз з хатою.

В р. 1843 відкрито і розбито обі конспірації. Арештовано їх начальників і важніших повивожено в Сибір. Сцегенного укарано найтяжче; після переказу мав він при слідстві дістати 5 000 палок, – опісля ж його, закованого в заліззя, вивезено в Сибір. По еміграції пішла чутка, що він умер під палками, в Парижі навіть Товариство демократичне відправило службу за його душу. Між тим він видужав і, проживши около 20 літ в Сибірі, вернув під час амністії назад до Конгресівки, і, як зачуваємо, жиє ще й досі. Дембовський якраз перед відкриттям конспірації виїхав до Познанщини; його засуджено в Варшаві позаочно, а добра його сконфісковано.

В Познані застав Дембовський розгалужену організацію демократичну, до котрої яко відпоручник Централізації паризької мав прибути Гельтман з Парижа. Дембовський вніс жар в розгарячені і без того уми: він пер до повстання своєю огнистою вимовою. Але не довго пробував він в Познані; в часописі «Rok 1843» напечатав він статтю о сучаснім соціалізмі (далеко не радикальну, і вже зовсім не червоно-комуністичну, як каже Заля). За ту статтю зістав він прусським урядом арештований і видалений за границю. Тоді він удався до Брукселі, де пробуваючий від 1835 року історик польський Лелевель заложив був політичний зв’язок еміграційний ««Zjednoczenie».

Та, здається, не дуже корисно мусив представитися йому той зв’язок і його представителі Лелевель і Зверковський: вічні свари еміграційні, підозрівання та зневаги взаємні відразили від себе його гарячу, живої діяльності вимагаючу душу. Він повернув назад до Познаня, певно, не одержавши від Лелевеля такої місії, о якій говорить Заля: «піднімати народ польський в Познанщині і Галичині в ім’я теорій комуністичних до повстання против панів».

[Історик повстання польського з р. 1846 М. Заля, хотячи, очевидно, накрутити цілу історію на свій згори повзятий погляд, нібито різня 1846 р викликана була «комуністами», називає «Zjednoczenie» зв’язком крайнє радикальним і комуністичним. Оскільки такий суд єсть безпідставний, доказує, напр., слідуючий відзив «Demokraty polskiego» o тім зв’язку: «Zjednoczenie» było negacją demokracji; w niem tworzyły się nawet oddzielne gminy arystokratyczne; demokracja «Zjednoczenia» była tylko koncesją dla ducha czasu» [«Об’єднання» було запереченням демократії; в ньому творилися навіть окремі аристократичні гміни; демократія «Об’єднання» була тільки поступкою для духу часу] (Гл. Demokrata polski, 1844, з дня 23 липня). – Прим. І. Ф.]

Такої місії Лелевель не міг дати Дембовському, і Дембовський ніколи її не сповнював. В Галичині і в Познанщині він був двигачем головно повстання шляхетського, політичного, несоціального, а коли й знайшовся з простим людом, то, безперечно, пропагував серед нього ті самі думки – освободження політичне, конечно з примішкою таких соціальних змін, як знесення панщини, скасування монополів державних і т. д. Тільки ж як далека така пропаганда від комунізму, се кождий неупереджений легко зрозуміє, і треба бути або зовсім несвідущим суті і цілей комунізму, або прямо сторонничим, щоб одно з другим змішувати.

В Познані застав Дембовський живі приготування до повстання, котре тоді вже постановлене було Централізацією Товариства демократичного в Парижі і означене на лютий місяць 1846 реку. Ту застав також Дембовський емісарів паризької Централізації і організаторів повстання: Людвика Мирославського, Гельтмана, Альціату і др., і уконституйований Rząd narodowy, котрий поручив йому організацію повстання в Західній Галичині. Для Східної Галичини призначений був секретар Централізації Теофіл Вишньовський, котрий прибув туди аж пізніше, в половині 1845 року, так що Дембовський від лютого до червня 1845 року розтягав свою діяльність на цілу Галичину.

Безпримірна досі смілість і енергія того емісарія, його зручність в укриванні свого пробування, швидкі переходи з місця на місце і численні, а несподівані метаморфози, котрими він змилював чуйність пошукуючих за ним властей поліційних – все те окружило швидко особу його якимсь поетичним німбом, мглою анекдот і міфології, нагнало чимало страху і гризоти львівській поліції і її директорові Захерові, котрий з властивою собі пересадою в своїм пам’ятнику (виданім по його смерті в Празі п[ід] «Polnische Revolutionen» змалював діяльність того емісара в Галичині враз із міфічними додатками, характеризуючими, з одного боку, безпорадність тогдішніх органів поліційних, а з другого, симпатію, яку здужав собі позискати Дембовський серед місцевої шляхти, молодежі і урядництва.

Різносторонню його діяльність, а заразом той поетичний німб, яким окружено його особу, характеризує досадно хороший, хоч, очевидно, пересадний в малюнку, вірш п[ід] н[азвою] «Emisariusz», виданий на окремій картці (без місця і року печатания), здається, во Львові 1848 року, але написаний, очевидно, з кінцем 1845 р. (автор не знає нічого о смерті Дембовського); ми наводимо ту з нього, для повного обрисовання тої цікавої личності, дві послідні, найкращі строфи;

Znacie, Morawca, starca, górala,

Znacie żebraka, kominiarczyka,

Węgra, Cygana, Włocha, Moskala,

Co ledwie przyjdzie, natychmiast znika,

Co dziś jak flisak do Gdańska płynie,

Jutro jak handlarz do Węgier zmierza,

Co dziś w Stambule, jutro w Londynie,

Dziś u wieśniaka, znów u papieża,

Dziś w głębi Litwy, jutro w Poznaniu

A wszędzie mówi o zmartwychwstaniu?

Znacie człowieka, co zaparł siebie,

Co dla ojczyzny, braci, wolności

Przebiegł poł świata o suchym chlebie,

Wyrzekł się żony, dziatek, miłości,

Co mu wiatr zesiekł wychudłe lica,

Chlebem powszednim – cierpienia, troski,

Uściskiem stryczek, grób, szubienica?

To emisarjusz Edward Dembowski,

Co za to wszystko w chwili skonania,

Chce tylko słyszeć dzwon zmartwychwstania!

Зараз в лютому 1845 року познакомився Дембовський з дідичем села Войслав’я в Тарнівськім, Францом Весьоловським [Оповідання наше про приготування до вибуху опираєм тут головно, крім вгаданої книжки М. Заля, на пам’ятнику того гр. Весьоловського, виданім 1868 р. во Львові. – Прим. І. Ф], котрий належав уже до конспірацій 1834 – 36 років і знакомий був добре з братами Вишньовськими. Весьоловському представив Дембовський в ярких красках великі приготування в Познанщині і Конгресівці і наклонив його розпочати і в західних повітах Галичини відповідну діяльність.

Весьоловський не був тому противний, хоч добре бачив трудності подібної роботи. Щоб дати Дембовському який-такий образ тих трудностей, він при різних случайностях познакомив його з многими людьми з околичної шляхти; плани Дембовського у всіх стрічали коли не цілковиту полохливу рівнодушність, то бодай нерішучість, рідко де щиру охоту. Дембовський рішився поїхати до Познаня, щоб все представити центральному комітетові, а Весьоловському поручив працювати дальше і 13 марта зарядити з’їзд до Тарнова; на той час мав і він приїхати з Познаня з вістями і інструкціями.

Між тим, з надходячою весною почали кружити між народом і шляхтою дивоглядні вісті: шляхта говорила, що в велику п’ятницю мають хлопи повстати і вирізати панів; хлопи знов говорили, що шляхта готовиться різати хлопів. Шляхта підозрівала демократів о кровожадні заміри. Очевидно, що при такім успособленні з’їзд в Тарнові дня 13 марта не міг випасти блискуче; з всіх сторін – однакі вісті про недовір’я і тривогу. З Познаня прибув Дембовський, а з ним разом і член паризької Централізації Віктор Гельтман, а також бувший член конспірації Сцегенного Леон Мазуркевич. Всі они удались з Весьоловським до Войслав’я на свята і, представляючи йому, що в Познанщині і в Конгресівці «робиться» над повстанням, забралися по святах на добре до конспіраційної роботи в західних повітах. Особливо Краків наповняв їх надією; там ще в 1844 році під проводом д-ра Горжковського зав’язався комітет революційний, до котрого, крім шляхти, належали і міщани, ба, навіть – чутка була – і цілі громади хлопів.

Зав’язавши таким способом конспіраційні вузли в західних повітах, Дембовський поїхав до Східної Галичини, де в червні спіткався з Теофілем Вишньовським, секретарем Централізації Товариства демократичного, котрому поручене було верховодство над всіми приготуваннями до повстання в Галичині. Понав’язувавши деякі зносини в Східній Галичині, Вишньовський разом з Дембовський приїхали до Войслав’я, щоб від Весьоловського вислухати справоздання о дотеперішній його діяльності. Справоздання те вдоволило Вишньовського, котрий поїхав швидко назад до східних повітів, зазнакомившись попереду з багатим дідичем Гройца, Адольфом Бобровським, котрий також радо прийняв участь в приготуваннях до повстання.

На того пана особливо Весьоловський покладав велику надію, головно задля його маєтку, котрий давав йому серед околичної шляхти великий авторитет. Він наклонив Бобровського поїхати до Познаня і переконатися доочне, чи справді там такі великі приготування робляться. Рівночасно мав поїхати і Дембовський. Але Бобровський не поїхав на означений час; Дембовський поїхав сам і швидко вернув, привозячи «великанські відомості»; в Познані вже сидить Мирославський, готові вже знамениті плани стратегічні, творяться на цілім просторі давньої Польщі комітети військові і т. д. Вісті ті потвердив з свого боку і Горжковський оповіданнями про гарячкову діяльність в Кракові. Все то для Весьоловського, його брата і других запалених конспіраторів було, мов острогою для гарячого коня. Посідаючи невеличкі і досить надшарпані маєтки, они задовжувались, щоб обігнати видатки на вічні поїздки по кількох повітах, на посилки і на підмоги різним не маючим, а «потрібним» конспіраторам.

Літом 1845 року відбувся во Львові сойм становий, на котрий вибрався також Весьоловський, але знуджений безплідними його дебатами і роздразнений притиками панів, що недовірчиво відносилися до задуманого повстання, постановив взяти паспорт і поїхати сам до Познаня, щоб переконатися, як там діло стоїть. Діставши паспорт, вирушив Весьоловський в кінці вересня до Кракова, відки мав їхати разом з Дембовським до Познаня. По дорозі на попасі спіткались вони з новим емісарієм Йорданом, котрий сказав їм, що комітет познанський рішив відкликати з Галичини Дембовського, а вислати його, Йордана. Додав крім того, що комітет той ані не думав о вибуху, що поручив йому ширити зв’язок між шляхтою, збирати гроші, оружіє і амуніцію, і вибирати людей певних, хоч і в меншім числі; одним словом, видно було, що діяльність комітету познанського забагнилася.

Почувши такі вісті, браття Весьоловські стали, як осуджені. Они зразу не довіряли, запротестували рішучо против місії Йордана, видячи, що в Галичині вже задалеко загналися і не будуть могли вернутись назад. Але констернація їх ще збільшилася, коли в Кракові Бобровський, що недавно повернув з Познаня, потвердив їм то само, а один молодий емігрант, висланий з Познаня до Кракова, в дуже непідхлібних красках представив їм познанський комітет, яко цілком недіяльний, зложений з людей нерішучих, доктринерів і теоретиків.

Одержавши такі вісті, Весьоловський і Горжковський остро накинулись на Дембовського за те, що досі ошукував їх і дав їм так далеко загнатися. Дембовський поблід і плакав, як дитина, признаючися, що «вас ошукував, але тільки для того, бо і сам був ошуканий». Не було іншої ради, як їхати обом чимскорше до Познаня і докладно самим розглянутися в тамошній роботі. І справді, познанчиків застали вони в блаженнім сні, і доперва відбуті там арештування, котрі о мало не розбили цілого комітету, побудили конспірацію до живішого руху. Комітет центральний зістав зреорганізований; в склад його увійшли писатель Кароль Лібельт, Владислав Косинський, Олександр Гуттри і міщанин Есман – з місцевих, Владислав Дзвонковський яко представитель Конгресівки і Франц Весьоловський яко представитель Галичини.

Новий комітет сейчас прийнявся енергійно за діло. Виходячи з того переконання, що в Конгресівці єсть «повно елементів революційних», вислано туди вісім емісаріїв, а дев’ятого на Литву. Весьоловський мав вертати до Галичини, де в його руки зложено відтепер начальство цілого революційного руху і поручено йому дотеперішні комітети порозв’язувати, а замість них установити на кождий повіт по двох головних агентів, котрі би вели діло. Вишньовський, хоч і відтепер мав провадити конспірацію в Східній Галичині, повинен був здавати справоздання Весьоловському і з ним о всім порозуміватися. До комітету центрального в Познані рішено ще й з еміграції завізвати Мирославського.

Виїздячи з Познаня, просив Весьоловський, щоб комітет вислав з ним ще двох представителів Познанщини до Галичини, щоб ті додали духа галицькій шляхті. До тої місії вибрано дідича Брудзевського і писателя Рішарда Бервінського, але діяльність їх в Галичині була коротка, бо зараз в бохенськім повіті зістали оба арештовані.

В сельці Закшеві коло Войнича у тамошнього дідича Домбського відбулася нарада головних конспіраторів, де, крім знаних нам уже осіб, взяв уділ також висланець шляхти ряшівської Нерей Гошовський, даючи в імені своїм і всієї шляхти свого повіту слово честі, що не будуть на дальше відтягатися від повстання і зроблять все, що комітет розкаже. Се об’явлення всім додало надії; Весьоловський, уже окружений німбом верховного начальника таємної власті революційної, поїхав до Тарнова, де застав успособлення дуже значно змінене на користь повстання, а відти поїхав додому, де вже чекали на нього невідступні Вишньовський, Мазуркевич, Дембовський і свіжо прибувший з Познаня емігрант Розвадовський, що мав взяти на себе агітацію в Тернопільськім, відки був родом.

Вишньовський здав справу Весьоловському з своєї дотеперішньої діяльності і на обширній мапі Галичини точка за точкою показав йому, де позав’язував революційні зв’язки. Праця його через літо і осінь значно поступала, тільки Львів був досі нетиканий. Ухвалено затим післати до Львова Дембовського; Розвадовський взяв на себе повіти Тернопільський і Чортківський, Мазуркевич – Сяноцький і Перемишльський, а Вишньовський – Станіславівський і Бережанський. В початку січня 1846 року мав Весьоловський об’їхати східні повіти, щоб переконатися о успіхах революції в тих сторонах, а на день 21 січня завезти до Познані докладну о всім реляцію; на той день мали там з’їхатися і емісарії всіх прочих провінцій і уложити термін вибуху.

Зараз по різдв’яних святах, д[ня] 28 січня, удався Весьоловський на об’їзд. Насамперед поїхав в Стрийщину, де приготувань застав дуже мало. Його оповідання о руху в Познанщині оживили трохи шляхту, більша часть прирекла співуділ. В Стрийщині він спіткався з Вишньовським і майже рівночасно одержав лист зі Львова від Дембовського, щоби, минаючи дальшу подорож, якнайшвидше прибував до Львова.

Здав затим Весьоловський дальшу інспекцію на Вишньовського, а сам поїхав до Львова. Тут застав Дембовського дуже вдоволеного і розгарячкованого; агітація йшла дуже добре; при помочі техніка Сікорського він понав’язував зносини з молодіжею, з міщанами, ремісниками. Зв’язок числив уже около 500 голов. Лише шляхта, не довіряючи Дембовському, не хотіла приступати, домагаючись порозуміння з головним начальником; в тій цілі і приїхав Весьоловський.

Порозуміння наступило швидко: зав’язано шляхетський комітет, котрого головою був, здається, гр. Людвик Яблоновський, а членами: Северин Подлевський, Генрик Янко, Ян Подолецький, Кароль Губицький і деякі другі. Комітет розіслав від себе агентів до околичної шляхти, завзиваючи її, щоби заосмотрювалася в оружіє, коней і людей і готова була на кождий поклик виступити до бою.

Конспірація во Львові робила широкі поступи. За побуту там же Весьоловського від 6 до 15 січня число членів з 500 змоглося на 700. Видячи те і переконаний, що така конспірація не може довго удержатись в тайні, рішився Весьоловський сам на власну відповідь визначити термін вибуху. В неділю або вівторок запусний мав бути у губернатора, архікнязя Фердінанда бал; на той вечір Весьоловський назначив вибух. Коли ціла вища військовість і урядники будуть на балу, конспіратори мали впасти, поарештувати всіх і оголосити повстання. Запусти випадали на день 22 лютого; від половини січня до того дня було ще 5 неділь часу. Весьоловський мав надію, що за той час буде ще в Познані (д[ня] 20 січня) і наклонить центральну власть визначити на той сам день загальне повстання, тим більше, що в Кракові, після справоздань Горжковського віддавна вже все готове до вибуху і тільки жде на термін.

Повертаючи зі Львова, застав Весьоловський в Ряшеві відомість, що до нього поїхала комісія кримінальна, щоб випитати його о зносини з арештованими познаньчиками Бервінським і Брудзевським. Деякі радили йому не їхати додому, але він поїхав, цікавий, що уряд досі знає о конспірації. Переконався, що не знає нічого.

Коли по від’їзді комісії Весьоловський збирався їхати до Познаня, прибіг до нього агент Горжковського з Кракова, завіщаючи йому, щоби їхав не до Познаня, але до Кракова, куди з’їхали з Познаня Косинський і Мирославський, а з Тарнова – Тисовський. Діставши ту відомість, Весьоловський поїхав до Кракова.


Примітки

Весьоловський Францішек (1814 – 1867) – поміщик, громадсько-політичний діяч, учасник польського антиабсолютистського підпілля 1830-х років, брав участь у підготовці визвольного повстання 1846 р. і був одним з його поміркованих керівників. Автор мемуарів «Записки з рр. 1845 – 1846» (Львів, 1868).

Сойм становий (Становий сейм) – представницький дорадчий орган, заснований у Львові в 1775 р. австрійськими властями. До складу його за призначенням імператора входили вищі сановники, представники вищого духовенства, магнати і шляхта, а крім того ректор Львівського університету, бургомістр м. Львова і один з представників верхівки міського населення Львова. По суті це була станова організація поміщиків, яка займалась лише розкладанням податків та справами шляхетського стану. Існував до 1845 р.

Лібельт Кароль (1807 – 1875) – польський ліберально-буржуазний діяч, філософ. Був учасником польського визвольного повстання 1830 – 1831 рр., очолював польський національно-визвольний рух в Познані на початку 40-х рр. XIX ст., брав участь у підготовці Краківського повстання 1846 р. Будучи противником класової боротьби і революційних засобів в політичному русі, висловлювався проти курсу на повстання, за ведення національно-просвітньої пропаганди. В 1848 р. – один з керівників революційних подій в Познанському герцогстві.

Бервінський Рішард (1819 – 1879) – польський прогресивний письменник. Напередодні Краківського повстання 1846 р. перебував під сильним впливом Е. Дембовського, виступав як представник революційно-демократичної течії, брав участь у підготовці до повстання. Був учасником революційних подій 1848 р.

Сікорський Маврицій – польський громадсько-політичний діяч. За дорученням Е. Дембовського напередодні Краківського повстання 1846 р. проводив агітацію за участь у повстанні серед ремісників та студентської молоді Львова. Уникнувши арешту під час розгрому австрійською поліцією львівської повстанської організації в середині лютого 1846 р., подався до с. Горожани, де загинув у сутичці шляхетського загону з повсталими місцевими селянами 21 лютого 1846 р.

Яблоновський Людвік (1810 – 1887) – польський поет, мемуарист, учасник карбонарської організації.

Тисовський Ян (1817 – 1857) – польський громадсько-політичний діяч, буржуазний демократ, глава Національного уряду, а згодом диктатор Польської республіки під час Краківського повстання 1846 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 367 – 374.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1473

Модифіковано : 22.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.