Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Польське повстання в Галичині 1846 року / 9. Епілог

9. Епілог

Іван Франко

Отсе ми подали короткий перегляд тих фактів, котрі зложилися на катастрофу 1846 року і товаришили їй. Остається нам ще тільки кинути оком на наслідки тої катастрофи. Наслідки ті були дуже великі і для нашого краю фатальні. Правда, сама катастрофа в Західній Галичині, хоч і як глибоко своїми кривавими картинами порушує серце чоловіколюбця, не була найбільшим нещастям того року. Погибель кількох сотень людей із шляхти, офіціалістів, мандаторів і слуг єсть помимо всього в історії завсігди фактом меншої ваги. Так само невелику вагу можна приписати рабункам і окричаним в польських публікаціях «комуністичним поривам», котрі дуже часто ограничувалися на дуже скромних взятках кількох кірців картофель або вівса. Так само не приписуємо ми великої ваги заняттю Кракова, знищенню послідньої польської вільної республіки і «переміненню столиці П’ястів і Ягайлонівна австрійське місто повітове».

Більшим, по нашій думці, лихом був упадок серед польської освіченої молодежі того вільного, демократичного духу, того хлопоманства, котре зачало було зароджуватись серед неї за почином Ценглевича, Госляра, Дембовського, а котре тепер зовсім упало. Катастрофа 1846 р. наклала глибоку і досі незарівняну пропасть між польським народом а польською шляхетською інтелігенцією. Многі, щодо 1846 року були демократами і хлопоманами, опісля радикально змінюються.

Вікентій Поль, автор «Пісень Януша», побитий мазурами в 1846 р., стається співаком старої мертвої шляхетчини, різних «pacholąt hetmańskich» i «sejmików w Sądowej Wiszni».

Рішард Бервінський, один з організаторів повстання в Познанщині, опісля з великим засобом ученості ставить і обороняє теорію, що ніякого польського народу на світі нема, а є тільки шляхта і якісь здегенеровані, вироджені і ледве з лиця до людей подібні гелоти.

Граф-поет Зигмунд Красінський, котрий до того часу губився в якихсь містичних фантасмагоріях, тепер в своїм «Psalmie dobrej woli» прокламує святість шляхти польської і вважає се найбільшим чудом, коли та шляхта буде могла йти разом з польським людом.

А найближчий свідок фактів Корнель Уєйський, бачить в народі тільки «ślepy miecz», котрим поводила інша, «szatańska» рука.

Та фатальна нехіть і відраза польської інтелігенції до польського народу сталася одною з найсумніших появ в історії нашого століття, спинила освіту того народу, знівечила зароди здорової народної літератури і здорового реалізму в поглядах на духове і матеріальне життя, а зато сприяла таким хоробам, як містицизм і йдуча з ним в парі біготерія і єзуїтчина. Та нехіть до хлопа сталася основною фальшивою струною в цілій дикій оркестрі 1846 року, сталася головною причиною того схибленого, а для нас і досі так утяжливого та руйнуючого способу знесення панщини і індемнізації. Вона затроїла й весь свобідний рух 1846 року і найбільше причинилася до його цілковитої безплідності.

Але не тільки між інтелігенцією а народом поклала пропасті катастрофа 1846 р. Кинула вона велике odium на партію демократичну, котра була головним мотором руху, рівночасно звихнувши цілі і стремління тої партії. Правительство і аристократи з однаковою завзятостею ударили на демократів, підсуваючи їм комуністичні, анархічні, трохи не людоїдські змагання. В протягу нашого оповідання ми кілька разів мали спосібність придивлятися критично тим інсинуаціям і бачити їх безосновність. Зате тим більше основності признати мусимо іншим закидам польських аристократів.

«В р. 1846, – писав восени 1848 р., вже по бомбардуванні Львова, Ілярій Мецішевський, редактор великошляхетського органу «Polska», – чотири люди в імені 15 мільйонів видали війну цілому світу; і цілий край не мав тоді відваги: випертися солідарності в предприємстві, котрому під взглядом безумства в цілій історії не найдеться рівного».

А селяни? Селяни по доконанні різні надіялись знесення панщини чи то в надгороду за свою заслугу при згнетенні повстання, чи й так, в тім переконанні, що цісар уже давніше зніс панщину, а тільки пани сховали патент. А коли по втихомиренні аж весною їх почали знов гнати на панщину, в многих сторонах селяни почали опиратися, вибухли навіть нові, формальні бунти, котрі треба було придавлювати силою оружія. Правда, уряд австрійський по часі прокинувся і пізнав, що так дальше не може бути. Відкликано дотеперішнього губернатора Фердінанда д’Есте, а на його місце прислано «надвірним комісаром» Рудольфа гр. Стадіона.

Вкінці, восени 1846 р., видано патент, регулюючий панщину, котрий, однако ж, ані хлопів, ані панів не вдоволив. Рудольф Стадіон зістав відкликаний, а на його місце прийшов брат його Франц, котрий в 1847 р. занимався обалюванням того, що брат його досі побудував. Справи поволоклися знов давньою бюрократичною чергою, поки нагальна буря 1848 року на якийсь час не зняла бюрократичного павутиння і не очистила воздух на дальших десять літ.


Примітки

Вкінці, восени 1846 р., видано патент, регулюючий панщину… – Йдеться про циркуляр гоф-комісара в Галичині Р. Стадіона від 25 листопада 1846 р. про врегулювання панщини. Оскільки врегулювання не вносило істотних змін в становище селян, вони вважали цей захід обманом, наслідком змови поміщиків з імператором і тому в багатьох селах виступали проти нього.

Стадіон Рудольф – гоф-комісар в Галичині у 1846 – 1847 рр., реакціонер, вірний слуга Габсбургів.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 412 – 414.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1316

Модифіковано : 22.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.