Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Польське повстання в Галичині 1846 року / 8. Повстання в східних повітах

8. Повстання в східних повітах

Іван Франко

Ми вже розказували давніше, які змагання робили Франц Весьоловський і Едвард Дембовський, щоб рівночасно з вибухом повстання в Західній Галичині викликати подібний вибух також у Львові. Ми розказували вже про план революціонерів прокламувати повстання на балу, де мали находитись, крім губернатора і найвищих урядників намісництва також найвищі коменданти львівської військової залоги. Та тільки ж хитрий той план, як і многі інші хитрі плани, не удався. Відомості Дембовського о силі львівських революційних кадрів були пересадні, а до того ще на кілька день перед вибухом поліція львівська впала на слід сприсяження. Вночі з д[ня] 13 на 14 лютого арештовано 30 головних конспіраторів, так що львівська революція нараз побачилась без провідників. Ввиду того і ввиду ненастанних дальших арештувань рішено було у Львові вибух не починати, але зачекати на вибухи по провінції, відки, по заняттю міст повітових, мали всі сили повстанські сконцентруватися до Львова.

Тільки один з найважніших сприсяжених уйшов арештування у Львові; був то звісний нам технік і завзятий агент Дембовського Маврикій Сікорський. Поліція тої ночі не застала його вдома; опісля ж, увідомлений о арештуваннях, він переховувався у Львові аж до д[ня] 19 лютого. Того дня рушив він разом з Максиміліаном Міллером, практикантом концептовим при ц. к. прокуратори камеральній, і з Осипом Валігурським, маніпулянтом при урядовій газеті львівській, до Горожанни близь Щирця, де був збірний центр одної ватаги повстанської, що мала в полученні з другими подібними ударити на Самбір.

Провідником тої ватаги назначений був мандатор з Горожанни Фердінанд Чаплицький. У нього застав Сікорський вже досить численне товариство, особливо ж двох братів пана дому: Генрика і Владислава Чаплицьких. Д[ня] 20 лютого товариство ще збільшилося; з Любіня притранспортовано великий замкнений куфер з оружієм. Ф. Чаплицький, ділаючи в мисль інструкції, запросив того ж дня до своєї канцелярії чотирьох війтів з поблизьких його судові підлягаючих сіл: з Горожанни, Ричигова, Новосілки і Саскої і наказав їм, щоб завтра рано зібрали перед канцелярією домінікальною всіх мужчин з тих громад, а урльопники і ландверисти щоб явилися в уніформах, крім того, щоб з’їхало кілько лише можна фір і кождий фірман щоб заосмотрився в обрік на 2 – 3 дні.

Здивовані таким наказом війти почали нараджуватися, що се таке може значити. Тоді один з них, Митро Кухар, котрий вчора ще з оповідань служби мандаторської вирозумів, що тут йде о повстання против цісаря, порадив їм, що треба удатися до команди військової в Дроговижі і просити майора о асистенцію військову. Війти пристали на те і зараз же погнали до Дроговижа, доносячи майорові Екертові, що діється в Горожанні. Майор відповів їм, що асистенції військової дати їм не може, але вони самі нехай зберуть завтра рано громади і стараються задержати повстанців на місці, а йому зараз нехай донесуть, що мандатор буде говорити і починати.

З тим війти і від’їхали, а майор в тій же хвилі від себе вислав кінного гінця до генеральної команди до Львова з вісткою про сей факт. Вістка та аж в полуднє д[ня] 21 лютого передана зістала архікнязеві-губернаторові, котрий, як стій, велів практикантові концептовому з своєї канцелярії Зумперові з 50 мужами кінноти спішити до Горожанни. Як там вони спішились, того не знаємо, досить, що до Горожанни прибули аж під ніч, коли там давно вже було по всьому.

Рано дня 21 лютого зібралася коло горожанської мандаторської канцелярії велика купа народу. Війт Дмитро Кухар короткими словами представив громаді в чім діло; в мовчанні дожидали всі виступлення мандатора і його товаришів. Аж ось він вийшов в супроводі своєї дружини, всі з біло-червоними кокардами на грудях, при шаблях і з стрільбами на плечах, готові до походу.

Чаплицький, хотячи додати собі поваги, виступив наперед з аркушем якогось записаного паперу в руці, підняв руку догори і присяг, що буде говорити саму святу правду. Затим, нібито читаючи з паперу, заімпровізував відозву до селян, оповіщаючи їм, що нині на всіх кінцях Польщі

«піднімається повстання против ворогів, що віднині зноситься панщина і всі данини, сіль стане дешевша, тютюн буде міг собі кождий садити і що затим все, що жиє, повинно хапати за ціпи, сокири і коси, щоб прогнати німців з польського краю. На те відповів мандаторові Дмитро Кухар, що так воно не буде, що хлопи не хочуть повороту Польщі, коли кождий пан міг хлопа забити і грішми відкупитися, а на завізвання против німців загнув пану мандаторові таке слово, котрого в печаті повторити не можна» [Оповідання селян-очевидців про різню в Горожанні прислане мені весною сього року посредством п. Танячкевича. – Прим. І. Ф].

Ті слова Кухара потвердила ціла громада страшенним криком, котрий зібраних повстанців наповнив тривогою. Вони побачили, що о намовленню тих людей до уділу в повстанні і бесіди бути не може, і бажали тільки якнайборше їх позбутися. Чаплицький почав затим намовляти селян, щоб ішли собі додому, але селяни рішучо об’явили, що не уступляться, доки панове не зложать оружія і спокійно не дадуться зв’язати, бо вони мають наказ відставити їх до Дроговижа. Ну, сего для уоружених повстанців було трохи замного, вони вернулися до мандаторських покоїв, а хлопи лавою обступили цілий фронт будинку і розставили також варти по селі, щоб ловити кождого сурдутового, який тільки в Горожанні покажеться.

І справді, варти не дармували: в короткім часі привели до домініального арешту, якраз против «мандатарії», чотирьох переловлених охотників до повстання, між котрими був і латинський ксьондз із Грімна Август Наглик. Вкінці яко п’ятого привели старого Чаплицького, мандаторового батька. Вже було недалеко полудня; люди стояли докола мандаторії, жінки поприносили чоловікам туди ж обід, а пани в будинку також сиділи спокійно, обставивши двері і вікна, щоб евентуально боронити приступу.

Аж ось надоспів із Дроговижа Яцко Пелех, післаний туди ще рано з вістками до майора. Він приніс ще раз запевнення, що майор війська післати не може, але наказує громаді повстанців зловити, пов’язати і до Дроговижа приставити. Одержавши такий розказ, люди зміркували, що найліпше буде почати від тих, котрих мають в руках, а щоб запертим в мандаторії повстанцям додати остраху, вивели насамперед старого Чаплицького, зв’язали його перед вікнами будинку і положили на санки.

Вид сей допровадив до лютості братів Чаплицьких. Фердінанд і Владислав дали огню крізь вікна і положили трупом двох хлопів. Піднявся страшенний ґвалт. Хлопи обступили мандаторію, а щоб стріляння учинити нешкідливим, наносили перед вікна соломи, запалили її і повибивали вікна, щоб дим ішов до покоїв. Але се не помогло, з вікон посипались вистріли, від котрих знов два хлопи лягли трупом, а один відніс легку рану. Тоді хлопи запалили солом’яну стріху будинку, лишаючи панам доволі – або згибати в огні, або під їх буками. І се ще не зломило одчайдушної відваги повстанців. Збившися в купу, вони разом вискочили з горючого будинку, ударили з криком на хлопів і продерлися до лежачого насупротив домінікального арешту, де за той час приведено ще двох спійманих охотників.

Порозв’язувавши і уоруживши всіх тих арештованих, повстанці рішили боротися дальше. Але хлопи, доведені до крайньої лютості, запалили й сей будинок, а вискакуючих з пожару повстанців одного за другим збивали з ніг і молотили до смерті. Один з перших погиб середущий Чаплицький, Генрик, а то від кулі свого власного брата Фердінанда, виміреної, розуміється, зовсім не на нього. Сам Фердінанд погиб під хлопськими буками; вість, котру в своїм пам’ятнику [Powieść o Horożanie. Poznań, 1849] подає Владислав Чаплицький, як коли б хлопи замучили його, роздавивши йому голову «в прасі від сиру», єсть після моїх розвідів на місці зовсім неправдивою.

Крім Чаплицьких погибло ще кілька осіб, прочі, хоч тяжко побиті, опісля виздоровіли. Два повстанці, Міллер і Сікорський, вискочили були з горячої мандаторії іншими дверми і почали втікати ід поблизькому ліскові. Частина хлопів, побачивши їх, пустилась за ними в погоню, але вони виміреними до хлопів стрільбами держали їх віддалік. Уже наближались до лісу, в котрім надіялись найти рятунок, коли, втім, на окопі показалось кілька рубачів з сокирами, викликаних криками догоняючих. Видячи, що тут вже нема рятунку, оба повстанці наставили стрільби один против одного і випалили. Сікорський погиб на місці, а Міллер дістав весь набій в живіт, а хоч надбігші хлопи дали йому ще десять буків «на сконання» і відтак кинули його на купу до прочих трупів і ранених, то прецінь він опісля виздоровів.

Ціла та кривава драма не потяглась довше, як які дві або три години. Трупи і ранених скинено перед пожарищем домініального арешту і поставлено коло них варту, котра, однако ж, дозволила м’якосердним сільським жінкам і дівчатам по можності покріпити ранених, перев’язати їх рани і тим способом урятувати їх життя. Не треба й додавати, що жінка Фердінанда Чаплицького з двоїми малими дітьми не тільки не утерпіла ніяких побоїв, але найшла гостинний притулок в селянській хаті в Горожанні. Вечором прибуло зі Львова військо, а переночувавши в Горожанні, веліло трупів і ранених покласти на вози і в супроводі хлопів відставило їх до Львова. Се була та ославлена «різня в Горожанні», в котрій на сім забитих повстанців прийшлося чотирьох забитих хлопів!

Того ж самого дня 21 лютого зібралося в лісовій корчмі «під Кругльом», о пів милі від місточка Нараєва в Бережанській повіті, около 60 повстанців, узброєних в шаблі і стрільби. Між ними находився й Теофіл Вишньовський, котрий представився зібраним яко комісар революційного правительства, прокламував нинішнього дня вибух повстання на всіх окраїнах колишньої Польщі і відібрав від них присягу, що радше всі погинуть, ніж лишать хоч би одного ворога на рідній землі. Затим представив план операції: належало поперед всього вдарити на Нараїв, напасти стаціоновану там шкадрону гусарів, роззброїти їх або вирізати, а затим, заосмотрившися в коні і в оружіє, вдарити на Бережани.

А позаяк в Нараєві були три стайні військові, тож ухвалено поділити повстанців на три «купи» і дати кождій окремого, добре свідучого місцевості провідника. А що надіялося ще приходу деяких сприсяжених, котрі буцімто опізнилися задля страшенної сніговійниці, то ухвалено чекати до вечора і розставлено варту на гостинці. Між тим жид-корчмар, підслухавши довгі голосні наради панів, вислав одного селянина до Нараєва, щоб доніс ротмейстрові гусарів о готуючімся нападі. Той, здається, не повірив оповіданню хлопа і не заалярмував своєї шкадрони, а тільки в порозумінні з мандатором Годлевським вислав одного міського поліціанта, одного капрала і чотирьох гусарів на санях «під Круглі», щоб розвідали, що там таке робиться. Ще не доїхали до корчми, коли окрикнула їх варта повстанська, а коли вони, не зважаючи на той крик, погнали дальше, вискочили повстанці з корчми і дали до них огню, при чім одного гусара ранили в рам’я, а двох хлопів в шинку на другім боці гостинця ранили смертельно. Патроль втекла, а повстанці, бачачи, що тепер уже тайком не зможуть на Нараїв напасти, рішили виконати свій напад зараз, не ділячись.

Патроль наробила в Нараєві крику, ротмейстер казав ремонтистам оружитись і пильнувати стаєнь, а сам з 25 гусарами рушив насупротив повстанців. Але ті, побачивши військо, розскочилися на всі боки, обступили гусарів широким півкругом і, укриваючись за сніговими заметами, сипнули на них кулями, від котрих один гусар зараз поліг, один зістав тяжко, а п’ять легко ранених. Бачачи, що в такий спосіб воювати годі, бо коні гусарські грязли в снігу, а кулі їх за заметами не могли повстанців досягнути, гусари поперлись назад до Нараєва. Повстанці з радісними окриками погнались за ними, при чім в місточку сила їх збільшилася. Не задержуючись коло касарень, гусари уступили аж на другий бік за місто. Тут нараз рухнула між ними вість, що інші повстанці напали на Бережани, запалили місто, вирізали урядників, зрабували каси і, опановані наглою панікою, в дикім неладі погнали гусари до Бережан, де, розуміється, застали все в спокої і в сні.

Одержавши таку легку побіду без ніякої страти, повстанці замість укріпити свою позицію в Нараєві, удались назад до корчми «під Кругльом», а відти на Поморяни, щоб там сполучитися з іншим відділом повстанським для нападу на Бережани. Але відділ ніякий не являвся, селяни і міщани поморянські почали збиратися докупи і о чімсь радити, то ж повстанці, не дожидаючи біди, зробили дуже розумно і розійшлись собі по домах. Тільки бідний Теофіл Вишньовський остався сам і укривався ще около двох неділь по селах, поки вкінці д[ня] 3 марта не арештував його в Манаєві селянин Іван Будник. Його відставлено до Львова і по цілорічнім слідстві засуджено на смерть і враз із убійцею Маркля Осипом Капусцінським повішено у Львові д[ня] 17 липня 1847 р.

Се були важніші об’яви революції в Галичині. Крім них були ще менші сприсяження і згромадження в Турці під проводом посесора Никодима Пшестшельського, в Підгірцях, в Тлумачі і інших місцевостях, але всі они розбивалися в самих початках і кінчилися більшим або меншим числом арештовань. На вість о розрухах всюди виступили громади і порозставляли по дорогах оружні варти, що хоч значно утруднювало якийсь час комунікацію в краї, але підтяло всяку можність якого-небудь революційного вибуху.


Примітки

до Горожаннисела Велика і Мала Горожанка, нині Миколаївського району Львівської обл.

з Любінясело Великий Любінь, нині Городоцького району Львівської обл.

Ричигова, Новосілки і Саскоїсела Ричагів, Новосілки-Опарські, нині Миколаївського району Львівської обл. Село Саска – нині частина с. Мала Горожанка.

Дроговижабо Верхньодорожне, нині Миколаївського району Львівської обл.

Грімнесело, нині Городоцького району Львівської обл.

Чаплицький Владислав (1828 – 1886) – польський письменник, учасник Краківського (1846) та січневого (1863) визвольних повстань.

«Під Кругльом» – корчма при дорозі в с. Болотні до містечка Нараєва Бережанського округу.

Мецішевський Ілярій (1802 – 1855) – польський журналіст ліберального, після 1848 р. консервативного напрямку, редактор часописів «Tygodnik krakowski», «Jutrzenka», «Dziennik Narodowy» (Краків), «Polska» (Львів).

Нараївсело, нині Бережанського району Тернопільської обл.

Манаївсело, нині Зборівського району Тернопільської обл.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 406– 412.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1286

Модифіковано : 22.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.