Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Поеми / Похорон / 6

Похорон

6

Іван Франко

«Що тут довго міркувати?

Чи міркує той, хто мусить

З диким звіром воювати?

Б’є і дусить.

Дав нам бог минути смерті,

Непокірних дав побити, –

А що з рештою робити?

Тільки дерти.

Всякий спосіб тут придалий:

Сила слова і жандарма,

Щоби тлум отой зухвалий

Гнути в ярма.

Перша річ – щоб був він голий!

З бруду, голоду, хробацтва

Щоб не вибився ніколи

І з жебрацтва.

Друга річ – щоб був він темний,

Знав, що думать – смішно й підло,

Що він раб, хробак той земний,

Панське бидло.

Третя річ – щоб був безличний.

Дав собі плювати в морду,

Знав, що всі для нього мають

Лиш погорду.

Хлопську як зігнеш натуру?

Гладь смирніших і бідніших,

Щоб з багатших і бутніших

Дерти шкуру.

А тим псюкам, недоукам,

Що хтять люд підняти к собі, –

Куку в руку або буком

Бух по лобі!

А ті школи, відки вийшла

Лютих псів на нас когорта,

Всіх докторів, професорів –

Геть до чорта!

Ті газети, що до бунту

Піднімали люд той клятий –

Видушити, зруйнувати

Всі до шпунту.

Ті спілки, крами і каси,

Зсипи, читальні громадські, –

Все те – зборища лайдацькі,

Без прикраси.

Вийняти їх з-під закона!

Лиш один для них – до ката!

Дать параграф: заборона,

Конфіската!

Або згинем по-жебрацьки,

Або сильними руками

Виб’єм дух з них гайдамацький

Канчуками.

Жадних прав! Ні навіть шепту

Про якісь новії ери!

А на бунт одну рецепту:

Манліхери.

Хлоп до праці, не до ради,

До податків, не до складок,

До грабель, а не до шпади –

Се – порядок.

Його річ – покора й жертва,

Як лиш бульбу, хліб і борщ ма;

Його святощі – то церква,

Двір і коршма.

Се наш грунт. Пожруть дракони

Нас, коли зійдемо звідсі.

Лиш держімо ті закони

Твердо! Dixi».

Музики грім. Панове плещуть браво,

До графа тиснуться і гратулюють,

З усіх боків стискають руки жваво,

Лиш дами трохи кривляться, вахлюють

Гарячі лиця. Чути десь: «Fi donc!

Брутально! Нас вони компрометують!

Які принципи! Що за грубий тон!»

В тій хвилі князь потис за срібний дзвоник –

Се знак тиші. І з місця встав барон.

Щоб говорить. Він скочив, наче коник,

І випрямив свою дрібну фігурку

(Його здрібніло й кликали «бароник»).

Меткий, верткий, мов лялечка на шнурку,

Він славився між панством лібералом

(Недаром дід його носив ярмурку!).

Він говорив, мов кінь, що гонить чвалом

І фирка, рже, біжить, копитом гряне;

Тут пафосом сипнув, там комуналом,

Вертівсь, як вуж, коли на хвіст хто стане.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 68 – 71.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1997

Модифіковано : 7.05.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.