10. Пугукало боїться Крука

Іван Франко

– Від мойого покійного батька, – мовив Каркайло, – (швидко мине сто літ від його смерті), – чув я, що давно колись ворожила одна премудра Сова про будущину вашого і нашого роду. З.тої ворожби мені досі пам’ятається один вірш:

Крук у сов’ячім гнізді –

Бути совам у біді.

А я не хотів би наводити біди на твою домівку, вельможний царю, і для того прошу тебе, лиши мене ось тут, знадвору. Я зроблю собі гніздо край брами вашого замку і, як вірний сторож, буду пильнувати за дня, щоб мої свояки не вдерлися до вас і не наробили вам якої шкоди.

Цар і його міністри згодилися на се, тільки один Пугукало недовірливо похитав головою.

– Ну, що, Пугукало, – обізвався до нього цар Пулоокий, – тобі знов щось невлад?

– Невлад мені, вельможний царю, що ви всі так вірите сьому старому брехунові. Ані мій покійний батько не говорив мені нічого про приязнь з Круком, ані я ніколи не чув такого пророцтва.

– Е, чи одного-то не раз чоловік не чув і не знає, а воно, проте, правда, – відповів Каркайло.

– А я боюся, – говорив далі Пугукало. – Не вмію вам сказати чого, а боюся. Здається мені, що не можу заснути в замку, де Крук буде придверником. І все мені пригадується історія Лисички з ямою.

– Що се за історія? – запитав цар.

– То так собі, проста історія, але є в ній добра наука.

– Ну, говори, говори!

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 20, с. 147 – 148.