Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Біля 23.12.1883 р. До Уляни Кравченко

Львів

Ласкава панно Юліо!

Гніваюсь на Вас! Раз на те, що так довго дали Ви (…) лист, по-друге для того, що Ви відкрили в м(…), якусь «несвобідність» чи навіть нещирість, по-третє для того, що присилаєте мені по тижні чекання всього-на-всього один віршик, а по-четверте – що й той один віршик, смію Вам сказати, єсть дуже невдалий щодо форми і недодуманий щодо змісту.

Вам видався мій послідній лист несвобідний, не такий, як попередні, де побіч польових цвітків і всякої іншої хопти були також будячки. О, если Вам лиш того треба, то я готов цілий отсей лист наповнити самими будячками, але то такими колючими, що, певно, Вам і «пацок» не треба буде.

Отже ж, прошу, любуйтеся моїм букетом! Зачну від враження. Закидаєте мені «несвобідність», а тим часом то, що Ви сказали о враженні, одержанім з моїх відвідин, є щонайменше також несвобідне… «Яке враження може лишити мудрий чоловік»? Пан-біг знає, яке, – я досі не стрічав жадного такого, але мені здається, що «мудрий» чоловік може дуже часто лишити по собі дуже дурне враження. Розуміється, я й не маю претензії ані до «мудрості», ані також до того, щоби-м лишав по собі надто добре враження, – але для чого ж би Вам не сказати одверто, а тільки обвиваючи в бавовну? Отже, я завстидаю Вас і розкажу Вам одверто, яке враження Ви на мене зробили.

Тільки ще хвилечка терпливості – мушу Вас перед тим крихту понудити і відповісти пару слів на інше Ваше речення. Чи справді я питав Вас: чи будемо разом працювати? Я собі якось такого питання не пригадаю, а воно навіть в моїх устах при теперішнім Вашім положенні було б зовсім не на місці. Бо як ми можемо працювати разом, сли я сиджу до якогось часу у Львові, незадовго, може, мною повіє, мара знає, куди, а Ви бакаларите в Бібрці? Що тут говорити о спільнім працюванні? Тож єсли я справді поповнив таку нетактовність і написав або сказав Вам щось подібного, то простіть! Але сли не сказав – бо зовсім собі не можу пригадати – і сли то Ви самі на мене таке вигадали, то що тоді? Ей, панно Юліо, зачинаю гніватись на Вас!

Розуміється, з того ще не випливає, як коли б я мав гадку відмовити Вам своєї помочі і поради в Ваших літературних працях тепер і на будуще. Ні, противно, я навіть покладаю надію на ті праці, але се, прецінь, не можна назвати спільною роботою. Спільну роботу я собі представляю зовсім інакше, але поки Ви в Бібрці, то о тім ніщо й говорити (…) котрі би не тільки не спиняли мужчину від (…)ої борби, але, противно, загрівали його до неї, заохочу (…) му в ній товаришили. Я знав одну таку женщину (…). Я донині споминаю її, як святу, хоч вона жиє, тільки що далеко, в Парижі чи десь там в Франції. Ну, але не о ній бесіда.

Мелодія пісні прощальної така проста, що, раз учувши, затямите її. Ну, але враження, враження – скажете Ви. Прошу, ось Вам оно! Правду кажучи, Ви мені зовсім не подобались. Взріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі (…) ми (…) ну, але то правда, що кого пан-біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдоволятися. Але що ж, душі на чолі не побачиш, впрочім, враження, яке робить поверховність, єсть що іншого, а враження, яке робить душа, знов що іншого. Я, яко поет, обожатель красоти, і єсли судити Вас з того становища, то сміло можу сказати, що Ви мені не сподобались.

Та тільки прошу належито зрозуміти, що я через те хочу сказати. Уподобання єсть чувство чисто естетичне, котре попри себе допускає многі інші чувства. Мені лучалось бачити багато гарних лиць жіночих, але, поговоривши п’ять минут з властителькою того лиця, я зачинав почувати до неї якесь милосердя, котре часом переходило в злість або погорду. Для того я, кажучи, що Ваша поверховність мені не подобалась, не сказав тим ще нічого і для доповнення свого суду мушу сказати, що помимо Вашої поверховності я полюбив Вас, як сестру, як друга, – може, навіть і трошки більше – докладної міри поки що ще не маю. Може, я зле роблю, говорячи Вам те, може, стягну тим на себе Ваш гнів або, що більше, підозріння, що от чоловік дурень, не вміє обходитися з женщиною, як з товаришем, тільки зараз «dopuszca się serdeczności». Все тут дуже можливе, але що ж, знов скажу я й на свою оборону, хіба ж мені не вільно любуватися красотою чужого лиця або чужого серця, не вільно признатися до того і хіба ж то що перешкоджає в правдиво приятельських зносинах?..

Розгнівали Ви мене трохи, панно Юліо, і самі викликали сесю мою, може, і невчасну щирість. Коли ж і Ви тепер розгніваєтесь на мене, то се буде справедливо з Вашої сторони. Але тепер, може, Ви иорозумієте се, если Вам скажу, що дуже нетерпеливо дожидаю Вашого приїзду до Львова. Ану-ко, зробіть фігля і тепер-таки, в польські свята, сли не будете куди запрошені на приємнішу забаву, то приїдьте! От ми собі побалакаємо! Правда, у Вас фондів на дорогу не густо насіяно, ну, але коли на то прийде, то я готов звернути Вам кошти сеї подорожі. Цікавий я, чи зберетесь на відвагу.

Перепрашаю Вас, що на тім і кінчу сей лист. Доношу Вам тільки, що вірш Ваш (нині присланий) уже переданий Партицькому і дуже йому сподобався – заховав го до 1-го н[оме]ра «Зорі» слід[уючого] року. Чи знакома Вам трохи дещо учителька панна Ольга Білінська? Надіюсь листа від Вас в вівторок. А коли Вас самих надіятись? Може, також в вівторок або в середу досвіта?

Ваш Іван Фран.


Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 153 – 155.

Датується за змістом. І. Франко зазначає: «…в польські свята». Мається на увазі різдво, 25 грудня. Отже, лист писано близько 23 грудня. Крім того, дата «XII.1883» подана адресаткою у списку листів І. Франка до неї.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 4930.

Я знав одну таку женщину… – Д. Лукіянович, який опублікував у п’ятому збірнику «Іван Франко. Статті і матеріали» листи І. Франка до Уляни Кравченко, зазначає, що в листі ножицями вирізане ім’я «Марія». Можливо, це та Марія, про яку І. Франко з похвалою писав у листі до О. Рошкевич від 2 січня 1879 року: «полька, соціалістка… розумна й емансипована».

вірш Ваш… уже переданий Партицькому… – Йдеться про вірш Уляни Кравченко «Зоряне небо», надрукований у «Зорі», 1884, № 1, с. 3 – 4.

Білінська Ольга – вчителька, вчителювала в селі (нині Жидачівського району Львівської обл.) і була родичкою В. Коцовського, на той час близького приятеля І. Франка. І. Франко обмінявся з нею кількома листами.

Надіюсь листа від Вас в вівторок. – Вівторок був 25 грудня 1883 р.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 392 – 394.