Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

4.09.1885 р. До О. Ф. Хоружинської

4 вересня 1885 р. Львів Львів, д[ня] 4/ІХ 1885. Улиця Ліндого, н[оме]р 3

Ласкава пані!

Ви, певно, й не надієтесь листа від мене, а щонайменше здивуєтесь, що се нараз приплило мені по так довгім часі, як ми бачились, писати до Вас. Сам я дуже добре почуваю своє неловке положення, тим більше, що від самого повороту з Києва я збирався писати до Вас, збирався і не міг відважитись. Се не фраза, а дійсна правда: у мене не доставало відваги висказати Вам думку, котра зродилась в моїй голові ще в Києві. По повороті я старавсь прикрутити ту думку зразу питаннями формальними, а далі порішив ждати, може, зовсім вивітріє і щезне. Досі ждав, та надармо; що раз запало в голову, те не тільки живе, але росте і коріння пускає, поки або Ваша рука його не вирве з коренем, або поки не принесе плоду. Не хочу надуживати Вашої терпливості і приступаю просто до речі.

Поперед всього замічу Вам, що отсей мій лист має значення зовсім теоретичне і для того звертається переважно до розуму. Інакшим він і не може бути вже для того, що ми занадто мало знаємо друг друга, а щоб могли промовляти до себе як-небудь не теоретично, не абстракційно. Се вважаю конечним замітити на вступі для усправедливлення форми мого листа в такій справі, в якій звичайно промовляється зовсім іншою мовою.

А діло, про котре я хотів писати Вам, ось яке. Що сказали б Ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?

Ставлю се питання як гіпотезу і прошу Вас обдумати його як гіпотезу. Звісно, відповідь на те питання залежати буде від двох чинників: серця і розуму. Позаяк лист мій нинішній має тільки теоретичне, хоч, самі зрозумієте, дуже важне значення, – для того я на хвилину лишаю набоці те, що може сказати Ваше серце; сього й так я не міг би вгадати, а боюсь, що воно наразі, може, й нічого не скаже, так як і згадка про мене могла в Вашій пам’яті затертися. Припускаю тільки, що серце Ваше не скаже беззглядно veto, – бо в такім разі всяка дальша розмова неможлива і безхосенна, і коли б справді серце Ваше було противне сьому ділу, то я надіюсь, що Ви одним одвертим і щирим словом зробите кінець усім моїм мріям і надіям.

Ну, але сли так зле не буде, то що скаже Ваш розум? Поперед всього він може повстати против зв’язку з чоловіком, живучим в другім государстві, серед інших порядків і зовсім чужих людей та обставин. Я дуже добре розумію всю вагу сього аргументу; знаю, як тяжко чоловікові, що зжився з певними обставинами і людьми, покидати їх, покидати родичів і свояків і йти за границю, та й ще до чоловіка, котрого майже зовсім не знаєш. Та тільки ж супротив сього аргументу прошу Вас розважити ось що.

Кожда женщина, виходяча замуж, покидає родину і входить між чужих людей; чи дальше, чи ближче, се, мабуть, не робить так великої різниці на практиці. Не раз і через океан можна удержувати живі зв’язки з людьми, любими нам, – а не раз і перелаз становить неперебуту границю, китайський мур. Та й хіба ж між Києвом а Львовом така далечина? Не сповна два дні дороги та й годі. А зміна обставин, порядків державних? Я не знаю, а чув від других, що наші порядки де в чім поганіші ваших, особливо поганіші обставини щоденного життя, і що Вашому чоловіку дуже трудно було б привикнути до них. Може бути. Та тільки ж я смію твердити, що де в чім знов наші порядки кращі ваших, особливо кращі щодо публічного, народного і громадського життя. Мені здається, що кожда людина щира і спосібна – а за таку я вважаю й Вас – зможе жити і привикнути у нас, бо зможе знайти у нас роботу, хосенну для загалу і близьку її серцю. А се, мабуть, нечувана річ, щоб хто вмер з нудьги при роботі, котра йому мила і з котрої він бачить користь для свого народу.

Може бути, що всьому цьому Ви й не заперечите, але вискажете свій сумнів тільки зглядом моєї особи: що як же, мовляв, мені йти в чужий край та й ще за чоловіка, котрого не то що полюбити, але й пізнати гаразд не вспіла? На те я можу сказати Вам ось що: коли Ви згори відразу не відкинете рішуче моєї пропозиції, то ще буде нам доволі часу пізнатися бодай настільки, наскільки знаються пересічно люди перед шлюбом. Тоді можна буде справу ще раз і ще раз передумати. А любов? Хіба ж вона дається знанням? Хіба вона не так, як той дух, що віє, куди хоче? Хіба ж вона не приходить через ніч, не виростає з тихої симпатії, з уподобання частіше навіть, ніж з рівності думок і переконань? Знання, взаємне поважання, схожість думок і переконань дають їй тривку і здорову підставу, дають їй поле до розвитку і зросту, се так, – але се діло зовсім осібне, не маюче нічого спільного з першим почином того чуття.

А яке ж таке загальнокорисне діло знайду я в Галичині? – спитаєте Ви. А може, й не спитаєте навіть, знаючи добре, що в Галичині аби тільки руки, а діла всякого доволі найдеться. Чи схочете занятись школою, обучениям дітей чи так-таки працею пропагандовою між жіноцтвом, чи працею літературною або науковою, до всього цього найдете у нас поле і спосібність. Я, звісно, бажав би бачити в Вас помічницю і товаришку в моїх власних працях літературних і думаю, що коли б нам удалось устроїти таку літературно-наукову спілку, до якої Вас уважаю спосібною, то й життя наше могло б уложитися гарно та щасливо.

Отсе, мабуть і все, що я на перший раз мав сказати Вам, ласкава пані. Обдумайте і напишіть. Коли замисел мій справді безумний та непрактичний, то даруйте, що побезпокоїв Вас, і простіть з уваги на те, що я вчинив се після серйозної боротьби з самим собою, улягаючи іменно такому чувству, котре ні за що в світі не допустило б мене зробити Вам яку-небудь, хоч би й найменшу, прикрість. Я старався просто й щиро висказати Вам свою думку й надіюсь, що й Ви так само одвітите мені. Тільки, ради бога, не дайте мені на Вашу одповідь чекати так довго, як довго я збирався, щоб написати до Вас отсей лист.

Засилаю Вам щире поздоровлення і дружно стискаю Вашу руку.

Ваш Іван Франко.


Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 397 – 398.

У фонді Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів зберігається 64 листи І. Франка до О.Хоружинської, 81 лист О. Хоружинської до І. Франка.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1606, с. 56 – 57.

… від самого повороту з Києва я збирався писати до Вас… – З Ольгою Хоружинською, сестрою дружини Є. К. Трегубова Антоніни Федорівни Хоружинської, І. Франко познайомився в домі Є. К. Трегубова під час поїздки до Києва.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 542 – 545.