Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

24.09.1885 р. До М. П. Драгоманова

Львів Львів, д[ня] 24.IX 1885

Ласкавий добродію!

Спішу одповісти на Ваш лист з 18 сент[ября], а поперед всього на питання, в нім заміщені. Петербуржець лист Ваш і посилки одержав і поїхав. Поки що не маю звістки, чи і як перебравсь через границю, але надіюсь, що не тільки сам з книжками щасливо переїхав, а й устроїть потрохи дорогу, котрою б на будуще можна було користуватися. Баришня також переїхала і книжки перевезла. Для посилок книжкових від Вас поки що найліпша, хоч і не дешева, дорога – слати під бандеролею, бо так усе доходить (рекоменд[ованим]).

Коцовський читав просто резюме з Вашої книжки, нових варіантів пісень у нього ніяких нема, і праця його, не знаю, чи стоїть печатания.

Про справу П[авли]кову ніяких нових відомостей не маю. І мені здається, що серйозного з неї нічого не буде, хоч, без сумніву, П-к сам доложить усякого старання, щоб себе запутати. В листі, котрий він сюди прислав, він просив прислати йому якусь програму руських соціалістів, котра буцімто потрібна йому до оборони. Яке діло може мати програма соціалістів до волоцюзтва?

А те, що Ви кажете, щоб «Діло» виступило в обороні П-ка, теж справа не легка. Раз те, що «Діло» виелімінувало його і в справі паломників зробило такий прецеденс «невмішательства», що аж в носі закрутило, а по-друге, що про справу П-ка ніхто досі нічого докладного не знає, ніхто не знає, за що іменно і серед яких обставин його арестовано? Адже ж його жадання прислати йому програму насуває думку, що се щось більше, ніж просте волоцюзтво. Ми вже розписали листи до людей в тамтих сторонах, і скоро тільки дістанемо певні вісті, то піднесемо справу, але не в «Ділі», а в польських газетах, а може, через котрого посла удасться порушити її і в Відні. Звісно, коли се справа волоцюзтва, а не карний процес. А тепер про «Зорю».

«Зоря» остається і надальше власність Тов[ариства] ім. Шевченка, і редакторство її передано мені тимчасово, поки збереться обширна рада, передано cum beneficio inventarii, т. е., що всякі «Соколики», Дрозди і Бедекери мусять іти до кінця року. Над ними я не маю ніякої юрисдикції, т. є. те, що позачинано, мусить скінчитися. Але нового нічого без мене не може зачатися: весь матеріал виготовлюю до друку я. Провізорично також співредакторами є Подол[инський] і Парт[ицький], хоч, оскільки мені здається, Парт. і надальше підписувати буде, вже зі згляду на російську цензуру. Прийняв таке провізоричне редакторство з двох зглядів: раз, щоб в послідніх н[оме]рах сього року, коли скінчиться стаття Ор[еста] Лев[ицького], не допускати нових глупостів і по можності бодай трохи прочистити воздух, а по-друге – для того, щоб підготовити поле на будущий рік, коли «Зоря» мусить виходити (се вже є ухвалено) в 5 – 6 листів в місяць (2.5 – 3 л[исти] н-р), а нещасна бібліотека буде скасована.

Що ж тикається до принципіальних умов, то ми порішили так: з старими нашими, а ще з такими циніками, як Вахнянські і др., о принципах балакати ні за чим; усе те для них тільки матеріал до чесання язика, але не директива до якої-небудь праці. Політика, по-їхньому, се крутарство, та й годі. Для того при всій угоді з «Зорею» ніякої бесіди по принципі не було, і для того я й голосу не забирав, окрім того, що відпер особисті напасті Вахн[янина]. А міркуємо ми так: старі, крім чесання язиків на засіданнях, робити нічого не будуть; напрям «Зорі» залежати буде від тих, котрі будуть наповняти її зміст, так що нам силою самого факту, опираючись на їх інерції, удасться сказати те, против чого вони на зборах і громадах своїх руками і ногами оперлись би.

Звісно, скажете Ви, се дорога не джентльменська, і я сам се чую. Та тільки ж що робити? Приходиться вибирати між цілковитою мовчанкою або працею в польських газетах – і такою дорогою, в котрій я бачу можливо найкраще використання даних обставин. Звісно, яке вино ми віллємо в сей старий міх, се залежати буде від нас, молодих, залежати буде в великій мірі і від помочі українців, і від Вашої. З такого погляду ми з Петербуржцем і побачили можність печатати в «Зорі» їхні реферати про теперішній стан України, а особливо про мужицькі рухи на Укр[аїні] в послідніх кількадесяти роках, про котрі – як казав він – у них є зібрано доволі матеріалу. В науковім відділі я бажав би бодай трохи підготовити ще сього року грунт переводами деяких дрібних статей західноєвропейських (Спенсера, Леккі і др.), а в відділі критики і бібліографії, коли вже не нівечити «Соколиків» та «Горовенків», то бодай підсунути дещо таке, як оповістку про великор[уський] перекл[ад] «» (з перекладом Вашої замітки на окладці) та бібліографію етнографічну (з Вашого відчиту).

Не знаю, як мені се вдасться, і для того, поки не бачу виразної можності робити бодай наполовину по-людськи, не прошу Вас о праці для «Зорі». Коли ж покажеться, що наша спекуляція була вірна, тоді побачимо.

Про «Gesta Romanorum» я ще погляну в рукописній бібліографії старої польської літератури, котра є в Оссолінеум, а поки що їду вистаратись Вам Семенського.

Ваш щирий Ів.Франко.

Львів, д[ня] 24.IX 1885

Поки що ось Вам деякі виписки з Maciejowski. «Piśmiennictwo polskie od czasów najdawniejszych» згадує про слідуючі друки:

Jan Stok Wąchoczyk, Hictoria bardzo cudna o przyjaźni i o uprzejmej miłości Tytusa z Gizipusem, teraz nowopolskim językiem z łacińskiego napisana w Krakowie u Macieja Wurzbięty. 1564 (стихом).

Fortuny i cnoty różność, 1564; Anatomia, albo Stosowanie łakomego z wieprzem.

Jana Dzwonowskiego – Gęsia wojna; Gadki rozmaite, 1552.

Spiżarnia aktów (не знати, з якого часу, а можна дослідити).

Czachrowskiego – Powieści wschodnie. Historia bardzo piękna o Barnabaszu, jako się ten zacny kupiec z drugim kupcem o cnotę zony swojej założył o zakład niemały 1583.

Надто наводить ось які старі комедії, котрі мав в руках:

Komedia rybaltowska 1615.

Polak w Śląsk (jedzie), komedia około r. 1620.

Lament chłopski na pany, ok. r. 1588.

Dyalog mięsopustny ok. 1622.

Ostacji, rozmowa żołnierza z teologiem, 1624.

Gesta Romanorym Мацейовський не знає.

І. Ф.

Поки що ось Вам деякі виписки з Мацейовського. «Польське письменство від найдавніших часів» згадує про слідуючі друки:

Ян Сток Вонхочик, «Прекрасна історія про дружбу і міцну приязнь Тіта і Гізіпа, перекладена у наш час новопольською мовою з латинської у Кракові Мацеем Вижбентою». 1564 (стихом).

Щастя і різні доброчесності, 1564: Анатомія, або Відносини ласого з свинею.

Яна Дзвоновського – «Війна гусей»: Різні оповідання, 1552:

Комора актів (не знати з якого часу, а можна дослідити):

Чахровського – «Східні повісті».

Чудова історія про Барнабаша, про те, як цей знатний купець забився об заклад на велику суму з другим поважним купцем на чесність своєї дружини, 1583.

Надто наводить ось які старі комедії, котрі мав в руках:

Рибалтовська комедія, 1615.

Поляк (їде) до Сілезії, комедія близько 1620 р.

Селянська скарга на панів, близько 1588 р.

Діалог на масницю, близько 1622.

Про норми, розмова солдата з теологом, 1624.

«Римських історій» Мацейовський не знає.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 122 – 124.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1619, с. 63 – 66.

Петербуржець – особа не встановлена. З листування М. Драгоманова з І. Франком можна припустити, що йдеться про студента Дмитрієвського. І. Франко, видавши у 1906 р. у Львові книжку: Драгоманов М. Листи до Івана Франка і інших 1881 – 1886, писав:

«Восени 1885 р. прибув до Львова молодий студент українець із Петербурга, здається Дмитрієвський, з наміром порозумітися листовно з Драгомановим про різні речі, переказані йому кружком петербурзьких і інших земляків».

Коцовський читав просто резюме з Вашої книжки… – В. Коцовський написав реферат за книжкою М. Драгоманова «Нові українські пісні про громадські справи (1764 – 1880)» (Женева, 1881).

Про справу П[авли]кову ніяких відомостей… – У вересні 1885 р. М. Павлик був заарештований за причетність до таємного товариства і поширення ідей соціалізму.

…всякі «Соколики», Дрозди і Бедекери… – Йдеться про комедію Г. Цеглинського «Соколики», видану в «Русько-українській бібліотеці», оповідання О. Кониського (Дрозда) «В гостях добре, а дома ліпше», що друкувалась у «Зорі», 1885 р., та нарис Подолинського «З подорожей по Італії» («Зоря», 1885), який І. Франко називає Бедекером (німецький укладач путівників).

… циніками, як Вахнянські…– Мова йде про Анатолія Вахнянина.

Леккі Уїльям – англійський історик, російською мовою перекладено його працю «Основные начала нравственной философии».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 547 – 550.