Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

4.01.1886 р. До Олени Пчілки

4 січня 1886 р. Львів

Ласкава пані!

Ваше оповідання, приложений до нього листочок і другий, наздогін висланий лист Ваш я дістав, усе разом, аж нині, д[ня] 4 січня, коли вже перший лист «Зорі» зложений. Дуже жаль, що так воно сталось, але я думаю, що оповідання зовсім сміло і без втрати своєї вартості може бути напечатане в другому номері. Та й то згори кажу Вам, що в однім н[оме]рі ціле не піде, а ледве чи ввійде й у двох. Ну, та мені воно тим приємніше, бо менш турботи о матеріал.

А за перший номер будьте ласкаві не гнівайтесь! Кілько з ним було у нас колотнечі та клопоту! Кожний свою сяку чи таку роботу тиче, і то непремінно до 1-го н-ра, а він усього обнімати буде 2 ½ листа, т.є. на белетристику випадає не більш одного листа. На тім однім листі прийшлось вдоволити стільки різних бажань, що годі було найти місце хоч би для Вашого прекрасного «Пророка». «Орла» редактор не захотів прийняти до 1-го номера; його, по моїй думці, треба б ще трохи ошліфувати, а зробити се без Вашого дозволу я не осмілюсь.

«Юдіта» Ваша вийшла трохи задовга, а замало натуральна. Не пригадую собі вже повісті в «письмі св[ятім]» о ній, але мені здається, що там вона якось інакше виглядає, навіть чи не вдова, мабуть. Сам сюжет, звісно, дуже цікавий і надається до вельми ефектної, реалістичної поеми.

А на закінчення ще про ту справу, котра Вам ні стій, ні пожди наробила деякого клопоту. Ви даремно приписуєте собі якусь вину в тій справі. Ніякої вини тут нема і не могло бути, бо нічого злого не сталося. Я не знаю, для чого б нам не поговорити при нагоді і о якім-небудь особистім ділі, і для чого б Ви мусили накладати на себе мовчання там, де йде о мою особисту справу, і особливо для чого б я, знаючи Вашу доброту, Ваш досвід і Вашу прихильність для мене, міг брати Вам за зле Вашу щиру бесіду навіть в такім делікатнім ділі?

Ні, ласкава пані, я зовсім ані крихіточки не маю жалю ні до Вас, ні до себе, що між нами зайшла така бесіда. Противно, ставши раз на таку дорогу, на котрій зовсім не бачу перед собою ясного шляху, а бачу тільки неозначену можність, під котрою може критися й цілковита неможність, я тільки можу бути вдячний для Вас, коли Ви схочете чи тепер, чи й на дальше допомогти мені своєю радою. Щоб Ви що-небудь рішучого мені сказали – сього я зовсім не вимагав від Вас, бо се й неможлива річ. Але коли будете могли і схочете що-небудь сказати, то будьте згори переконані, що кожну увагу Вашу прийму з сердечною подякою.

Бажаю Вам веселих свят і щасливого Нового року.

Ваш Іван Франко.

Б[рат] писав мені перед кількома днями, трохи воспрянув духом; згоджується писати в «Зорю», коли в ній буде й П[авли]к. Надіюсь, що все те якось ще полагодиться, хоч багато ще прийдеться видержати обопільного тріння. Прощайте!

І. Ф.

Не виславши нині лист, сідаю ввечір дописати Вам ще дещо. Якраз прочитав першу половину «Чаду» – дуже гарна, живо написана річ. Без найменшої зміни буде напечатана: перша половина в другім, а кінець у третім н-рі. І ще велике спасибі Вам за правопись. Ви перша й одинока з усіх українських писателів, що так докладно перейняли галицьку правопись, і тут, як і в многому ще дечому, я мушу подивляти Вас. От би Ви побачили, як не раз почне нашою правописсю гатити Кониський! Cyce Христе!

Мушу Вам сказати, що наші галицькі редактори великі прихильники і хвалителі Вашої музи, особливо ж Ваших оповідань, іменно за той свіжий тон і за ті ясні кольори, які світяться з кожної строчки Вашої – щоб Вашим же словом сказати «вельми зграбненької» прози. І справді, мов на свіжо розцвітаючій луці оддихаєш, так якось любо стає, читаючи Ваші оповідання, а коли де-не-де Ви й сатиру підпускаєте, то й вона така ж делікатна, мила та зграбна, мов та вода погожа в гарячу днину.

Але що одно велике діло в Ваших оповіданнях, важний поступ супроти всіх давніших наших писателів: Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства – годі. Недаром же поляки сказали про «Причепу», що навіть такого «вищого» товариства, як економи та офіціалісти, п. Нечуй не знає.

Ви перші і, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в «Світлі», і в «Чаді». Впрочім, чому ж би «Світло» не мало вийти таким романом? Заснова його, по моїй думці, доволі широка, і сам проблем, який Ви собі поставили, вимагає виведення багато різнорідних типів.

Щиро бажаю, щоб Ваше «Світло» стало справдешнім світлом в нашій літературі, і заразом прошу Вас: не теряючи часу на псалми, котрих нізачим і печатати, пишіть засвіже свій роман! І хто се нараяв Вам псалми перекладати? Хіба не досить їх у нас переклали? І Шевченко, і Куліш, і Максимович. А дослівний переклад мусить зовсім не так виглядати. Найближчий переклад псалмів, який мусить появитися на нашій мові, повинен бути не тільки дослівний прозовий, але заразом критичний, мусить показати їх хронологію, теологічні, етичні й соціальні погляди їх авторів. Та коли-то появиться він у нас?

Що діється з Вашими перекладами древніх класиків? Я чув, що Ви працювали щось над Гонером, і дуже був цікавий на ту роботу, хоч, звісно, цікавий цікавістю, а не тим теплим інтересом, яким цікавий, напр., на продовження «Світла». Признаюсь Вам, що проба Вашого перекладу з Овідія (Пігмаліон) мені зовсім не подобалась, то я й боявсь, щоб Ви не потратили лишньої праці над Гомером, на котрого зовсім удачний переклад у нас ще, мабуть, час не прийшов. Впрочім побачимо, що покаже п. Ніщинський: він один до сього діла у нас спосібний, коли б тільки трохи вірніше держався оригіналу і не давав нам «українізованого» Гомера, так, як дав українізованого Софокла. Впрочім, переклад «Навзікаї» в «Ниві» в тім згляді – поступ супроти «Антігони».

О[тець] Ом[елян] Огоновський, що тепер у «Зорі» починає печатати свою нужденну історію літератури, просить Вас через мене прислати йому важніші дані з Вашого життя.

Отсе і все. Надокучив же я Вам своїм балаканням! Та що, коли чоловік знає, що не поб’ють, то й балакає, а бумага терпелива. А колись, коли приведе бог побачитись, то вже так за когось сховаюся, що хоч і схочете побити, то не досягнете. Кланяюсь Вам.

Іва.


Примітки

Вперше надруковано: Літературний архів, 1930, кн. 3-4, с. 302 – 304 (публікація І. Ткаченка).

Датується за змістом.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 116).

Ваше оповідання… – Йдеться про «святочне оповідання» Олени Пчілки «Чад», надруковане в «Зорі», 1886, № 3 – 5.

«Пророк» – вірш Олени Пчілки, надрукований у «Зорі», 1886, № 2.

«Орла» редактор не захотів прийняти… – Йдеться про байку Олени Пчілки «Орел на визволі» (1886). У «Зорі» не друкувалася.

«Юдіта» – поема Олени Пчілки. В «Зорі» не друкувалася.

ще про ту справу… – У попередніх листах I. Франко писав Олені Пчілці про бажання одружитись. Олена Пчілка на це відповідала: «Довге заживання ясного щастя родинного неможливе для людини ідейної без сполучення того щастя з життям духовним, ідейним» (ІЛ, ф. 3, № 1603, арк. 795).

Б[рат] писав мені… – Йдеться про М. П. Драгоманова.

Кониський Олександр Якович (1836 – 1900) – український письменник, громадський діяч і педагог.

«Причепа» – повість І. С. Нечуя-Левицького, надрукована 1869 р., 1878 р. видана польською мовою в Познані.

«Світло» – повість Олени Пчілки «Світло добра й любові», перші розділи якої вона надіслала І. Франкові для друкування в «Зорі» в кінці 1885 р. Надруковано в «Зорі», 1886, № 13 – 14, 15 – 16, 17.

…нe теряючи часу на псалми… – Олена Пчілка перекладала біблійні псалми, які разом а поемою «Юдіта» та віршем «Пророк» надіслала для друкування в «Зорі» (ІЛ, ф. 3, № 1619).

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 – 1897) – український письменник, критик, історик, етнограф.

Максимович Михайло Олександрович (1804 – 1873) – український вчений-природознавець, історик, фольклорист і етнограф.

Ніщинський Петро Іванович (1832 – 1896) – український композитор і письменник, авюр перекладів на українську мову творів Гомера й Софокла.

«Нива» – український літературно-художній альманах. Вийшов у Одесі в 1885 р. Тут надруковано перекладену П. І. Ніщинським шосту пісню «Одіссеї» Гомера, в якій йдеться про дочку феакійського царя Навзікаю.

Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – український літературознавець, критик і письменник, автор «Історії літератури руської», що друкувалася в журналі «Зоря» протягом 1886 – 1894 рр., вийшла окремим виданням (6 т.) у 1887 – 1894 рр. Матеріали Олена Пчілка надіслала.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 8 – 11.