Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

22.02.1886 р. До М. П. Драгоманова

22 лютого 1886 р. Львів Львів, д[ня] 22/ІІ 1886

Ласкавий добродію!

Крізь болючі сльози писав я до Вас онодішній лист, коли почувсь діткнений Вашою іронією, та так само приходиться писати й отсей і перепро[си]ти Вас за те, що я міг (в тяжку годину) так фальшиво зрозуміти Вас і, зрозумівши фальшиво, не скрити перед Вами свого жалю, і таким способом через свою нерозвагу докинув ще гірку краплю до того великого горя, котре вилилось в Вашім великім листі до товаришів. Які діти, глупі, невидющі, а то ще й злосливі діти, всі ми супроти Вас і які дрібні та маловажні наші терпіння супроти Ваших! По прочитанні Вашого листа мені доперва вияснився зв’язок многих речей, котрого до того я не міг догадатися, вияснилась психологія многих фактів, котрі йшли почасти й на моїх очах, та так немов з закритим лицем.

Як переїде той Ваш лист на Укр[аїну] – не знаю, а ще важніше: як він застане Ваших товаришів. Боюсь, щоб не застав їх в погромі, бо якраз в минувшу суботу, коли від’їздив звідси чоловічок з книжками, й листами, дістали ми глуху вість, що в Києві арештування, що 4 українофілів (котрих – не знати, мабуть, Кониський між ними) арештовано. Досі нічого певнішого не чути, а може, й є яка вість, тільки до мене не дійшла. От тому я боюсь, щоб лист Ваш не прибув до К[иє]ва в таку пору, коли всі люди не розположені будуть і читати його і помогти зможуть ще менше, ніж звичайно.

Страшно подумати, а все-таки, здається, правда, що головна вина киян буде – зв’язки з Галичиною, і то якраз тоді, коли Галичина сама силується рвати ті зв’язки. Кониський уже кілька місяців дуже тремтів за себе: спершу накинулись на нього за Горовенка, і, мабуть, небагато поміг йому акт нотаріальний зі Львова, посвідчаючий, що автором Горовенка є Кахникевич, новинкар «Діла». Затим, мабуть, прийняли його за Дрозда, і хто знає, чи не удалось редакторам «Миру» (що друкувавсь в друк[арні] тов[ариства] Шев[ченка]) викрасти з коша рукопись і переслати її рос[ійським] жандармам як corpus delicti. Боюсь дуже, щоб К[ониський] з великого страху сам себе не дав в руки жандармські: він ладився тікати за границю і вів о тім ділі живу переписку з деяким народом у Галичині. Може, се як-небудь його й запутало?..

Я не знаю, чи я вже просив Вас – ніяких книг укр[аїнських] женевського видання не висилати в пакетах, а тільки під бандеролями. Знайте, що майже всі вони тут заборонені (і «Воли», і «Пісні»!), а котрі й не заборонені, то будуть заборонені, скоро тільки попадуться в руки поліції. А попадуться вони зовсім просто з Женеви: всі пакети йдуть у Львові до комори цлової, тут їх одчиняють й переглядають, а комора має секретний наказ: всякі женевські видання передавати для перегляду поліції.

І коли я сим разом дістав Вашу посилку, то була се тільки ласка, виблагана і випрошена; за тої півгодини, яку я провів на коморі, одбираючи Ваш пакет, я радо дав би був 10 гульденів або й більше. Будьте ж ласкаві на будуще в таких речах не комбінувати, а робити так, як Вас прошу. Я, впрочім, у міру того, як буду мати гроші, засилатиму Вам, що зможу, на кошти пересилки, а Ви час від часу пошлете мені по кілька книжечок, щоб, як лучиться знов оказія передати їх, були у мене під рукою. А у мене тепер нема ані одної книжки «Громади», бо Прихильний забрав і мої екземпляри з бібліотеки. «Пісні» ще є (всі три вип[уски]), рівно ж як «Письмо Костомар[ова]».

Моя допись у «Kraju» напечатана, хоч не ціла і трохи змодифікована. Та й то вона тут визвала проти мене нову бурю, котра може скінчиться таки елімінацією мене з «Зорі». Правда, наші народовці потроху зачали цінити мене, відколи «Зоря» за моєю причиною здобула, як кажуть, до 1000 передплатників, ну, але як схочуть елімінувати, то я ані на хвилю не буду отягався і піду.

Як важко мені тягти лямку в парі з такими людьми, котрі в одній хвилі говорять, що «ми зовсім не хочемо в’язати Ваших політичних поглядів», і тут же збираються бити за те, що смів ти висказати хоч дуже далекий і несмілий протест (та й то замазаний) проти їх поглядів, – про се й говорити не хочу, та що ж маю діяти? Станути на власних ногах і піти проти верховодячих тепер людей не чую в собі сили, не бачу достаточної опори ані на Україні, ані тут. Впрочім, коли б така опора найшлася, я, як не раз уже казав Вам, готов кождої хвилі віддати всю свою невелику силу на службу тому ділу, котре сто раз ближче і симпатичніше мені від народовського єзуїтства в політиці і літературі.

По поводу шевченківського празника я попробую що-небудь сказати, бодай у «Зорі», та не знаю, чи вдасться. Серед молодежі (не прилюдно) можна буде сказати все, та тільки хто ж о тім і знати буде?

Ви справедливо кажете, що вести борбу проти теперішньої реакції поемами – дарма робота. Та тільки ж я вважаю поему немовби прологом властивої борби, ballon d’essai, річчю, котру прочитає багато й такого народу, котрі з принципу не похочуть читати «Оповідань з письма св.». Впрочім, бог її знає, ту поему, чи й зможу я зробити її такою, щоб годилась для печаті.

Щодо П[авли]ка, то Ви несправедливо говорите о якійсь елімінації його в «Зорі». Я ж уже писав Вам і кілька разів говорив йому: нехай хоч яку-небудь роботу зладить і принесе! Я ж тому не винен, коли він тратить час, пишучи «відповідь руського федераліста» на річ Бісмарка в сеймі прусськім, за котру йому ніхто й цента не дав і котру не то що не напечатали, але й обсміяли прилюдно поляки; я не винен тому, що він кілька день для другого польського журналіста перекладає свою мову, виголошену в коломийськім суді, перекладає вп’ять таки мишам на снідання!

Нехай П-к скаже: яку його роботу редакція «Зорі» відкинула, а тоді нехай говорить о елімінації. А я ж казав йому: докінчи роман – напечатаю і хлопотатиму, щоб заплатили (з роману готові 3 глави!); зладь роботу про читальні – напечатаємо і заплатимо! Ні, роботу про читальні (котра ще й не зачата, тільки матеріал зібраний) він хоче видати окремою книгою, котру мусять запренумерувати – ті ж читальні! І дарма я говорю йому, що се чиста ілюзія! Впрочім, на конто тої роботи він уже взяв дещо грошей від «Академічного братства». Адже ж пора б П-ку перестати корчити з себе мученика там, де багато й його власної вини.

Напишіть мені, будьте ласкаві, чи є в Вас «Труды Киев[ского] археол[огического] съезда», і, коли нема, чи потрібні Вам вони? Пані, що тут були з К[иє]ва, привезли і не знали, для кого, може, для Вас? Так само напишіть, чи маєте «Ниву» одеську?

З книжок, котрі Ви згадуєте, я писав Вам, що «Поэт[ические] воззрен[ия] слав[ян]» є в університетській бібліотеці, «Історія» Бестужева-Рюміна є у мене перший том. Тим можу Вам служити. Напишіть на мої руки карточку до Белея, щоб віддав Вашу (переслану ще для «Світу») фотографію Руданського: шкода, щоб у нього пропадала.

Стаття Ка[литовського] в «Зорі» була просто підлість: йому ішло о captationem benevolentiae Пелеша! Та натяг його Коцовський, і він покинув навіть кінчити. Тепер прийнявся за рукописні матеріали до історії Галичини з кінця XVIII в., тут, може, зробить що доброго. Щиро поздоровляю Вас і засилаю поклін.

Ваш Іван Франко.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 164 – 167.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1358).

…в Вашім великім листі до товаришів. – Йдеться про так званий «Перший лист до киян» (До «Старої громади»), вперше надрукований у кн.: М. Драгоманов. Листи до І. Франка та інших. 1881 – 1886, с. 153 – 175.

…накинулись на нього за Горовенка… – тобто за повість «Юрій Горовенко», видану у Львові 1885 р. під псевдонімом Красюченко.

Кахникевич Кирило (1850 – 1926) – український журналіст.

Дрозд – один з псевдонімів О. Кониського.

«Мир» – клерикальна газета, виходила у Львові в 1885 – 1887 рр.

«Воли» – роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

«Пісні» – Йдеться про «Політичні пісні українського народу XVIII – XIX ст. З увагами М. Драгоманова», частина перша, розділ перший. Женева, 1883; частина перша, розділ другий. Женева, 1885.

«Громада» – український громадсько-політичний і літературно-художній збірник. Видавався в Женеві за редакцією М. Драгоманова (1878 – 1879 рр. – чотири книжки, 1882 р. – п’ята книжка); в 1881 р. виходив як журнал, вийшло два номери.

«Письмо Костомар[ова]» – «Письмо Н. И. Костомарова к издателю «Колокола». С предисловием М. Драгоманова». Видання «Громади», Женева, 1885.

Моя допись у «Kraju» напечатана… – див. лист до М. П. Драгоманова з 14.02.1886 р.

Ви справедливо кажете, що вести борбу проти теперішньої реакції поемами – дарма робота. – У листі (лютий 1886 р.) М. Драгоманов писав: «Вашу… ідею боротись з клерикалізмом поемою знаходжу непрактичною. Коли-то ще буде та поема?» (Матеріали, с. 163). Йдеться про поему «Святий Валентій» (1885).

Бісмарк Отто фон-Шенгаузен (1815 – 1898) – німецький державний діяч. У 1871 – 1890 рр. – рейхсканцлер Німецької імперії.

«Академічне братство» – товариство студентів-українців «народовської» орієнтації, засноване 1882 р. у Львові, об’єднувало молодь усіх вищих шкіл.

«Труды Киев[ского] археол[огического] съезда» – «Труды третьего археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 г.», т. I – II. К., 1878.

«Поэт[ические] воззрен[ия] слав[ян]» – «Поэтические воззрения славян на природу» (М., 1866 – 1869), праця російського історика літератури, фольклориста і етнографа Олександра Миколайовича Афанасьева (1826 – 1871).

«Історія» Бестужева-Рюміна – «Русская история» (Спб., 2 т., 1872 – 1885), праця російського історика Костянтина Миколайовича Бестужева-Рюміна (1829 – 1897).

Стаття Ка[литовського] в «Зорі»… – Йдеться про «Нові матеріали до історії унії» («Зоря», 1886, № 1, 2).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 30 – 34.