Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Івана Франка / 1886 р. / 10.01.1886 р. До О. Ф. Хоружинської

До О. Ф. Хоружинської

10 січня 1886 р. Львів 10.І.1886

Дорога Олічка!

Ну та й спасибі же богу великому, іже отверзе уста Ваша і направи руку Вашу написати мені таке гарне письмо! З нього я довільно переконався, що Ви не зовсім вправі говорити, що через кореспонденцію не можна пізнати чоловіка. Ще кілька таких листочків, а я пізнаю Вас достаточно з різних боків, а Ви мене тим більше. Ось візьміть хоч би мій послідній лист. Здається, що ані Є[лисей] К[іпріянович], ані я сам, ані ніхто другий не міг би дати Вам належного виображення о тім, яка у мене духовна фізіономія тоді, коли мене почне мучити хандра, почуття самоти на світі та безучасності людей. Із стану понурого отупіння я переходжу тоді в порив до рівно безмисного ходження, блукання аж до цілковитої утоми, по чім починається болюща праця мислі.

Та не в тім головна біда, а в тім, що до тої мислі домішується величезна доля фантастичного, так що в таких разах трачу перспективу і підстасовую аргументи, а все в тій цілі, щоб тільки ще дужче мучити себе. Одно живе, приязне слово могло б мене не раз вивести з того поганого стану, ну, та се вже така привілегія холостого життя, що іменно такого слова ніколи не почуєш. От і не дай боже в таку пору підвернутись кому-небудь далекому, котрий хоч яку-небудь дасть причину, щоб можна вилити на нього те, що на серці накипіло!

От для того я так просив і прошу Вас писати мені частіше. А змістом своїх листів Ви зовсім не стісняйтесь, пишіть так і о тім, як і о чім говорили б не кажу вже зо мною, а з ким-небудь із своїх знакомих. Пишіть не конче о собі – я знаю, що се для кожного чоловіка, а особливо для дівчини, конфузливо – пишіть о своїх курсах, о товаришках, особливо о тих, котрих я знаю: о Доброграєвій (в котрій тут один наш чоловічок закохався – але се секрет!!), о Єгуповій, котрій я рад би написати дещо, та не знаю адреса, о Максимовичці, о Альбрант – ну, і о кім ще хочете, не забуваючи, звісно, й про археологію Мельн[ик]. Гай, гай, боже мій, та коли б Ви тільки хотіли, то знайшли б доволі предметів, а що мене інтересує кожне слово, Вами написане, се я вже казав Вам.

Ви кажете, що Ваше серце і досі мовчить: жаль дуже, що я про себе не можу сього сказати. Коли вже не за що друге, то за отсей Ваш листок я мусив хоч крихітку полюбити Вас. Після такого доволі грубого подразнення з моєї сторони показалась мені Ваша щира і ясна душа в гарнім світлі. Раз рішившись іти зо мною в незвісну дорогу, Ви не почуваєте й сумнівів ніяких, хоч знаєте згори, що дорога та трудна. І се не для того, щоб Ви опрометчиво рішились (Ви помиляєтесь, твердячи, що я сам Вам те указую; я коли й писав о опрометчивость то писав гіпотетично, в формі питання), а для того, що ціла істота Ваша туди звернулась. Та тільки ж Ви кажете, що серце Ваше мовчить?..

Ні, дорога Олічка, я знаю, що Ви добре роздумали свій крок і щиро бажаю, щоб Вам ніколи не довелось жалувати його з моєї причини. Гарно се Ви сказали, що при спільному житті «известная доля уступчивости» – найкращий спосіб приноровитися до себе. Се зовсім і мій погляд, і в тім згляді я перейшов уже таку школу в житті, що не много, мабуть, буду міг від Вас нового навчитися.

А се хіба в Вашім листі не інтересна, чисто жіноча логіка, коли Ви спочатку виказуєте, що наші погляди розходяться, далі показуєте, в як многих зглядах ми сходимось, а кінчите тим, що, мовляв, розійдемося зовсім і даймо собі спокій. «Ex, женщини, женщини!» – сказав десь-то Шекспір, і велику правду оказав. Ну, невже ж таки розходитися? І для чого? Що Ви мені не нав’язиваєтесь, се річ зовсім очевидна: в моїм листі я боявся зовсім противно, щоб не вийшло так, що я Вам нав’язуюсь. А так, сестричко, не годиться перевертати кота хвостомі Що Ви мене не удержуєте, се я також виджу і іменно бажав би, щоб Ви трохи більше мене удержували.

Ну, скажіть-бо, будьте ласкаві, що се за заслуга перед богом, давши чоловікові слово, сказати опісля: я тебе не удержую – розходьмося! І такими словами відповісти іменно на його жалоби за полишування без одвіта його писем! Розходьмося! А коли мені не хочеться! І я зовсім не в тій цілі півроку надумувався писати до Вас, щоб по двох листах розходитися! Я Вас не удержу! А коли ж бо мені іменно хочеться, щоб Ви мене трохи старались придержати. А коли Ви не хочете, то скажіть виразно: я не хочу. Але сього я з Вашого листа не міг вичитати, значиться, можу сміло сказати, що й Вам розриву не хочеться. Впрочім, хто його знає. Тр[егубов] доносить мені, що якась «дівчина розказувала йому, що я маю в червні приїхати до Києва». Може, тота недобра дівчина аж тоді, на самім порозі стрітить мене і огорошить такими словами: «Напрасно пожаловать изволили» (бо вона по-українськи, мабуть, і говорити не вміє!). «От що мене, мамцю, пече, от що мене мучить», – як каже наша народна пісня.

А знаєте, мені дуже б бажалось, щоб Ви не самі покинули Україну і емігрували в Галичину, а в якій добрій кумпанії. От, приміром, гарно б було, коли б товаришка Ваша Доброграєва також надумалась та перемандрувала в Галичину, хоч би рука об руку з тим чоловічком, про котрого я згадував! Се мій добрий приятель, і ми могли б устроїти собі життя дуже гарно в товаристві. Я надіюсь, що він приїде зо мною разом до Києва і попрошу його замість мене перетанцювати з Вами, що звичай велить, бо я сам до танцю, як віл до карети. Але господи, я говорю Вам усякі такі секрети, не знаючи, навіть, чи можна Вам говорити які-небудь секрети, т. є. чи вмієте Ви мовчати?

А невралгія Ваша таки доволі турбує мене. Скажіть, будьте ласка, з чого се у Вас пішло, чи часто буває, як довго триває, чи і як лічитесь і що кажуть Вам лікарі? Опишіть Ваш стан під час такої слабості, що її спроваджує, що зміцнює, а що усуває? Невже Крим таки нічого не поміг Вам, чи, може, тепер які осібні причини погіршили стан Вашого здоровля?

Та досить сеї мови! Розбалакався я з Вами і мусив уже занудити Вас, особливо знаючи, що серце Ваше мовчить при моїх словах, а без серця то й очі ледве можуть розібрати моє письмо. Та ні, ще одно таки мушу сказати і, хоч хотів би Вам на прощання сказати добре слово, то, їй-богу, не можу. Що се у Вас за звичай такий давати карточку, прислану для Вас під залог, чи що, Єл[исею] К[іпріяновичу]? Чи я для нього її послав? З якої статі Ви совістились держати її у себе? Чи гидко Вам на неї дивитися, чи що – і придумати не можу. Не хочете або не можете мені прислати своєї – ну, бог з Вами, і не шліть. Але що за те має одвічати моя карточка в аресті у Є. К.? Ну, бачите, отак би чоловік не хотів гніватись на Вас, а мусить.

А знаєте, тут уже деякі люди з України поздоровляють мене як жениха. Цікавий таки і у Вас народець буває, нічого сказати.

Прилагаю листочок до Є. К. А про свята в Галичині Ви маєте трохи чудне поняття. Вони у нас обходяться по тому самому календарю, що і у Вас. Я проводив їх в Болехові, у тої самої пані Кобринської, що писала до Вас як до літератора. Стискаю Вашу руку.

Ваш Іван.


Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина, т. 1, Іван Франко. К., 1956, с. 419.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1606, арк. 127 – 130).

Єл[исей] К[іпріянович] – Трегубов, чоловік сестри О. Ф. Хоружинської – Антоніни Федорівни; в їхній родині жила О. Хоружинська.

…о своїх курсах… – О. Ф. Хоружинська була слухачкою Вищих жіночих курсів у Києві.

Доброграєва Олена Олексіївна (1864 – 1888) – знайома І. Франка, слухачка Вищих жіночих курсів у Києві. Брала участь у революційному русі, підтримувала зв’язок з прогресивними колами Галичини.

…один наш чоловічок… – Коцовський Володимир.

Максимовичка – Максимович Марія Василівна, дружина М. О. Максимовича.

Альбрант Ольга – київська знайома І. Франка. їй присвячений вірш «Притча про двох рабів» (1913).

Мельник Катерина (1859 – 1942) – археолог, історик, Пружина В. Б. Антоновича.

карточку, прислану для Вас… – У листі до О. Хоружинської від 4 грудня 1885 р. І. Франко писав: «Оце шлю Вам свою карточку» (ІЛ, ф. 3, № 1606, арк. 160) і просив у О. Хоружинської її фото.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 15 – 18.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 628

Модифіковано : 10.12.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.