Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

2 пол. 03.1893 р. До М. І. Павлика

2 пол. березня 1893 р. Відень

Дорогий друже!

Шлю Вам закінчення замітки про Кобр[инську] (від ⌈ на третій стор[інці] Вашого скрипту). Сумніваюся дуже, щоб «Зоря» схотіла його помістити, а втім, трібуйте! Коли не помістить, то я стрібую сам написати коротеньку заміточку до «Зорі», а Ви подайте в «Народі».

Прочитайте ще раз цілість і особливо погляньте в листі Кобр. на уступ, де вона говорить про свою кокетерію та випитуйте його – се варто спасти від забуття. Шпильку про молодих мужчин і старших жінок розміркуйте, чи лишати, чи ні. Якби пішла, то мали би-сьмо Кобр. ворогом до смерті, aber die Lacher wären auf unserer Seite, а хто знає, чи вся «жіноча справа» Кобр. відразу не взяла б в лоб. Жінка Геньова не була жодна кав’ярка, а «упавше індивідуум» «in optima forma».

Цілую Вас.

Ваш Ів. Фр.


Примітки

Вперше надруковано: «Українське літературознавство», 1970, вип. 10, с. 115.

Датується за змістом та на підставі копії листа М. Павлика до О. Огоновського від редакції журалу «Народ» за 12 березня 1893 р. (ІЛ, ф. 101, № 663), де йдеться про Н. Кобринську та її погляди на жіноче питання. І. Франко, підтримуючи М. Павлика, написав з цього приводу, за його висловом, «замітку», закінчення якої збереглося при цьому листі.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1567).

Нижче подаємо текст згадуваної І. Франком замітки, що була надрукована в журналі «Українське літературознавство», 1970, вип. 10, с. 114 – 115.

Шлю Вам закінчення замітки…

«…скажемо ще слово про «кокети й упавші індивідуа», котрих «двигання» пані Кобринська покладає за вину радикалам. Чудно трохи чути такий докір з уст тої самої пані Кобринської, котра в тій же біографії каже про себе, що в пору своїх консервативних поглядів займалась «студіюванням журналів моди й движенням власного тіла». А втім, кокетерія кокетерії не рівня; буває кокетерія зовсім невинна, від котрої й двигати нізачим. Так само й між «упавшими індивідуами» бувають особи морально чисті, не раз чистіші від тих, що з погордою говорять про них.

Та й чим се ми, радикали, причинюємося до підношення такого роду «індивідуїв»? Навіть в писаннях наших про сю тему безмірно менше мови, ніж навіть у консервативних писателів інших літератур, от хоч би у такого Достоєвського, котрий звісно якими красками змалював «упавше індивідуум» Соню Мармеладову. К слову сказати, чому пані Кобринська, докоряючи радикалам охотою підносити такі індивідуа, не кине камінцем і на народовців, котрі дали галицькій публіці роман Достоєвського в перекладі?

Інтересно, кого думає «підносити» і «двигати» пані Кобринська? Звісно, хто стоїть, того й підносити не треба. Для жінок, що живуть в достатку, питання жіноче існує більше як питання полове, чим жіноче. Властиве ж жіноче питання – то частина питання робітницького, частина великих ран людськості: взаємного визиску, вбожества і нерівноправності. У жінок одною з прояв тої суспільної хороби є також проституція і підносити «індивідуа», впавші в ту погану яму, а властиво йти до того, щоби і самої тої ями не було, се ж діяльність, справді гідна радикалів. Коли б їм тільки задля неї сили і знаття! А гордо відвертати лице від тої ями, закривати собі очі плащиком «морального» обурення – значить зовсім не розуміти жіночої справи, за котру нібито борешся.

Признаків такого нерозуміння ми справді бачимо чимало у нашого освіченого жіноцтва. Що ж до Кобринської, котрої головну вартість і заслугу бачимо зовсім не в її публіцистиці про жіночу справу, а в її творах белетристичних, де вона малює те, цю справді знає і бачила. На сій дорозі й бажаємо їй якнайкращого поводження».

…я стрібую сам написати коротеньку заміточку до «Зорі», а Ви подайте в «Народі». – Відомостей про друкування такої замітки в «Зорі» та «Народі» немає.

Жінка Геньова… – Йдеться про дружину брата Н. Кобринської Євгена Озаркевича – Олесю Озаркевич.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 388.