9.09.1909 р. До Н. К. Кибальчич

Високоповажана пані!

Сьогодні одержав Ваш лист і спішу відповісти Вам на нього. Мій стан у тихій та хорошій Ловрані поки що такий страшний, що мені кожної ночі грозить коли не смерть, то тяжке окалічення. Про якусь літературну роботу тут мені й думати годі. Не знаю, як довго пробуду тут; в усякім разі се буде залежати від того, скільки грошей буду міг видати на моє тутешнє удержання, як на мої засоби трохи занадто дороге.

Щодо Вашого співробітництва в «Будучності» думаю, що коли Ви одержали дотеперішні чотири номери сеї часописі, то могли переконатися, що вона наскрізь несерйозна і видавана людьми зовсім недозрілими і непідготованими до тої праці, яку на себе беруть, і надто видавана зовсім без ніякої виразної програми. Її редактор Венгжин, відомий мені ще з гімназіальної лавки як бездарний віршопис і чоловік дуже малої освіти, а надто чоловік з визнаним характером літературного і промислового спекулянта. Його головний сотрудник д. Євшан (Федюшка), студент другого року університету, ученик Станіславівської гімназії і спеціально ученик відомого зі своєї масової літературної продукції і незвичайної ігнорації у всіх основних питаннях життя і літератури Антона Крушельницького, і визначається так само, як його учитель, тільки ще в більшій мірі претензіональністю і нерозумінням того, про що пише. Не маю нічого проти того, щоб Ви містили свої літературні праці в тій часописі, хоча з перших чотирьох номерів бачу, що редакція, мимо гарячих слів у кореспонденції редакційній, мало виявляє охоти друкувати Ваші твори.

Подана Вами відомість, що редактор «Літературно-наукового вісника» звернув Ваші рукописи недрукованими, для мене дуже інтересна. Я мав розмову з проф. Грушевським про редагування «Вісника» в р[оці] 1908 і про прямо скандальні речі, які друкувалися там протягом цілого року, та він на своє оправдання знає тілько одно сказати, що ліпших йому не присилають. Не знаю, які твори Ви посилали йому, але все-таки думаю, що гірших від того, що там друкували Леся Українка, Хоткевич і оба Грушевські, Ви не могли написати. Думаю, що в такім напрямі, як досі, «Вісник» довго йти не може, але поки не маю поняття, як може бути доконана його реформа.

Щодо Вас самих, то прийміть запевнення, що глибоко співчуваю Вашому важкому життю, але рівночасно прошу Вас, коли тільки обставини позволяють Вам займатися літературною працею, не занедбувати її, хоч би прийшлося готові твори якийсь час держати в авторській теці. З того, що бачу тепер в Галичині і на Україні, черпаю певність, що наша літературна продукція повинна сильно піти вгору і що незабаром можна буде зорганізувати і у Львові і в Києві центри поважної і солідної літературної продукції. А в такім разі думаю, що й Ваші літературні твори, друковані і недруковані, знайдуть собі ширший хід і будуть ліпше оплачуватися, ніж досі.

Поздоровляю сердечно Вас і чоловіка і остаюсь з правдивим поважанням Ваш

д-р Іван Франко.

Примітки

Подається за автографом (Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. С Стефаника, АН УРСР ф. В. Гнатюка, № 760, арк. 3 – 4).

…що там друкували Леся Українка, Хоткевич і оба Грушевські… – У 1908 р. та двох перших книгах за 1909 р. «Літературно-науковий вісник» опублікував драму Лесі Українки «», два літературні огляди Г. Хоткевича під назвою «Літературні враження», статті М. Грушевського «», «На українські теми», «Культурно-національний рух на Україні в другій половині XVI в.», «По світу», літературний огляд О. Грушевського «Сучасне українське письменство в його типових представниках».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 370 – 371.