Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

№ 12. Sermo gementis Poloniae ad regem Casimirum

Іван Франко

Infelix rex Casimire,

Cur Poloniam tam dire

Flagellas scorpionibus?

Ilia te nudum, prostratum,

Jesuitam desperatum,

Mancipium Gallorum,

Exulem, vagum obiectum,

Nee habentem suum tectum

Evexit ad solium.

lila rursus latitantem,

Prae timore vix spirantem

Extraxit e Silesia.

Magno conatu, sudore,

Effuso multo cruore

Certavit pro te cum Sueco.

Tu immemor, tu ingratus,

Tu eversor nostri status,

Strages boni publici,

Aurea nobis mutasti,

In ferrea transformasti

Saturni illa saecula.

Quae magni principes nostri,

Quorum vias tu non nosti,

Dilatarunt sanguine,

Imperium hoc auxerunt,

Tempi a Dei extruxerunt,

Tu evertis omnia.

Ukrainam, Livoniam,

Prussiam et Smolinsciam

Tuque successor perdis.

Te ad scelus connivente

Nee gemitus audiente

Tuorum subditorum,

Sunt sublata multa bona,

Maiorum tuorum dona,

Regiones, ecclesiae.

Nunc mos et nerv um bellorum

Futurum omnium regnorum

Commertiaeque tollis.

Magnos cives Poloniae,

Murum et scuta patriae

Proscribis, iniuste iudex.

Fastidis viros gloriae,

Mimos, viros stultitiae,

Scurras et moriones,

Hos adornas, hos evehis,

Cum his rempublicam geris,

Trudis in praecipitium.

Te regente christiani

Quantum sanguinis pagani

Effuderunt in terram!

Quot homines innocentes

Constrinxerunt ferae gentes,

Catervas competesque!

Quot castra et legiones,

Veterani et tirones

Scythico caesi ferro!

Redux ab exilio iurasti,

Res horrenda, peiorasti

Te defensurum pauperes;

At quam falsa tua vota,

Experitur fere tota

Miseranda patria,

Quam ut Nero inflammatam,

Divisam et devastatam

Semper cupis videre.

Castris tuis atque praedis

Promiscue omnes caedis,

Causa es morientium.

Sanam mentem amisisti,

Fratris uxorem duxisti

In nostram perniciem.

Haec te ducit, haec dat legem,

Creare nobis vult regem

In vita tua, miser.

Ad motum eius te geris,

Malos ornas, bonos feris,

Uxoris instrumentum.

Scythas, Cosacos armasti,

His sanguinem propinasti

Miserorum hominum.

Istis armis at non lege

Dare nobis vis pro rege

Condeum quem nolumus.

Aquilae nos sumus pulli,

Gallo serviemus nulli,

Nee execrandae Gallinae;

Liberas mentes habentes,

Regem nobis eligentes,

Quem Deus inspiraverit, –

Aurum licet ademisti

Et pauperes reddidisti,

At gladios reliquisti

Tuendae libertatis.

Hos stringemus, vibrabimus,

Fortiterque pugnabimus

Pro aris, Deo et foris.

Tu si abominas hunc thronum,

Fastidis nomen Polonum,

Uti pridem iactasti, –

Solvimus te iuramento,

Es enim magno tormento

Universo populo.

In Gallicam te conferas

Et reginam tuam geras

Cum impuro Prasmovio

Reliquisque nebulonibus.

Deus Optime Maxime,

Procidimus humillime,

Audi plane tus pauperorum!

Respice nostra vulnera,

Quae ex malitia mera

Regis nostri patimur!

Оссол. рукоп., 230, к. 38. – [Іван Франко].

Вірша написана, очевидно, перед смертю королеви Марії, значить, найпізніше 1666 р.

№ 12. Плач скорботної Польщі до короля Казимира

Нещасний королю Казимире,

Чому так жорстоко бичуєш

Польщу скорпіонами?

Вона тебе голого, простертого

Зневіреного єзуїта,

Французького в’язня,

Вигнанця, волоцюгу безпритульного

Без даху власного

На престол звела.

Вона тебе з криївок,

Від страху ледь живого,

Витягла з Сілезії.

З великими зусиллями й потом,

Проливши ріки крові,

За тебе билася зі шведами.

А ти, забудько, ти, невдячний,

Руйнівник нашого ладу,

Згуба добра загального.

На залізний нам перемінив

Славетний вік золотий

Сатурновий.

Те, що великі наші проводирі,

Шляхів яких ти не знаєш,

Кров’ю розширили,

Імперію цю примножили,

Храми Божі позводили, –

Усе ти зруйнував.

Україну, Лівонію,

Пруссію й Смоленщину,

Ти, наступник, втрачаєш.

На злочини очі закриваєш

І стогонів не чуєш

Твоїх підданих.

Утрачено всі блага,

Предків твоїх дари,

Краї, костели.

Тепер звичаї й устої воєн,

Майбуття всіх королівств

І співжиття нищиш.

Великих громадян Польщі,

Мури й щити батьківщини,

Переслідуєш, несправедливий суддя.

Нехтуєш славними людьми,

А лицедіїв, дурнів,

Блазнів і бевзів

Тих цінуєш, тих висуваєш,

З ними державою керуєш,

Спихаєш її у прірву.

За твого панування погани

Стільки крові християнської

Вилили на землю!

Скільки людей невинних

Замордували

Дикі народи,

Скільки таборів і полків,

Досвідчених воїнів і новобранців

Знищив скіфський меч!

Повернувшись із вигнання, ти поклявся,

Що захищатимеш бідних,

Але, о жах, ти присягнув криво.

А які брехливі твої обітниці –

Переконується майже вся

Нещасна батьківщина.

Її, як Нерон, у пожежі,

Поділену й спустошену,

Завжди бажаєш бачити.

Своїми таборами й здобичами

Усіх без розбору рубаєш;

Ти – причина того, що люди гинуть.

Ти здоровий глузд утратив,

Із дружиною брата одружився

На нашу погибель.

Вона тобою керує, вона дає закони,

Хоче обрати для нас короля

За твого життя, нещасний.

За її волею поводиш себе,

Поганих нагороджуєш, хороших шмагаєш,

Ти – знаряддя дружини.

Скіфів, козаків ти озброїв,

Їм шинкував кров

Нещасних людей.

За допомогою зброї, а не закону

Хочеш дати нам за короля

Кондея, якого не хочемо.

А ми – орла пташата,

Не будемо служити жодному французові,

Ні проклятій французці.

[тут гра слів: Gallina означає і «французка», і «курка». – Перекл.].

Вільнодумством наділені,

Оберемо собі короля,

Якого Бог порадить.

Золото ти нам забрав і бідарями

Поробив, але мечі залишив

Для захисту свободи.

Їх виймемо, ними махатимемо,

Хоробро воюватимемо

На захист вівтарів, Бога й домів.

Якщо гидуєш цим троном,

Нехтуєш ім’ям поляка,

Яке раніше ти зневажав,

Звільняємо тебе від присяги,

Бо ти став великою мукою

Для всього народу.

У Францію ти забирайся

Й королеву свою забери

З нечестивим Пражмовським

Та іншими негідниками.

Боже найдобріший і наймогутніший,

Падаємо ниць,

Вислухай ридання бідних!

Зглянься над нашими ранами,

Які ми від чистої (ні з чим не змішаної) злоби

Нашого короля терпимо!


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 59 – 66.