№ 4. Про те, як канцлер Оссолінський
підбунтував козаків

Іван Франко

Із поеми «Satyr Podgórski», pars secunda.

Sławniście byli z tym panem Lachowie,

Drżeli przed wami możni monarchowie.

Dziś lada hultay gdzie chce, tam plondruie,

Państwa koronne bez oporu psuie.

Schizmatyk z ordą bez przestrachu leie

Krew katolicką. Przebóg, co się dzieie!

Jak było lepiey na Turka się ruszyć,

Niż taką woyną własne siły kruszyć.

Byście w tym byli pana posłuchali,

Tych szwanków byście byli nie uznali.

Przewrotni ludzie bardzo go psowali,

Którzy skrytych rad fabryki knowali:

Z nieznośney pychy o to się kusili,

Żeby oyczyste prawa odmienili.

Wolność ich kłóła у sądy zarówne

Panów у szlachty, – ztąd zawiści główne.

Patrz, co szaleństwo robi z ambicyey:

O pryncypat się starać w Germaniey,

Wiedząc, że cesarz w Polszczę nic nie rządzi.

«Mniesz to zarówno z szarkiem prawo sądzi!

Niech dawne prawa będą zagubione,

Albo tytuły książęce na stronę!»

Na co panięta gdy nie pozwoliły,

Które się w domach książęcych zrodziły,

Wnet kawallery iakieś wznowić chcieli, –

To gdy im nie szło, poniechać musieli.

Cóż czynią? Zdraycom otuchy dodali,

Kozakom, by się na nas buntowali

[На марг[інесі] дописано: Ossoliński Georgius regni cancellarius inflatus eloquentiae laude affectat ambitionem. Hic cum ducibus antiquis novo principatui studet aemulatione. Dein commissarius missus in disqui[si]tione Rumensi kosacos ad bellum seu rebellionem invitat. – [Іван Франко].

(Єжи Оссолінський, королівський канцлер, що надто пишався славою свого красномовства, плекав великі амбіції. Він намагався боротися за владу з князями старовинних родів. Згодом, призначений послом у румунське розслідування, підбурював козаків до війни чи до повстання (латин.). – Упоряд.)]

A ci iuż byli dosyć zaiątrzeni

Dla cominissarskich złych obchodów z niemi,

Których im było po Kumeyskiey dano

Tam у na Starcu gdy ich wytrzepano.

Ale by z xiążąt sobie nie wybrali

Kogo za herszta, snadź się tego bali.

Wnet z Wisniowieckim króla poróżnieli,

Za co też sami wiecznie poginęli,

Bo z tych początków cokolwiek się stało,

Tak wiele się krwie niewinney wylało.

Ach, ach, niestety! Trocha Rumieńskiego

Gruntu sprawiła wam tak wiele złego.

«Lecz żeby ta rzecz w sekrecie bydź mogła!

Ciebie, Chmielnicki, wielka krzywda zmogła.

Pokuś z chorążym wprzód koronnym zwady,

Co potym czynić, ściągay od nas rady.

Szwagraszkowie to nazbyt wykrzykaią

I bardzo w tey swey potędze ufaią.

Jak by nad sobą pana mieć nie chcieli, –

Skrócić ich trzeba, bo nazbyt zhardzieli.

Jeśli postrzeżesz, że zmódz nie możecie,

Sąsiad na pomoc Krymczuków wzowiecie».

Nie trzeba było zdrayc pobudzać wiele,

Bo główni Lachom Ruś nieprzyjaciele

[На марг[інесі]: Rutheni semper Polonis hostes infestissimi. – [Іван Франко].

(Русини для поляків найненависніші вороги (латин.). – Упоряд.)]

Dokądże idziesz, przeklęta zazdrości!

Przybrałaś sobie pychy, nieszczerości.

Patrzcie, co czyni, czego dokazała,

Kogo ta brzydka wiedma opętała!

Bóg, prawo, słuszność, oyczyzna na stronę,

By wszytko piekło wzruszyć na obronę.

O marny tytuł iak się wszczęła zwada,

Widziciesz, na co wyszła ta zła rada?

Patrzcie, iakiego piwa narobili

I co za chmielu do niego zażyli!

I cosz wskórali? Bóg złych źle potracił

I wiecznym ogniem ich zdrady zapłacił.

Jeśli złą śmiercią z wyroku boskiego

Ów princeps nie miał pogrzebu słusznego,

Co o swey głowie tak wiele rozumiał,

Że światem targnąć tak iako chciał umiał

[На марг[інесі]: Proditores patriae Georgius Ossolińscius etc Cazanovius mareschalcus male pereunt. Ossolińscius repentina morte occubuit et funeris decore frustratus. – [Іван Франко].

(Зрадники батьківщини Єжи Оссолінський і маршалок Казановський зле скінчили. Оссолінський помер раптовою смертю, позбавлений почесного похорону (латин.). – Упоряд.)]

Darmopychowie! Gdzieście się podzieli,

Coście oyczyznę kiedyś mieszać chcieli!

Oni barones, oni comessowie,

Także principes у marchionowie

Zgaśli z domami; у tych Bóg wygładzi,

Bo się on pychą hardych ludzi zadzi.

Wiedzcież, co nowych tytułów szukacie,

Że się wy w Polszczę korzenić nie macie!

Оссол. рукоп., 680. – [Іван Франко].

[Переклад]

Славні ви були з тим паном ляхи,

Тремтіли перед вами сильні монархи.

Нині ж кожен гультяй, де хоче, там плюндрує,

Землі коронні без перешкоди нищить.

Схизматик з ордою безстрашно проливає

Кров католицьку. Пробі, що діється!

Краще було на турка рушити,

Ніж такою війною власні сили підточувати.

Якби в цьому були пана послухали,

Таких втрат були б не зазнали.

Дволичні люди завдавали йому прикрощів,

Люди, що таємних рад задуми виношували:

З нестерпною пихою на те замахувалися,

Щоб державний закон скасувати.

Свобода їх шпигала і суди зарівно

Панів і шляхти – звідси головні заздрощі.

Поглянь, що безумці роблять з амбіції:

Про корону дбають у Німеччині,

Знаючи, що цісар у Польщі зовсім не править.

«Нас зарівно з псом цей закон судить!

Хай колишнє право буде скасоване

Або титули князівські – геть!»

Коли паненята цього не дозволили,

Ті, що в домах княжих народилися,

Вмить кавалерії якісь відновити хотіли, –

Коли їм це не вдалося, занедбати мусили.

Що ж роблять? Зрадникам духу додали,

Козакам, щоб проти нас бунтувалися.

А ті вже були добре роз’ятрені

Через зле комісарське поводження з ними,

Що його їм під Кумейками дали,

І коли їх на Старці добре потрощили.

Але щоб із княжат собі не вибрали

Когось ватажком, – мабуть, того боялися.

Вмить з Вишневецьким короля порізнили,

За що самі й пішли на вічну погибель,

Бо з тих початків не що-небудь сталося –

Багато крові невинної пролилося.

Ах, ах, на жаль! Трохи румунського

Грунту вчинило вам так багато злого.

«Але щоб та річ у таємниці була!

Тобі, Хмельницький, велику кривду вчинено.

Влаштуй спершу з хорунжим коронним сварку,

Що далі робити – питай у нас поради.

Це швагрове надто викрикають

І дуже на свою силу надіються,

Як би над собою пана мати не хотіли –

Скинути їх треба, бо надто запишалися.

Якщо побачиш, що перемогти не зможете,

Сусідів-кримчаків на допомогу покличете».

Не треба було зрадників спонукувати більше,

Бо для ляхів Русь – найперший ворог.

Куди ти йдеш, проклята заздросте!

Прибрала собі пиху, нещирість.

Дивіться, що чинить, що накоїла,

Кого та гидка відьма опутала!

Бога, закон, слушність, вітчизну – набік,

Аби все пекло струснути на підмогу.

Як почалися через марний титул чвари,

Бачите, що вийшло зі злої ради?

Погляньте, якого пива наробили

І якого хмелю до нього дали!

І чого ж добилися? Бог лютих люто вигубив

І вічним вогнем їх зраду покарав.

Після лютої смерті з волі Божої

Той урядник не мав похорону достойного,

Бо про свою голову так турбувався,

Що світом умів крутити так, як хотів.

Пихаті! Куди ви пропали,

Ті, що вітчизну колись сколотити хотіли!

Оті барони, ті комісари,

Також урядники і маркграфи?

Зникли з родами; і тих Бог викоренить,

Бо він пиху гордих людей карає.

Знайте, ви, що нових титулів шукаєте,

Що ви в Польщі коріння не матимете! (польськ.). – Упоряд.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 38 – 44.