Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Хмельниччина 1648 – 1649 років у сучасних віршах / Тексти віршів / № 27. Zbaraska expedicia

Хмельниччина 1648 – 1649 років у сучасних віршах

Тексти віршів

№ 27. Zbaraska expedicia

Іван Франко

Co bym tu miał kozackie rowy exprimowac,

Wolną expeditia wolę referować.

Przy tym wyrysowaniu okopów zbaraskich

Proszę bez naruszenia godnych uszu pańskich.

W Bogu mocno ufaiąc uszliśmy z Ołyki

W maiu, chcąc ludziom zmylić ukrainnym szyki.

Nawiedziwszy Międzyrzecz pod Zasław my zaśli,

Za Horyń, gdzieśmy czerń złą buntuiąc się naśli,

Na którey z woli Bożey przez nas wielki padł strach

W Sunryńcach, w Korczyku, w Zwichalu, w miastach, wsiach,

Bośmy ich gwałt zgubili mieczem, ogniem, wodą,

W ludziach, w koniach, w dostatkach z ich niezmierną szkodą.

Andrzei Firlei kasztelan Bełzki nam hetmanił.

Wtenczas się hardodumny kozak bysurmanił.

Przytem w dziele rycerskim onych znosić skory

Stanisław Lanckoroński, regimentarz wtóry,

W Ostropolu ie gładzi mieczem, ogniem, wodą,

Chorągwie mu pod nogi kłaść przysięzców wiodą.

Oba regimentarze w tym pod Konstantynów

Idą z swemi woyskami znosić Tatarzynów,

Gdzie wybawili Korfa z pułkiem z Między boża.

Rozkwitnęła Marsowa purpurowa róża

Za takim krwie wylaniem z butnych ludzi szyie,

Ostatek żywo zbiegłych list pasieczny kryie.

Wtym się inszy zieżdżaią nasi cni synowie,

Prawowierni koronni tu w Konstantynowie;

Chcąc tego powetować, co inni stracili,

O progresie woiennym spólnie się radzili.

Cny Mikołay Ostroróg, podczaszy koronny,

I sławny Koniecpolski zdrowia nieuchronny,

Alexander, chorąży koronny, mąż śmiały,

Którego się chorągwie kwarciane trzymały.

W tym daią znać, że idzie czerń у z kozakami.

W radę weśli hetmani у z kawalerami:

Pod Konstantinowem stać iedni sposób daią,

Drudzy pod Czarny Ostróg dobrze powiadaią,

Insi aż pod Kamieniec radzą iść Podolski,

Na ostatek pod Zbaraż dla posiłków z Polski

Prędszych się doczekania, niż gdzie w odległości,

Gwoli nieprzyiacielskiey pięć stokroć wielkości.

Rozesłali awizy tam gdzie należało.

By się do nas co prędzey żołnierstwo zieżdżało,

Przez Czułhańskiśmy Kamień ku Zbarażu pośli,

By nas, dość małey garstki, kozacy nie dośli,

Którzy lotem za nami kupą naieżdżali,

Lec my się iey bez hordy bynamniey nie bali.

Aż trzydziestego czerwca w Zbarażuśmy byli,

Gdzie nam zaraz w posiłkach ci Ichmość przybyli:

Hieremiasz Korybut xiążę Wiśniowiecki,

Dimitr xiążę Zbaraski, Sieniawski, Sobieski,

Starosty kałuskiego ludzie, inszych panów

Przybyło piękne grono rozmaitych stanów.

W imię Pańskie, zostawszy pod sto kompaniey

Usarskiey у kozackiey, także draganiey

I arkabuzierow у różney piechoty,

Nie przestaiąc oświadczać wrodzoney ochoty

Przeciw miłey oyczyznie synowie iey mili

I z ludźmi zaciężnymi do rydlów skoczyli,

Lubo błędliwey miary stakiety kopali.

Pod Czułhańskim Kamieniem kozacy iuż stali.

Jeszcze nasi swych wałów mało wystawuią,

Już kozacy z Tatary bystro następuią

I harcownik odważny ku nam prędko leci.

«Eyna, do zbroi, panowie, cney korony dzieci!»

Wypada pułk bełskiego у kamienieckiego

Woiewody ruskiego у Koniecpolskiego

Podczaszego, panięta różno na przemiany,

Żołnierz dobrze ćwiczony у dawny kwarciany,

Wspiraiąc tę potęgę nieprzyiaciół śmiałych.

Trafił wtenczas Chmielnicki na Polaków trwałych.

Z hańbą naprzód odchodzi decima Julii

Z tymi, co się znieść obóz polski zaiuszyli.

Bo tak sobie tuszyli iak pod Pilawcami,

Lec starłszy się pierzchnęli nazad przed Lachami.

Nasi wtenczas co prędzey wałów doprawiali,

Choć skarbnemi wozami, bić się gotowali.

Asz w niedzielę miasto mszy albo у nieszpora

Bili się o dwa szańca z nami do wieczora.

Od wody Rozrażowski napirwy się broni,

Przed wał w pole wypadłszy z dragany bez koni.

Zrozumiał kunszt w Sązińcach, gdzie im pobrał działa,

Których głowa w okopach tysiączna leżała.

Drugi sztuki Przyiemski w złey toni pilnuie,

Gdzie się czerń czołgaiąca wskoczyć w szańc gotuie.

W Zwialu się na nich wprawił, gdzie ie iak sodomę

Palił, topił у kosił iako lekką słomę.

W posiłkach im przydają arkabuziery,

Że tak mężnie odparli chłopskie miniery.

Kasztelan bełski broni rogaty reduty,

Macaiąc z dział przez wały otomańskie buty,

Gdysz tu artileria pierwsze mieysce miała

Wprzód nisz przed podczaszego у zamek iechała

Kasztelan kamieniecki irregularnego

Belloardu pilnował zewsząd niebronnego.

A chorąży koronny kawelinu broni,

Posiłkuiąc pobocznych w polu we złey toni;

Podczaszy zaś koronny quadrat swóy ogania,

Na quarciane żołnierstwo Tatarów nagania.

Sieniawski też z Sobieskim iakoby z łakoci

Biiąc wrzeszczących chłopów nie iednego skróci.

Hieremiasz z Dimitrem, oboie xiążęta,

Których krewności mocno skrępowały pęta,

Dolnych swych kawelinów zgoła niebezpiecznych

Bronią animuiąc у innych niewalecznych.

Tak mężny Menelaus, rycirz doświadczony,

Cny woiewoda ruski patrzy na wsze strony.

Miasta broni piechota «łanieccy» nazwana,

Przy nich różna drużyna w mieście nazbierana.

Wszyscy konni przed wały po polu woiuią,

A piechotni w kwaterach pewnie nie folguią,

Bo ciekawych kozaków iędza zwiodszy pod wał, –

Nie ieden pilawiecki wet у korsuński oddał.

Bez przestanku dniem, nocą tak nas aż do wtorka

Mordowali rozwlokłych; zaczym przyszło kroka

Naszym trochę ustąpić za powtórne wały,

Tymczasem się dawnieysze z swą ziemią zrównały.

Przecie zaś Rozrażowski pilnuie od wody,

Nie dziw, bo potrzebował taki czas ochłody,

Gdysz nam było gorąco od srogiego Marsa,

I tak czynił, iak głowa rozkazała starsza.

Kawellinu у bramy Przyiemski pilnował,

Gdysz nią nieprzyiaciel wpaść w obóz usiłował.

Insi Ichmość panowie tak regimentarze

Jako różni panięta у mocni usarze

Konno zawsze przed wały, a zaś w szańcach pieszy

Na swych mieiscach pilniuią. Chmielnicki wtym cieszy

Swoie darmochwalniki mówiąc: «Nizli zgaśnie

Jasny w morzu Phaeton lub me oko zaśnie,

Pirwei woisko koronne hanowi w moc oddam.

Takowy wam, mołoicy, nowy sposób podam:

Ruszmy piechotny tabor za staw w tamtę stronę.

Alboć nam szkodliwego mieisca Lachów zionę» (?).

I tak się stało. Zaraz za stawem zatoczył

Działa w tył nam szkodliwe. Wtym się Mars ubroczył

We krwi spólnego razu oboiego woiska.

Sprawiedliwość się kona nad grzesznymi boska,

Bo kozacy z ogrodu przez staw nam szkodzili, –

Nie iednego rycirza z placuśmy zwodzili.

Kozakom też wet nasi w polu oddawali,

Gdy ich z naszych kolubryn w kupach pozdrawiali.

Nie mniey szablą po karkach mężnie ich macano

I za stawem szkodliwie z szańców wystrzylano.

Czym kozak i Tatarzyn będąc przestraszony,

Że ich wiele poległo od złey Persephony,

Poniechał tych naiazdów, kopać usiłuie,

Różne mazy do szturmu z chróstu iść gotuie.

Nocą niespodziewanie pod wały podchodzi,

Uciekaniem zmyślonym nas słyszących zwodzi.

Woła: «Miiai! Uieżdżai! Jedź! Postępui dali!»

A tymczasem łotrowie wały pokopali

W koło naszego woyska. Tuśmy w radę weśli,

Aby przez nasze wały zdradliwie nie weśli,

(Maiąc srogą potęgę mogli by to sprawić) –

Wynaleźli ten sposób, by ich trudem bawić.

Iż onych przybywało prawie codzień znacznie,

Nam się szczęście stawiło we wszytkim opacznie,

By snadź miasta nie wzięli kozacy у wody,

Przez co by naczyniu w naszym woysku szkody,

Pana kamienieckiego у z pułkiem Korfowym

Posłali do Zbaraża, a tu ludziom zdrowym

Wskok kazali trzeci wał abo abszint robić

Taki, za którym by się mógł obronnie pobić.

Aż Sobestian Aders a kapitan polny

Za Duboissa robił iak świadomszy woyny.

Które gdy zgotowano, nasi ustąpili;

Kozacy wtym dostać nas nieco powątpili.

Nieprowiantowane iednak woisko nasze

Jak to w tak nagłym razie zwykło bywać zawsze,

Nie mogąc też ratunku z ni skąd się doczekać,

Jako dobrzy żołnierze nie myśląc uciekać.

Trwało w niebezpieczeństwie. Co widząc hetmani,

Że iuż sposób wzięcia nas mogą mieć poganie,

Których lubo dość bito, przecie przybywało,

Nas zaś przez cięszkie smrody siła zachorzało,

Umyślili w mnieyszy plac woyska zaprowadzić,

Gdysz się codzień ruska czerń nie przestała wadzić.

Kazali geometrze у ziemianinowi

Nieodwłocznie wał robić czwarty ku zamkowi.

Maiąc takowy rozkaz surowy hetmański

Posłuszny oficier ten Woyciech Radwański,

Trzynaście w szerz, w głąb dziewięć te fosy stóp miały,

Tyleż per pendiculum wsypane wszersz były,

Które kędy gęstszą krwią cną były skropione,

Tak tu coraz rumieńszą farbą ozdobione

Очевидно, до вірші доданий був рисунок – план валів. – [Іван Франко].

A tymczasem abszynty podczaszy koronny

Zrobił w swoim kwadracie, iż był nieobronny,

Żeby blisko pod wały leząc źli kozacy

Nie wryli się w belloard iak rolni pędracy,

Którzy na koło naszych bardzo się zbliżyli

I tak wysokie wały mieli, że zliczyli

Pod wałami siedzących wszytkich czuino trwałych

Naszych, naśmiewaiąc się po dniach, nocach całych,

Obiecuiąc nas żywo do hordy prowadzić

A puste krymskie pola gromadno osadzić.

Jednak skoro zoczyli mocnieyszych stakietów,

Z których by ich sięgano у z leda muszkietów,

Wszytkę prawie nadzieię o zwycięstwie tracą,

Nie mniey też uważaiąc swoię przyszłą pracą

Wtym trzydziestego lipca nasi ustąpili

Do ostatnio kopanych wałów, gdzie chwalili

Boga, iże uchodząc za ten czas nie zginął.

Lecz obiecany wyrok niektórych nie minął,

Bo gdy świtać poczęło, kozacy postrzegli,

łże nasi odesli, pod wały podbiegli

Wołaiąc: «Ey, nie strzelay! Nasi to nie wesli!»

Aby takim fortelem nas iako podesli.

Tym się naprzód porucznik armaty ożywa

Z regimentowych dział trzech, czym się plac odkrywa.

Puszkarze wtym do swych sztuk skoczą w batanie (sic!),

Na wycieczkę sypią się różne kompanie.

A chłopstwa się iuż zbiegło nie mała gromada;

W tym się stała z naszymi na wycieczce zwada.

Z obudwu stron Bellona pasie oczy swoie

Patrząc na krwawe…

Другої половини вірша не дописано. – [Іван Франко].

Zmordowani wtym nasi nazad się wrócili,

A kozacy nowy wał w koło otoczyli,

Z którego im muszkietną salwę tak dawali,

Że się w doły iak mrówki wszyscy pochowali.

Aż tei nocy wszytkimi siłami robili,

By się od naszey strzelby nieco zasłonili.

Zawsze bowiem czterdzieście tysięcy robiło

Na przemiany, a tyło drugie się ich biło

Różnym z nami sposobem w mieście у w przygrodku,

W gołym polu, aż nawet razili w tym środku.

Gdy nam szkodzić nie mogli, takiego misternie

Chróstu co dzień włóczyli gęsto у niezmiernie,

Poczyniwszy drabiny iakoby szturmowe

Zrobili z nich strażnice, kawalery nowe,

Wysze nad nasze wały we tróynasób prawie,

Z których do nas strzelali często niełaskawie.

Lecz im Lachy sowito dwadziestokroć razy

Oddawali z kolubryn tłukący ich mazy

I z różney ręczney strzelby! Tak gdzie ich tabory

Były pierwey, nim się tu pod zamek na góry

Kozak z ordą sprowadził, tam mogił sypanych

Trzy tysiące kilkaset iest pozabiianych.

Chorągwie rozsadzone były z pany tymi,

Których czytai przezwiska słowami krótkiemi.

(Тут пропускаємо 60 рядків, де вичислюються хоругви і їх провідники).

Choć nadewszytkich srodze zniszczeni szfagrowie,

Lituiąc się strapioney oyczyzny synowie

I piersiami swoiemi i swym kosztem bronią,

Tych się panów naybarzi kozak z ordą chronią.

Godni wielkiey nagrody ci żołnierze mili, –

Dałbym ta im, lecz mi też kozacy spalili.

Czego za łaską Bożą wszyscy doczekamy.

Czuinego wtym pod ten czas króla pana mamy.

Ten iako pod Zborowem odważywszy zdrowie,

Pokoyny wiek o męstwie у szczerości powie;

Snadnie kozaków hardych skrócił zapalczywosć,

Kilkakroć stotysięcy na ich że zelżywość,

A nas z siedmniedzielnego zbaraskiego smrodu

Wywiódł, gdzie psy ieść przyszło у zdychać od głodu.

Tak da Pan Bóg, z senatem będzie o tem radził,

By w pokoiu cną Polskę długoletnie rządził.

Tego by błogosławił we wszem Bóg naiwyszy,

Uprzeymie życzy iego podnóżek nainiszy.

Skończona ta potrzeba w sierpniu dwudziestym piątym,

W roku tysiąc sześćsetnym czterdziestym dziewiątym.

Оссол. рук., 401, стор. 248 – 252. – [Іван Франко].

№ 27. Збаразька експедиція

Мав би я тут козацькі рови описувати,

Про вільну експедицію волію розповідати.

Прошу, щоб змалювання окопів збаразьких

Не разило гідних вух панських.

На Бога сильно вповаючи, пішли ми з Олики

У травні, прагнучи людей українських увести в оману.

Відвідавши Межирічі, під Заслав ми зайшли,

За Горинь, де злу чернь повсталу знайшли,

На яку з волі Божої через нас напав великий страх

У Шульжинцях і Корчику, в Звягелі, в містах і селах,

Бо ми бунт придушили мечем, вогнем, водою,

Завдали незмірної шкоди людям, їхнім коням і угіддям.

Анджей Фірлей, каштелян белзький, гетьманував,

Тоді гордівливий козак бусурманився.

При цьому в лицарській справі їх долати скорий

Станіслав Лянцкоронський, регіментар другий,

В Острополі їх нищить мечем, вогнем, водою,

Хоругви йому під ноги класти присяжних ведуть.

Обидва регіментарі під Костянтинів

Ідуть зі своїми військами бити татар;

Там визволили Корфа з полком у Меджибожі.

Розквітла Марсова пурпурна троянда

За такого пролиття крові з ший пихатих людей,

Залишки тих, що живими втекли, чагарники ховають.

Тут інші заїздяться наші шановні сини,

Правовірні коронні сюди, в Костянтинів,

Бажаючи те повернути, що інші втратили,

І про наступ військовий спільно радилися.

Шановний Миколай Остророг, підчаший коронний,

І славний Конецпольський, здоров’ям міцний,

Олександр, хорунжий коронний, муж сміливий,

Що його хоругви кварцяні трималися.

Тут вістують, що йде чернь із козаками.

До ради стали гетьмани з кавалерами:

Одні радять, як під Костянтиновом, отаборитись,

Інші – під Чорний Остріг добре говорять,

Інші ж аж під Кам’янець радять іти Подільський,

Ще інші – під Збаражем підмоги з Польщі

Краще дочекатися, ніж деінде оддалік,

Зважаючи на вп’ятеро більшу перевагу ворога.

Надіслали повідомлення, куди слід було,

Аби до нас чимшвидше жовнірство з’їздилося.

Через Човганський Камінь на Збараж пішли,

Щоб нас, досить малу жменьку, козаки не побили,

Які швидко за нами купами їхали,

Але ми їх без орди принаймні не боялися.

Аж тридцятого червня ми у Збаражі були,

Де нам зараз на підмогу такі вельмишановні прибули:

Єремія Корибут князь Вишневецький,

Димитр, князь Збаразький, Сенатський, Собеський,

Старости калуського люди, інших панів

З різних станів прибуло гарне гроно.

В ім’я Господнє залишивши близько ста рот

Гусарських і козацьких, а також драгунських,

І аркебузерів, і різної піхоти,

Не перестаючи виявляти вродженої охоти

До любої вітчизни, сини її любі

Із людьми найманими за лопати взялися,

Охоче шанці, помилково розмічені, копали.

Під Човганським Каменем козаки вже стали.

Ще наші своїх валів мало насипали –

Вже козаки з татарами швидко наступають,

І наїзник відважний до нас прудко летить.

«Гей, до зброї, панове, доброчесної Корони діти!»

Виступає полк белзького і кам’янецького

Воєводи руського і Конецпольського,

Підчашого, панів протилежно різних:

Жовнір, добре вишколений і давній кварцяний,

Поборюючи потуги ворогів сміливих.

Вдарив тоді Хмельницький на поляків міцних.

З ганьбою вперед наступає децима Юлії

З тими, що зруйнувати обоз польський нахваляються.

Бо так собі сподівалися, як під Пилявцями,

Але, збентежившись, пурхнули назад перед ляхами.

Наші тим часом чимдуж вали висипали,

Хоч і завербованими возами, й битися готувалися.

Аж у неділю замість меси чи вечірні

Билися за два шанці з нами до вечора.

Від води Розражевський найперший борониться,

Перед валом у полі вдаривши з драгунами без коней.

Опанував бойове мистецтво в Шульжинцях, де забрав гармати

Від тієї тисячі, що в окопах лежала.

Іншу штуку Пшиємський у злій глибині плекає,

Де чернь, повзаючи, вскочити в шанці готується.

У Зв’ягелі на неї вдарив, де їх, як Содом,

Палив, топив і косив, як легку солому.

На підмогу їм приходять аркебузери,

Що так мужньо відбили хлопських мінерів,

Каштелян белзький боронить вугласті редути,

Б’ючи з гармат через вали в оттоманську пиху.

Аж тут артилерія першість мала

І поперед підчашого в замок в’їхала,

Каштелян кам’янецький тимчасовий

Бастіон боронив, звідусіль незахищений.

А хорунжий коронний додаткове укріплення обороняє,

Допомагаючи бічній лінії в полі у злій битві;

Підчаший же коронний свій квадрат відбиває,

На кварцяне військо татарів жене.

Сенявський також із Собеським і з лучниками,

Б’ючи хлопів, що кричать, не одного вбили.

Єремія з Дмитром, обидва князі,

Що їх родинні міцно пов’язали пута,

Долішніх своїх додаткових укріплень, цілком небезпечних,

Боронять, озброюючи й інших небоєздатних.

Як мужній Менелай, досвідчений лицар,

Шановний воєвода руський глядить на всі боки.

Місто боронить піхота, «польовою» названа,

При них різна дружина, разом зібрана.

Всі кіннотні перед валами в полі воюють,

А піхотні по квартирах також не відпочивають,

Бо цікавих козаків чорт загнав під вал –

Не один пилявецької і корсунської зазнав помсти.

Безугавно вдень і вночі так нас аж до вівторка

Мордували розсипаних; тоді довелося на крок

Нашим трохи відступити за другі вали,

Тим часом перші з землею зрівняли.

Проте Розражевський пильнує воду;

Не дивно, бо вимагав такий час охолоди,

Адже нам було гаряче від лютого Марса –

І так робив, як голова наказала старша.

Додаткове укріплення й браму Пшиємський вартував,

Та нею ворог напасти на обоз спромігся.

Інші вельмишановні панове, і регіментарі,

І різні пани, і сильні гусари

Кінно завжди перед валами, а в шанцях піші

На своїх місцях пильнували. Хмельницький тут тішить

Своїх марнославних вояків, кажучи: «Поки згасне

Ясний в морі Фаетон або засне моє око,

Військо коронне ханові в руки віддам.

Таку вам, молодці, дам пораду:

Поставмо піший табір за ставом з того боку,

Бо з вразливого місця на ляхів ударимо».

І так сталося. Зараз за став перекинув

Гармати в тил нам згубні. Тут Марс заюшився

Кров’ю спільною двох військ.

Справедливість Божа звершується над грішниками,

Бо козаки з поля через став нам дошкуляли, –

Не одного лицаря ми з бойовища зводили.

Козакам теж наші відплату в полі давали,

Коли їх з наших мортир в купах вітали.

Не менш мужньо їх шаблями по шиях торкали

І за ставом дошкульно з шанців вибивали.

Козак і татарин були тим перелякані,

Що їх багато полягло через злу Персефону;

Покинув наступи, копати змушений,

Різні мажі з кіллям до штурму готує.

Вночі несподівано під вали підходить,

Втечею вдаваною нас, що слухають, зводить.

Кричить: «Минай! Рушай! Їдь! Рушай далі!»

А тим часом розбійники вали покопали

Довкола нашого війська. Тут ми на раду стали,

Щоб через наші вали раптово не перейшли

(Маючи таку силу, могли б це зробити) –

Винайшли той спосіб, щоб їх працею розважити.

Хоча їх багато прибувало майже щодня,

Нам зате щастя всміхалося у всьому;

Щоб, бува, козаки міста не взяли і води,

Чим наробили б нашому війську шкоди,

Пана кам’янецького з полком Корфовим

Послали до Збаража, а тут людям здоровим

Швидко наказали третій вал, або абшинт, зводити

Такий, за яким могли б, захищаючись, битися.

Аж Себастьян Адерс, польовий капітан,

За Дюбуа робив такі, досвідчений войовник.

Коли були готові, наші відступили;

Козаки дещо засумнівалися, що дістануть нас.

Не забезпечене провіантом, однак, військо наше,

Як це в несподіваному випадку завжди буває,

Не можучи рятунку нізвідки дочекатися,

Яко добрі жовніри, не гадаючи про втечу,

Було в небезпеці. Гетьмани, бачачи,

Що спосіб захопити нас уже можуть мати погани,

Яких досить добре бито, однак прибувало,

А нас через важкий сморід багато захворіло,

Задумали в меншу площу військо розташувати,

Бо щодня руська чернь не переставала шкодити.

Наказали геометри й землеміри,

Не гаючись, робити четвертий вал до замку.

Дістав такий наказ суворий гетьманський

Слухняний офіцер Войцех Радванський;

Тринадцять завширшки, вглиб дев’ять стіп ті рови мали,

Стільки ж перпендикулярно вшир насипані були,

Вони, що колись густою кров’ю шляхетною були покроплені,

Так тут щораз червонішою фарбою оздоблені.

А тим часом абшинти підчаший коронний

Зробив у своєму квадраті, що був безборонний,

Щоби злі козаки, близько під вал лізучи,

Не вкопалися в бастіон, як земляні личинки.

Козаки довкола наших дуже зблизилися

І такі високі вали поробили, що порахували

Всіх тих наших, що під валами сиділи, пильнуючи.

Насміхаючись днями й ночами цілими,

Козаки обіцяли нас живими до орди гнати

І порожні кримські степи рясно засадити.

Та як тільки побачили величезні заборола,

З яких би їх діставали з кількох мушкетів,

Майже всяку надію на перемогу втратили,

Незважаючи на свою колишню працю.

Відтак тридцятого липня наші відступили

До останніх валів, де славили

Бога, що під час відступу не загинули.

Але обіцяний вирок декотрих не минув,

Бо коли почало світати, козаки побачили,

Що наші відступили, то й під вали прибігли,

Волаючи: «Ей, не стріляй! Наші не вийшли!»,

Щоб такими хитрощами нас обдурити.

До них поручник гармати озвався

З регіментових гармат трьох, чим місце відкрив.

Пушкарі тоді до своїх гармат скочили –

На вилазку летять різні компанії.

А хлопства вже збіглася чимала громада;

Тоді сталася між нашими під час вилазки сварка.

З обох боків Беллона пасе своїми очима,

Дивлячись на криваві…

Другої половини вірша не дописано. – [Іван Франко].

Змучені, наші тут назад повернулися,

А козаки новий вал довкола оточили,

З якого їм такого

мушкетного вогню давали,

Що вниз, як мурахи, всі поховалися.

Аж тієї ночі всіма силами робили,

Щоб від нашої стрілянини дещо заслонитися.

Адже завше сорок тисяч працювало

Напереміну, а других стільки ж билося

З нами різними способами в місті й околицях,

У чистому полі, що навіть дивували різними засобами.

Коли нам шкодити не могли, доброї

Деревини щодень тягнули безмірно багато,

Поробивши драбини штурмові,

Спорудивши з них вежі, лицарі нові,

Вищі від наших вали майже втричі,

З яких в нас стріляли часто неласкаво.

Та їм ляхи у двадцять разів щедріше

Віддавали з важких гармат, б’ючи їхні мази,

І з різних рушниць! Там, де їхні табори

Були перше, поки під замок на гори

Козак з ордою дістався, – могил насипано

Три тисячі й кілька сотень убитим.

Хоругви розставлені були понад тими,

Прізвища яких читай короткими словами.

(Тут пропускаємо 60 рядків, де вичислюються хоругви і їх провідники).

Хоча більш від усіх люто знищені швагрове,

Сини, що жаліють зажурену вітчизну,

І грудьми своїми, і своїм коштом її боронячи, –

Тих панів найбільше козак з ордою боялися.

Гідні великої нагороди ті жовніри милі, –

Дав би її їм, та мене теж козаки спалили.

Цього з ласки Божої всі дочекаємося;

Чуйного на той час пана-короля маємо.

Він, під Зборовом поклавши здоров’я,

Мирного часу про мужність і щирість розповість;

Легко козаків гордих охолодив запал,

Кілька разів по сто тисяч відплатив їм за їхню ж образливість,

А нас із семитижневого збаразького смороду

Вивів, де псів їсти доводилося і здихати від голоду.

Так дав Господь Бог, а він з сенатом радитиметься,

Щоб у мирі доброчесною Польщею довголітньо правити.

Щоб благословив у всьому Бог найвищий –

Люб’язно бажає його підніжок найнижчий.

Закінчена ця потреба двадцять п’ятого серпня

Року тисяча шістсот сорок дев’ятого (польськ.). – Упоряд.

Автор сеї вірші, очевидно, не поет і не майстер ясного вислову, та проте його вірша подає чимало цінних звісток для історії збаразької облоги. Для її доповнення подаю тут деякі уступи з оповідання Бялобоцького і Кучваревича про сю саму подію. Кучваревич пише своє оповідання в формі дневника. Він так само, як і автор отсеї вірші, був у війську Фірлея, але розпочинає оповідання від 21 мая, коли військо вийшло з Рівного. Бялобоцький у другій часті свойого «Klaru męstwa» подає ітінерар Вишневецького від його виїзду з Білого Каменя аж до вступления до табору під Збаражем, а в третій описує збаразьку облогу, але не день за днем, а тільки вибираючи важніші епізоди, і то не як самовидець, а з наслуху, малюючи занадто різкими фарбами польське геройство.

1) Оповідані тут факти у Кучваревича розложені ось як: 21 мая виїзд з Рівного, 22 переправа під Межиріччям, 23 – 28 стоянка в таборі коло сього міста, 28 похід до Войтовець, 30 переправа через Горинь коло Заслава, 1 червня битва з Донцем при Шульжинцях, 2 червня відділ Чарнецького палить Судилків і Шепетівку, 3 червня відвідини Лянцкоронського, 5 червня відділ Розражевського б’є козацького ватажка Тишу під Хлапотином.

Pola nieprzyiaciele naszym nie strzymali,

Jedni do miasta, w lasy drudzy uciekali.

Tych, którzy do miasteczka wpadli byli hurmem,

Ognistym przez gwałt nasi dostali ich szturmem.

Lecz iż naszym przez okna strzelaiąc szkodzili,

Przeto ze trzech stron miasto z niemi zapalili,

A wystąpiwszy w pole opadli dokoła

Miasto tak, że żadnemu kozakowi zgoła

Trudno było iak uciec, więc na staw co żywo!

Jedni w kadziach, co były w browarach na piwo,

Drudzy konno, na deszczkach insi się pławili.

Jeden drugiego pchaiąc sami się topili.

Drugich w stawie iak kaczki po wodzie strzelano,

Że też zrzadka któremu z wody wyleźć dano.

Teyże nocy spalono Korczyk z kozakami,

Chorągwi kilka wzięto, ale oni sami

Z Tyszą pospołu uszli z miasteczka onego.

Wtenczas iednak zabito Kaszka nieiakiego.

W kilka dni potem z stawu wyiętego trupa

Niezmierna brzeg nad wodą okrywała kupa,

A ieszcze zostawało niewyiętych wiele,

Nad dwa tysiące więcey, mogę to rzec śmiele,

Że też wody dla smrodu bydło pić nie chciało,

Bo się tam coś krwawego a nie woda zdało

Поля вороги перед нашими не втримали,

Одні до міста, інші в ліси тікали.

Тих, що до містечка втекли юрбою,

Наші вогненним дістали штурмом.

Але що й нашим, крізь вікна стріляючи, шкодили –

З трьох боків місто з ними запалили

І, відступивши з поля, оточили довкола

Місто так, що жодному козакові

Важко було втекти, хіба що на став найпрудкіше!

Одні в бочках, що були в броварах для пива,

Другі кінно, на дошках треті перепливали

Один одного штовхаючи, самі й топилися.

Інших на ставі, як качок на воді, стріляли,

Рідко котрому з води вийти дали.

Тієї-таки ночі спалили Корчик з козаками,

Хоругов кілька взяли, та вони й самі

З Тишею разом втекли з містечка цього.

Тоді, однак, вбили Кашка якогось.

Кілька днів по тому вийнятих зі ставу трупів

Безмірна купа берег над водою вкривала,

А ще залишалося невийнятих багато,

Більш ніж дві тисячі, можу це сказати сміливо;

Через сморід худоба тієї води пити не хотіла,

Бо вона здавалася чимось кривавим, а не водою (польськ.). – Упоряд.

Д[ня] 7, 8 і 9 Фірлей усе ще стоїть під Заславом, д[ня] 10 Лянцкоронський висік Острополь, 13 Пшиємський іде під’їздом на Зв’ягель, 15 присилає гонця, сповіщаючи про зруйнування Зв’ягля, 17 поляки в таборі з сеї причини співають «Те Deum», 18 червня

Z Zwiahla nasze chorągwie zwróciły się potym:

Iż kozaków у zdobycz upuścili, o tym

Sprawę tę dam, że zawsze gdy w niesworze nasi,

Chociay się w czym poszczęści, wszytko nierząd zgasi.

[Зі Зв’ягеля наші хоругви вернулися потім:

Що козаків і здобич втратили, про це

Звіт подам, що завжди, коли в негаразді наші,

Хоч у чомусь і пощастить – все знищить безлад (польськ.). – Упоряд.]

Докладного опису сеї побіди, що скінчилася невдачею поляків, здається, не маємо, – бодай у Костомарова про звягельську пригоду згадано всього двома словами. Д[ня] 21 військо рушило з-під Заслава і зупинилося коло Гривля, 22 військо Фірлея злучилося з військом Лянцкоронського.

2) По Кучваревичу, Лянцкоронський пішов на Межибож сам, а Фірлей 23 червня станув під Чайківцями, 24 вислав Пшиємського під Константинів, а Лянцкоронський вивів поляків від Межибожа з Сенявським. Д[ня] 26 червня в польськім таборі сварка – рішають вертати під Збараж і йдуть до Росоловець.

3) По Кучваревичу, польське військо д[ня] 27 було під Човганським Каменем, 28 під Озівцями, аж 1 липня стануло коло Збаража. Там знов сварка між регіментарями.

Towarzystwo na poły niektóre struchlało,

A drugie dla niesprawy precz pouciekało.

Wszytko zgoła pospólstwo wielce sobą trwoży,

Czeladź podbuntowana na panów się sroży,

Która regimentarza obrawszy iakiego

Albo z chłopstwem zwieść bitwę, lub do Chmielnickiego

Przystać zamysły miała. Tak się złe zdarzyło,

Trudności wiele potym, nim się utłumilo.

Wieści nowe przychodzą strasząc kozakami,

Jakoby złączywszy się wespół z Tatarami

Ku naszym ciągnąć mieli. Stąd wszytko trwożliwe

Widząc regimentarzów serca niezgodliwe

Половина товариства дещо збайдужіла,

А друга через безлад втекла геть.

Усе товариство дуже тривожиться,

Челядь збунтована на панів нарікає;

Вона, обравши регіментаря якогось,

Або з хлопством до бою стати, або до Хмельницького

Пристати намір мала. Таке недобре трапилося,

Та труднощів більше було потім, коли все вляглося.

Звістки нові приходять, лякають козаками,

Які, буцімто злучившись із татарами,

На наших іти мають. Тому всі тривожаться,

Бачачи незгідливі серця регіментарів (польськ.). – Упоряд.

Дня 3 липня Гулевич виходить на під’їзд, та, здибавши по дорозі татар, його люди повтікали. Д[ня] 4 нова тривога в таборі, нові вісті, що козаки вже в Клебанівці. Д[ня] 5 мучено зловлених козаків; грім ударив у Фірлеєву хоругов. Д[ня] 6 липня

Generalnego scenę popisu sprawiono:

Dla podsłuchów ospałych w nocy zatrwożono.

Сцену загального параду влаштували:

Через шпигування сонних зночі потривожено (польськ.). – Упоряд.

Тільки д[ня] 7 кн[язь] Ярема в’їхав до Збаража, а 8 прислано Фірлеєві з Варшави декрет на воєводство. Д[ня] 9 Сераковський і Пігловський виїжджають на під’їзд, побиті козаками. Ярема вступає в табір.

Z ięzyków zrozumiano, iż Chmielnicki swoie

Pułki posłał był na łup w wołyńskie podwoie,

Wziąwszy o tym wiadomość, iż strwożeni byli

Nasi, dla którey trwogi nazad ustąpili.

Ale gdy się dowiedział, iż zaś pod Zbaraże

Powrócili się nasi, wnet też swoim każe

Pułkom wracać się nazad, dla zdobyczy które

Posłał był zawiązawszy z Tatarami sworę.

Pod Czołhańskim Kamieniem stawszy к nam się maią

Ze dwiema carykami, trzeciego czekaią

Від язиків довідалися, що Хмельницький свої

Полки послав по здобич на волинські двори,

Мавши відомості про те, що стривожені були

Наші й через цю тривогу назад відступили.

Та коли дізнався, що вже під Збараж

Повернулися наші, вмить своїм наказав

Полкам, що їх по здобич послав, повертати назад.

З татарами союз зав’язавши,

Під Човганським Каменем ставши, на нас збираються

З двома ватажками, третього чекаючи (польськ.). – Упоряд.

4) Кучваревич описує прихід татар і козаків під Збараж д[ня] 10 липня:

Wkrótce potym nasz obóz wprzód nad spodziewanie

Dokoła otoczywszy nieprzyiaciel stanie

Gotowym do potrzeby, chcąc po karkach deptać,

Rozlawszy krew szlachecką oney się nałeptać.

Czeladź aby dostała żywności posłana,

Od nieprzyiacioł w drodze iest pozabierana;

Tych część ku Tarnopolu, drudzy ku lasowi,

Niektórzy ku naszemu uszli obozowi.

Незабаром наш обоз, всупереч сподіванням

Довкола оточивши, ворог став

Готовим до бою, прагнучи по шиях топтатися,

Розлити кров шляхетську, нею нахлептатися.

Челядь, що її послали роздобути провізії,

Вороги в дорозі захопили;

Частина її втекла до Тернополя, частина до лісу,

Деякі – до нашого обозу (польськ.). – Упоряд.

5) Сей напад був 13 липня. Кучваревич подає, що він тривав без перерви 12 годин; козаки сім разів уступали і знов вертали до бою. Бялобоцький говорить, що козаки стріляли

Z dział, że się kule, co w obóz padały,

Jak iabłka w sadzie rodzaynym walały.

З гармат так, що ядра, які в обоз падали,

Як яблука в саду врожайному, валялися (польськ.). – Упоряд.

6) В понеділок був спокій, у вівторок знов напад; козацтво

Ze wszytkich czterech stron sztakiety wiezie,

A chłopstwo oślep iako smoła lezie;

Orda iak chmara blisko podpadaiąc

Nawiasem strzały puszcza zaciemniaiąc

Od nieba prawie.

З усіх чотирьох боків заборола везе,

А хлопство наосліп, як смола, лізе;

Орда, як хмара, близько підступаючи,

Мимохіть стріли пускає, затемнюючи

Майже все небо (польськ.). – Упоряд.

Козаків відбито; Бялобоцький пише:

Zdraycy iako trzcia z wału uciekaią.

Padło ich wiele tam w górę nogami,

A w szczyrey wodzie gorzały maszyny,

Trzeba tam było wetkać pieskie syny.

Zapewne twierdzą, że kule у strzały

Wielu tykaiąc nic nie obrażały.

Pełniuchny obóz strzał у kuł leżało,

Próżnego mieysca ledwie co zostało.

Зрадники, як жорства, з валу тікають.

Мертвечини їхньої там багато догори ногами,

А в щирій воді горіли машини,

Слід було туди встромляти собачих синів.

Запевне тверджу, що кулі та стріли,

Багатьох торкаючись, зовсім не шкодили.

Повнісінький обоз стріл і куль лежало,

Порожнього місця майже не зосталося (польськ.). – Упоряд.

7) До нових шанців перейшли поляки 30 липця; їх працю так описує Бялобоцький – не без фантазії:

W dzień rzeź okrutna, w nocy zaś grabarka,

Odmieniała się w hayduka husarka.

A zdraycy każdą noc się przybliżaią,

Wałami wałów ledwie nie tykaią.

Naszy tesz ziemią czynili wycieczki,

Nie składa chłopstwu animusz szlachecki!

Że iusz rowami chwytali za siebie.

Kto widał kiedy w ziemi bydź potrzebie?

Jusz tak po iamach brali się za głowy,

Drudzy zębami iedli się у słowy;

Nie tylko strzelbą, lecz у kamieniami

I samą ziemią tłukli się bryłami;

Jusz wręcz у bronią у kiymi z opału

Razili zdrayców goniąc ich od wału.

Przez dni dziesiątek prawie co godzina

Taka bywała z chłopy mataczyna.

Вдень січа страшна, а вночі земляні роботи,

Ставали гайдуками гусари.

А зрадники щоночі наближалися,

Валами валів мало не торкалися.

Наші теж землею робили вилазки,

Не здаючи хлопству духу шляхетського!

Вже ровами обкопували себе.

Хто коли знав таку в землі потребу?

Вже в ямах хапалися за голови,

Інші зубами кусалися й словами;

Не лише стрільбами, а й камінням

І самої землі брилами товклися;

Вже просто і зброєю, й киями зопалу

Разили зрадників, женучи їх од валу.

Протягом десятьох днів майже щогодини

Таке було з хлопами шахрування.

Про напад 6 серпня Кучваревич пише ось як:

W piątek rano Chmielnicki szturmem do nas biie.

Chłopstwo pozakładawszy iarzma na swy szyie

Srogie ciągnąc drabiny nam na wały stawią,

A drudzy się iuż w rowach pod szańcami bawią.

Jeden drugiego kiymi, pociskami sięga;

Następuie ze wszech stron kozacka potęga.

У п’ятницю рано Хмельницький на нас штурмом іде.

Хлопство, позакладавши ярма на свої шиї,

Страшні тягне драбини, нам на вали ставлячи,

А другі вже в ровах під шанцями діють,

Один одного киями, снарядами дістаючи.

Наступає зусібіч козацька сила (польськ.). – Упоряд.

Ширше говорить про сей напад Бялобоцький:

W ten dzień nad insze nieprzyiaciel ziadły,

Znać, że mu z Polski nowiny przypadły,

Okrutnym szturmem puścił do obozu,

I iuż nowego zażywa powozu:

Trzy wielkie szturmy na kołach zrobiwszy

A po piętnastu człeka założywszy,

Szkapią naturę chłopską w nie sforuie,

Drugim drabiny wielkie przywięzuie,

Że pod czterystu chłopstwa ie ciągnęło

We szlach. Bogday to hultaystwo zginęło!

Jako dla chłopa chłop siła ponosi,

A kiedy panu robić, to się prosi!

Цього дня ворог особливо жорстокий,

Видно, йому з Польщі новини прийшли;

Жахливим штурмом кинувся до обозу

І вже новий придумує повіз:

Три великі вежі на колесах поробивши

І по п’ятнадцять чоловік туди посадивши,

Шкапину природу хлопську в них запрягає,

Іншим драбини великі прив’язує,

Що їх по чотириста чоловіків тягнуло

У шлеях. Бодай те гультяйство пропало!

Заради хлопа хлоп багато чого стерпить,

А коли панові робити – то проситься!

8) Про ті козацькі шанці так пише Бялобоцький:

Aż iedno co dzień ma zaświtać,

Poczną «Jak spali?» naszych strzelbą witać,

Gdzie tak gęstymi winszują kulami,

Że tylko wrzało iak między kotłami.

Brat brata nie mógł z placu uprowadzić;

Gdzie padł, tam trudno było o nim radzić,

Aż chyba nocą, bo czuli łotrowie

Macali drugich у w nocy po mowie.

Piętnaście mieli tych blokauzów w koło, –

Trudno tam było wyglądać wesoło,

Bo mógł z nich wróbla, nie tylko człowieka

W obozie ubić, tak były z daleka.

Zastawiali się nasi у płachtami

Złym oczom na wał, drudzy namiotami,

Ale to przecie nic nie pomagało,

Bo zdraycy śrotem gdy nabili działo,

Nie wysiedział się nigdziey zasłoniony:

Gdzie zabit, tam też musiał być grzebiony.

To taka była po wszytkie dni wrzawa

Sześć niedziel niemal, iak w piekle kurzawa.

Щодня, як тільки мало розвиднітися,

Почнуть «Як спали?» наших стріляниною вітати;

Коли віншували такими густими кулями,

То лише дзвеніло, як поміж котлами.

Брат брата не міг з місця вивести;

Де впав, там трудно було йому допомогти,

Хіба вночі, бо обережні розбійники

Виявляли чужих і вночі по мові.

П’ятнадцять мали тих блокгаузів довкола, –

Трудно там було виглядати веселим,

Бо могли з них горобця, а не лише людину

В обозі вбити, – так були близько.

Наші заслонялися ряднами

Від поганих очей на валу, інші – наметами,

Але це зовсім не допомагало,

Бо зрадники, коли набили шротом гармату,

То не сховався жоден заслонений:

Де був убитий, там мусив бути похований.

Такий-то стояв цілими днями гул

Шість тижнів майже, як у пеклі курява (польськ.). – Упоряд.

9) Про остатні дні облоги подають докладніші відомості Бялобоцький і Кучваревич. Бялобоцький кінчить своє оповідання описом нападу 15 серпня:

Toż у w ten święty dzień widzieć się dało,

Bo to łotrostwo iuż tak zagorzało,

Że z swoich wałów ziemią pod naszemi

Podkop czynili, mieyscy niektóremi

Już w spodku będąc podnosili wozy.

Kto się na taką rozpacz nie zatrwoży!

A w drugą stronę chorągwie wtykałi,

Wycieczki nasze iuż opanowali.

Prawie nie było sposobu bronienia;

Nic iednak mężnych serca nie odmienia.

Choć wrzkomo zgodą chciał naszych próbować,

Nic nieprzyiaciel nie mógł wytargować.

Zbierał wymysły z złego serca prawie.

Tak się to chłopy obchodzą łaskawie,

Gdzie górę wezmą! Lub też iak psów biią,

Przecie oni w swą, choć się we krwi myią.

Podszedłszy iusz tak blisko okopami

Siągali wozów ku sobie hakami.

Naszy postrzegłszy fortel chłopski taki,

Łańcuchami im wyrywaią haki.

Złodzieystwo nadto od dyabła uczone

Maźnice rzuca ogniem zapalone

Na wozy, aby skoro pogorzały,

Łatwieyszy przystęp mnóstwu w obóz dały.

A kto wyliczy, co cierpieli głodu

Obrońcy naszy, co nędze у smrodu!

Ledwie nie wszytkich koni wystradali.

Wszytko za łaską Bożą wytrzymali.

Тож і в цей святий день стало видно,

Бо те розбишацтво вже так запалилося,

Що зі своїх валів землею під нашими

Підкоп робили, а в деяких місцях,

Вже в середині будучи, заїздили возами.

Хто ж від такого розпачу не злякається!

А з іншого боку хоругви встромляли,

Вилазками нашими вже панували.

Майже не було способу боронитися;

Однак ніщо мужнього серця не похитне.

Хоча на словах миром хотів наших випробувати,

Нічого не міг ворог виторгувати.

Збирав думки зі злого серця.

Ось як хлопи обходяться ласкаво,

Коли гору візьмуть! Або, як псів, б’ють.

Проте вони у своїй крові вмиваються.

Підійшовши вже так близько окопами,

Діставали вози до себе гаками.

Наші, викривши таку хлопську хитрість,

Ланцюгами їм виривали гаки.

Злодійство, дияволом навчене,

Мазниці кидало, вогнем запалені,

На вози, щоб скоро згоріли,

Найлегший доступ багатьом до обозу дали.

А хто облічить, що терпіли від голоду

Оборонці наші, від нужди й смороду!

Мало не у всіх коні погинули.

Все з ласки Божої витримали.

В сьому оповіданні стягнено, здається, факти з кількох днів, бо Кучваревич дещо подібного оповідає під днем 18 серпня:

Nazaiutrz dzień pogodny, ale wielka wrzawa,

Dla częstego strzelania iako mgła kurzawa

Powstała: bez przestanku gdy prawie dzień cały

Odpoczynku nie mieli chłopskie samopały.

Już kozacy pod obóz kopaiąc się sami

Ściągali tuż za sobą wozy osękami,

Już się ryła potężnie w dwór pana Trykaia

Chłopów rozpaczaiących niezliczona zgraia,

Kędy leżał Sieniawski chorobą struchlały,

Mąż niegdy w krwawym boiu odważny у śmiały,

Który póki na zdrowiu ieszcze nie szwankował,

Męstwem swym у odwagą oyczyznę ratował.

Podeń gdy się, iakom rzekł, kozacy kopali,

Od strzelby porażeni namniey nie wskórali.

Назавтра день погідний, але страшний гул,

Через часту стрілянину, як туман, курява

Стала: коли без перестанку майже цілий день

Відпочинку не мали хлопські самопали.

Вже козаки, самі вкопуючись під обоз,

Стягли за собою вози довгими списами,

Вже вривалася у двір пана Трикая

Хлопів розпачливих незліченна зграя,

Коли лежав Сенявський, хворобою розбитий,

Муж, колись у кривавому бою відважний і сміливий,

Який, коли ще на здоров’я не скаржився,

Мужністю своєю й відвагою вітчизну рятував.

Коли щодня, як я казав, козаки копали,

Кулями вражені, нічого не домоглися (польськ.). – Упоряд.].

10) Про голоднечу в Збаражі і в таборі Кучваревич так пише під д[нем] 22 серпня:

W niedzielę targowiska iawne bydź poczęły

I iusz trochę na strawę tańszy pokup wzięły,

Gdyż przedtym niesłychana prawie drogość była,

A Ceres naybardziey się wtenczas zbogaciła,

Kiedy ledwie iednemu na dzień za pięć złotych

Chleba było, a piwa garniec także o tych

Pieniądzach. A iusz nader wtenczas tanio było,

Gdy się piwa za taler garniec wziąć trafiło.

Za ćwierć owsa siedmdziesiąt złotych dać potrzeba

Albo ośmdziesiąt było. Nie ieden tam chleba

Pono у nie kosztował, nawet nie każdemu

Trafiło się у barszczu napić, a to temu,

Że za groszy czternaście skąpy garniec bywał, –

Takeś mężny żołnierzu w obozie używał!

У неділю торги явні почалися

І вже дещо дешевшу ціну за страви взяли,

Адже перед тим нечувана дорожнеча була,

А Церес найбільше тоді збагатилася,

Коли ледве одному на день за п’ять злотих

Хліба було, а пива кухоль також за ті самі

Гроші. А вже дуже тоді дешево було,

Коли пива за таляр взяти вдалося.

За чверть вівса сімдесят злотих треба було

Або вісімдесят. Не один там хліба

Навіть не куштував, навіть не кожному

Траплялося й борщу напитися, а це тому,

Що за чотирнадцять грошів мізерний кухоль бував –

Такого ти, мужній жовніре, в обозі зазнав!

Кучваревич подає, що 23 і 24 серпня також були торги, але татари напали на поляків несподівано, побили і побрали до неволі кілька тисяч народу.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 123 – 150.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 182

Модифіковано : 22.05.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.