Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Поеми / Наймит / 1. Васюта застряг у лісі

Наймит

1. Васюта застряг у лісі

Іван Франко

Васюта в деберці застряг з дровами у сипкім снігу, –

З сил вибився, увесь продрог з натуги, студені й страху.

Конята вкрились піною, задихались, ледве стоять,

Та хоч як мучаться, саней не рушать з затоки й на п’ядь.

Вже білий день. Васюта вкруг глядить, а на його блідім

Лиці чимраз видніший страх. Стис зуби й похилився він,

Мов у гніві якімсь німім, в розпуці, без надії й сил,

А мислі в голові важкі вертілись, тьмили світ, мов пил.

«Ось доля, – думалось йому, – ось тут, небоже, жий та будь!

Як налягла зла доля, так не дасть ні раз вільніш дихнуть!

Худібка в пошесть вигибла що до ноги, хоч вовком вий,

Мене самого на берліг звалив недуг на рік цілий,

Житце торік зародило, та зогнило на помети, –

Отут же ти дітей годуй, податки та дачки плати!

Зима прийшла, ніхто й дрівець не постарав: пан ліс запер, –

Роби за дрова, а як ні, то грішми заплати тепер.

А тут і шеляга нема, а на відробок хто піде?

Я слабував, стара з дівчам ледве могли зробить що де,

Аби прожити. Боже мій, що провинив я так страшне,

Що ти за кару з постелі смертельної підняв мене?

Якби був я в сирій землі з руками наохрест лежав,

Не був би тих дрібних дітей нужди й нещастя оглядав,

Не був би бачив, як пищать із голоду в тяжкі ті дни,

Не був би бачив, як дрижать в ту лють від студені вони,

Не був би чув, як день і ніч стара наш вік гіркий клене,

Як Настка, цвіт мов без роси, мовчить, і гнеться, й в’яне, й схне!

О боже, тою ласкою мене ти страшно покарав, –

На тяжчий біль, лютіше зло мене з недуги ти підняв!

Ось і тепер, хоч жий, хоч гинь! Прийшлося їхать по дрова,

Хоч, як іздибле гаєвий, то в пана милости нема, –

Тра з місяць за ломаччя те в кривавім поті відроблять.

А тут застрягли сани ще, хоч що дій, не двигнеш на п’ядь!

Що з того, що опівночі я з дому вибравсь, щоб назад

Вернути скоро світ? Тепер хоч гинь тут! Жаль і тих конят,

Що так замучились, – та ба, і з ними лишенько мені:

В сусіда, бач, до досвіту на ніч вони позичені,

А тут вже сонце піднялось! Що скаже там за те сусід?

І відробить за шкоду, та й ще наклепе мені сім бід!

Ой, господи, дай радше, щоб в тій хвилі нагло вмер я ту,

Або ми поможи відбить оту страшенну бідноту!»


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 391 – 392.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1508

Модифіковано : 29.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.