Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Івана Франка / 1878 р. / Кін. 09.1878 р. До О. М. Рошкевич

До О. М. Рошкевич

Кін. вересня 1878 р. Львів

Кохана Ользю, серденько моє!

Що се такого з тобою, що ти гризешся чим-небудь і зараз плачеш? Як можна так не вважати на себе і на перше-ліпше Славкове слово плакати? Видиш, любочко, яка ти, що сей час, скоро що, та й віриш, що я о тобі забуваю, а тоді, коли-м ти сам то написав, не хотіла-сь повірити! Але чого було тепер так іритуватися, я справді не знаю! Славко, бачиться, споминав тобі о нашій розмові про платонічну любов, котру я вважав, як се ти сама знаєш, неприродною і недовговічною. При тій спосібності я сказав, що дивно ми, коли ти пишеш, що ти вдоволила б ся жити весь вік осібно від мене, знаючи тільки то, що я тебе люблю. Я сказав, що се неможлива річ і що я сам ніколи б сим не вдоволився. Чи ж в тім було що злого, щось такого, що могло тобі дати повід до гризоти?

Серденько дороге, вір же й ти мені і моїй любві так, як я тобі вірю! Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті, пізнаючи й люблячи тебе, я пізнавав женщину перший раз. Ти знаєш, що відколи-м тебе побачив, аж дотепер любов до тебе була моєю провідною звіздою, що вона стала для мене чимось так природним, так конечним і сильним, як саме життя, як друга натура. Може бути, що для того я так мало, так нескладно говорю о своїй любові! Не гризися, любочко, я остану[ся] тобі вірний, як досі, а нікотра женщина не зможе витиснути тебе з мойого серця! Я надіюся, що недовго вже прийдеться нам терпіти розлуку, що швидше чи пізніше ми злучимося, що будем жити хоть би й з дня на день, але раз у раз працюючи, борючись і тим самим усе більше люблячись.

Але ще ось що. Чи мій лист, а властиво стаття, не знудила, ба, не розсердила тебе трошки? Не тому питаю, щоби-м знав тебе нетерпливою або сердитою, а тому, що в твоїм письмі віє щось ніби неохота до того письма. А впрочім, не знаю, може, то так мені видиться. Якби коли щось подібного, то зараз ми напиши і викинь у очі, повідж, у чім я зблудив.

Видиш, голубочко, пишеш ми, що ніколи не була мені противна і що я не маю ти нічого закинути. Ах, ти хитра! А ось же бодай тото ти закину, що іменно замало в тебе супротивлення мені! Але набік з жартами, бо фіглі надходять! Пишеш мені, що ніколи не даш ми спосібності і причини, щоби-м перестав тебе поважати. Я знаю се, знаю дуже добре, а прецінь, боюсь іншої речі, котра так direct не залежить ні від мене, ні від тебе, а більше від темпераменту, від нервів. Що се за річ, о тім тепер ніщо говорити.

Славко, бачиться, йде до семінару і поступає до війська. Спосіб переписки добрий. Ex, любцю, коби ти була тут або бодай у Станіс[лав]і через зиму, я би приїхав там на якийсь час, могли би-сьмо видатися. Тут Белей говорив мені, що в Станісл[аві] ходить чутка, що ніби мене твої родичі випросили з хати, як-єм був навесні. Правда, galant!

Павлик відсиджує тепер тримісячний арешт, а в суботу засудили го присяжні ще на 6 місяців за «Тетяну Ребенщукову»! Подумай собі, який час, які судді! Пиши до мене, моя душечко, пиши швидко! Я би рад написати більше, але, не спавши вчора майже до п’ятої години рано, чуюся нині трохи сонним. Однако ще кілька новин, бо я знаю, як тобі там тепер у самоті!

Лімановський завтра від’їздить до Женеви на вигнання – се № 1. Я видав сими днями сатиру на «Слово» – «Дума про Маледикта Плосколоба», котру чудом не сконфісковано. Посилаю ти її. Записуюся ще на сей рік на університет. Ти, чув-єм, цікава, відки я живу і як живу. На перше відповім ти аж усно, коли буду міг стиснути твою ручку, цілувати твої усточка, дивитися в твої чаруючі очка. А тепер скажу ти лиш тільки, що живу незле, регулярно, досить вигідно, так, як ще досі ніколи не жив, хоть і на дуже скупі гроші. Книжок усе ще скуповую багато. Шкода, що не можу ти нічого хорошого прислати! Але, працюй, переводи «L’Assommoir», пиши шкіци і слова, а се бодай трохи розжене твою тугу. Шкіци такі, як ти ми прислала (особливо перший), для мене дуже цінні яко матеріал до задуманої повісті. Списуй їх як мож найбільше!

Добраніч, голубочко. Бувай здорова, не гризися, а тільки, ага! Я чув, що ти тепер дуже стала уразлива, прикра, кождому відповідаєш гостро, навіть мамі! Чи се ти робиш по своїй волі, навмисне? Не можу вірити! Думаю радше, що тому вина твої розстроєні нерви! Але, коли можеш, миленька, не будь прикрою ні для кого, заховуйся з гідністю, але не різко, а особливо з мамою, женщиною, як сама знаєш, і так досить нещасливою, нещасливішою, ніж сама о тім думає. Панні Міні моє сердечне поздоровлення, а тобі щирий-щирий поцілуй

від твого навсегда Івана.

Adieu, ma vie.


Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. б, с. 72 – 74.

Датується на підставі змісту (цей лист написаний незабаром після листа від 20 вересня 1878 р., бо І. Франко запитує: «Чи мій лист, а властиво стаття, не знудила, ба, не розсердила тебе трошки?»). Крім того, у листі зазначається, що в суботу засуджено М. Павлика на шість місяців (суд відбувся 28 вересня 1878 р.).

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1202.

Я видав сими днями сатиру на «Слово»… – «Дума» про Маледикта Плосколоба. Із старих паперів випорпав Джеджалик», 1878. Львів, 16 с.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 119 – 121.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1388

Модифіковано : 22.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.