Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

2. «У семінарії духовній…»

Іван Франко

У семінарії духовній,

Мов у Христовій чаші повній,

Вдоволення і радість тиха,

Ні шуму, ні грижі, ні лиха!

В годині пізній і поранній

Час гладко тут пливе вовіки,

Як з молока і меду ріки

Пливуть в землі обітованній.

Тут стежка пряма і постійна,

Наука – чисте слово боже,

Ума змилити тут не може

Проклята мисль революційна.

Вже ж ті благую часть ізбрали,

Що бурі світа понехали,

Повергли шлях блудний, гріховний

І, з серцем тихим, нелукавим,

Ходити вчаться шляхом правим

У семінарії духовній!

Ось, бач, літорості духовні

Із лекцій, слів господніх повні,

Вернулись. Мов голодне стадо,

Вони, аж скачучи, так радо

До семінарського порога

Тісняться. Коритарі темні,

Брудні, вонючі, неприємні –

Важка до доброго дорога!

Зате благая ціль чекає!

Вже дзвоник голосно скликає,

Пищить десь геть там, мов з безодні:

«Прийдіть до мене, всі голодні,

Прийдіть, прагнущі! Я в спокою

Вас нагодую і напою!»

І ось ідуть купками, в парі…

Гримлять і стогнуть коритарі,

Сміються, гомонять алюмни

Таж їсти йдуть, а не до трумни!

В великій залі рефектарській,

Мов у якій маштарні царській,

Столи дубові і ослони,

Лиш стіни чорні, як ворони,

Верства болота на помості,

Та не горді тутешні гості!

Щоб в мисці много і смачного –

До брудів діла їм немного.

Вже всі зійшлися діти божі:

Хлоп в хлопа всі, охочі, гожі,

Рум’яні, крепкі і здорові,

Мов дуб при дубі у діброві.

І вже відмовили молитву,

Вже й узброїлися на битву:

В руках ножі, і вилки, й лижки, –

І всі ждуть ворога, ждуть миски,

Щоб кинутись на ню з розгону

І сокрушати без пардону.

«Ануте, братіє, дерзайте

І плоть волову умерщвляйте!» –

Пронісся оклик над столами,

І захрустіли під ножами

Волові шницлі; рвана, тята,

Хрумтіла у зубах салата,

І радувались серця в бозі,

Що шницель був у добрім сосі.

Аж ось остатня брань ворожа

Валить: се двигає сторожа

Великі миски з пирогами…

«Лиш сміло, браття! Господь з вами!

Рвіть навожденіє мізерне,

Най відси вже живе не верне!

Вилками люто пробивайте,

В сметану, в масло потопляйте!

Аж решту як зметем послідну,

То заспіваєм піснь побідну».

І бог поміг борцям. Їх смілий

Скінчився бій: всі їли, їли,

Аж в мисках пирогів не стало.

Ще сей та той проворкнув: «Мало», –

Та в кухні люди там твердії,

І більш дістать нема надії.

Тоді всі з місця повставали,

Духовну пісню заспівали:

«Царю небесний, духу правий,

Усюди сущий, повний слави,

Всіх благ скарбниче, живодавче,

Прийди до нас і жий в нас завше,

Спаси нас від всіх змаз і кари

І дай нам стравить тії дари!»

Скінчивши співи ідеальні,

Повиходили із їдальні

І потягли в свої нумера, –

Що ж там робитимуть тепера?

Отут в тиші несамовитій

Хропуть алюмни, мов побиті,

І своїм храпанням, як знають,

Господню славу возвіщають.

Онті знов столик обступили

І фербля ріжуть, що є сили,

Що хоч позбутись і сорочки:

В руках їх кепські образочки,

Між ними слів, розмов немного,

Лиш «блінд», і «пас», і «без одного»

Та другі оклики чудесні

Свідчать перед людьми і богом,

Що се не тварі безсловесні.

Он там знов у однім нумері

Співають, затуливши двері,

Виводять гучно: «Козак пана»

І «Дай, дівчино, нам шампана!»

Затеє на четвертім році

Ні сонність не тяжить на оці,

Ні пісні не лунають скочні

Там люди старші і статочні,

Що швидко мури ті покинуть,

Що швидко, мов орли, полинуть

В життя громадське, до роботи:

З них повиходять патріоти,

Отці, борці, підпори трону,

Підпори віри і закону.

Тож про будущії надії,

Про плани й замисли важкії,

Про бої й жертви грандіозні

Тут йдуть розмови серіозні.

Важка іде духова праця:

Вони хлопістики учаться.


Примітки

…кепські образочки… – заяложені гральні карти.

Виводять гучно: «Козак пана…» – мова йде про пісню польського і українського поета Тимка Падури (1801 – 1871) «Козак пана не знав звіку», яка була популярна на Поділлі, Волині та в Галичині.

«Дай, дівчино, нам шампана!..» – пісня українського композитора Михайла Вербицького (1815–1870) на слова західноукраїнського письменника-москвофіла В. Стебельського (1847–1891):

Дай, дівчино, нам шампана і любов.

Прогуляєм ніч до рана…