Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

9. Битва з купцями

Іван Франко

«Понад всі дівчата в світі

Ти тепер найщасливіша,

О прекрасна Дульчінеє! –

Бубонів собі під ніс. –

Бо ж тобі судила доля

Власть над першим з-між лицарства,

Над преславним Дон-Кіхотом,

Що поборює все зло!» –

Так бурчав собі наш лицар,

Плетучись безлюдним шляхом,

Аж нараз напроти нього

Іде купочка людей.

Се купці були з Толедо;

Мавританські парасолі

Над собою розіп’яли,

З ними з десять слуг було

Слуги пішки йшли з бичами,

А купці тряслись на мулах.

Звільна, тихо йшла ватага

Десь на ярмарок, мабуть.

Але лицар наш подумав,

Що й вони пригод шукають;

Ось він став серед дороги

І «до штурму» знизив спис.

«Стійте! – крикнув він щосили, –

Світ увесь най зупиниться!

Кроку я не дам зробити

Жадному, хто зараз тут

Не признасть і не присягне,

Що нема в цілому світі

Кращої цариці й дами,

Як з Тобозо Дульчінея!»

Зупинились подорожні,

Бачать: лицар у залізі,

З мови видно, що безумний…

Ось один і запитав:

«Пане лицарю, не маєм

Честі знати вашу даму.

Покажіть нам сю красуню.

Покажіть її з лиця.

А коли вона так гарна,

Як ви мовите, то радо

Ми признаєм і присягнем,

Як се вам на щось потрібно».

«Маловіри! – крикнув лицар. –

Що ж була б вам за заслуга

Красоту її признати,

Бачивши її лице?

Ні, не бачивши признайте.

Присягніть і бороніте!

А як ні, то з сього місця

Рушитися вам не дам!»

«Пане лицарю, – озвався

Знов купець, – та майте ж ласку

Покажіть нам хоч малюнок,

Дами вашої портрет!

Най він буде й так маленький,

Щоб на ньому ваша дама

Виглядала, як бабруна, –

Ми признаємо вам все.

Най на тім портреті навіть

Праве око зизом бачить,

Ліве сіркою й цинобром

Капає – признаєм все».

«Чорт з вас капає, поганці! –

Крикнув люто славний лицар. –

Бороніться, за сей насміх

Ви кістьми заплатите!»

І, «до штурму» спис пустивши.

Штуркнув лицар Росінанта

В бік острогами так люто,

Що сей мало не сказивсь.

Грізно шарпнулась коняка,

Грізно рушила з копита, –

Гірко би прийшлось купчині,

Коб не спас його випадок.

Наче вихор, гнав наш лицар,

Втім тарах! насеред шляху

Спотикнувся Росінанте

Та й гегеп! об землю впав.

Брязнув твердо славний лицар

О каміння головою;

Повернувся, щоб устати,

Та за зброєю не міг.

Крушняючись серед шляху,

Він кричав: «Не руште з місця!

Стійте, труси! Я ж не винен,

Що мій комонь спотикнувся!»

Та купці лише сміялись,

А один погонич скочив,

Сміло вхопив спис лицарський

Та й до лицаря підбіг.

Як не лусне раз і другий

Списом лицаря по ребрах.

Аж зломилося ратище.

Вхопив кусні ті мужик,

Як почне валити ними

Лицаря, куди попало!

Дон-Кіхот клене, злословить,

А погонич б’є та й б’є.

Аж як дуже утомився,

На скіпки розбив ратище,

Кинув лицаря на шляху,

За купцями сам пішов.

Знов трібує лицар встати –

Та куди тобі! Побитий

Так, що ледве дух у тілі,

Ледве повернутись міг!

І, немов на бойовищу

Лежачи, почав наш лицар

Дульчінею споминати,

Глупі вірші городить.

Так найшов його на шляху…Ілюстрація до…

Так найшов його на шляху…
Ілюстрація до видання 1892 р.

Так найшов його на шляху

Із його села господар,

Що возив у млин пшеницю

І додому повертав.

Бачачи, що він в гарячці,

Добрий хлоп із нього зброю

Зняв, поклав на Росінанта,

А самого на осла

І потяг обох додому.

Так-то звеличив наш лицар

Дульчінею! Так скінчилась

Перша поїздка його.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 199 – 202.