15. Сівба

Переклад Івана Франка

Тям же розумно, коли журавлів голоси ти почуєш

В хмарах під небом, що лет свій дорічний ведуть із-за моря,

Що надійшов час сівби і вже близька зима дощовая,

Й тякає в серці жура в чоловіка, що стайні не має.

Отоді в стайні годуй в гаразді ти воли круторогі!

Легко сказать до сусіда: «Позич і волів мені й воза!»

Легко й йому відказать: «Воли в мене тепер у роботі».

А як дурний чоловік забалака: «Я віз іскладаю», –

Знай, він не тямить ні гич. Сотні дерев потрібно у возі,

Їх треба заздалегідь приготовить і дома держати.

А як час оранки лиш для людей тих смертельних настане,

Най же рушають чимдуж усі слуги і сам пан господар

Чи то в погоду, чи в дощ, – орать можна у всяку годину,

Ліпше ж весною спішить, аби поле покрилось врожаєм.

Запаренай навесні, зори літом – не хибно ніколи.

А паренину засій, бо земля там ще легка й пухкая,

Паренина відганя всякі клятви й дітей утишає.

Також молись до підземного бога й Деметери-мами,

Щоб та святая дала тобі в жниво снопи ваговиті,

Як починаєш сівбу і в руці держиш істик, бичем же

Час від часу поганяєш волів, аби дружно йшли в парі,

Тягнучи плуг у ярмі. Малий хлопець, чи син, чи невільник,

Ззаду з мотикою хай ходить і проганя дике птаство,

Поки зерно в землю не заволочиш. Порядок найліпше

Діло все поміж людьми, а найгіршеє лихо безладдя.

Так тобі будуть потім колоски вниз хилиться на ниві,

Як їм щасливо зрости до пори Олімпієць допустить.

В домі з посуди стирай павутину, і маю надію,

Що буде втішно тобі брати плоди, які в ній напрятав.

Засіб зібравши багатий, діждеш до весни промінної,

В інших не будеш просить, тебе інший попросить в потребі.

А як у солноворот ти заореш ту землю святую,

Сидячи будеш ти жать і лиш мало хапати руками,

І скупі будуть снопи, вкритий пилом, втіх мало зазнаєш,

Плід понесеш у коші, і ніхто й не погляне на тебе.

Е, Громовержець Зевес інколи дещо інше замислить,

І не здола чоловік смертний божії замисли взнати.

Іноді зореш запізно, а вийде аж зовсім щасливо.

Як лиш зозуля почне тобі кукать у листі дубовім

В пізню весну і втішать всіх людей на землі безконечній,

Хоч би потім ішов дощ ненастанно три дні і вода би

Ратиці вкрила волам і сліди їх би скрізь заповняла,

Буде врожай так, що пізній сівач і вчасного догонить.

Все теє в тямці ховай і розваж собі кождого року,

Як лише втішна весна надійде й поспішає з дощами.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 370 – 371.