17. Весна

Переклад Івана Франка

Як уже днів шістдесят проминуло від солновороту,

Днів зимових, кінчить зиму Зевес. Тоді гарне сузір’я Арктура

З-над святих вод Океану встає і освічує блиском

Своїм щовечора небо. За ним появляється вчасна вістунка

Прокне, дочка Пандіона, жалібниця-ластівка, людям

Радість віщуючи знов і настання весни молодої.

Та поки ще появиться вона, виноград пообрізуй!

Се перша річ. А як вгору слимак по ростинах полізе

Боячись мокрих Плеяд, не копай нічого в винограді,

Лиш остри скоро серпи та зі сну буди слугів уранці.

Не люби в тіні сидіть, ані ранку в постелі проспати,

Бо швидко жниво прийде, коли Геліос грітиме палко,

А тоді мусиш спішить, аби плоди стягати додому,

Рано вставати щодня, аби хліба зібрати багато.

Рання година займа третю часть каждоденної праці;

Вранці найдальше зайдеш і найбільш та найліпше ти зробиш.

Рання година веде все найбільше людей на дорогу,

Також найбільше волів запрягає у ярма для праці.

Примітки

…Прокне, дочка Пандіона… – Прокна і Філомела, дочки Пандіона, переслідувані фракійським царем Тереєм, перетворилися на ластівку і солов’я.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 373 – 374.