6. Притча про яструба й соловія

Переклад Івана Франка

Притчу скажу вам тепер, о князі, ви ж беріте на розум!

До соловія з барвистою шийкою мовив раз яструб

В хмарах високих, зловивши його й несучи в своїх кігтях,

Як він жалібно пищав, бо впивались йому кігті в м’ясо;

Яструб же грізно сказав соловієві ось яке слово:

«Дурню, чого так пищиш? Тебе вхопив далеко сильніший

І понесе, де захоче, про спів же твій він і не дбає.

Схочу, то пущу тебе, а як ні, то і з’їм тебе зараз.

Дурень, хто слабший бажа на сильнішого ворога стати!

Не побідить він його й до нещастя ще матиме й сором».

Так сказав бистролетючий і ширококрилий той яструб.

Ти ж, о мій Персе, пізнай справедливість і бійся гордині!

Гордощі в низького зло, та й високому ніщо гордиться,

А то він не донесе, бо таким тягарем йому стане,

Що його звалить біда. Ліпша завсігди інша дорога

До справедливості. Правда усе переможе гординю,

Поки дійдуть до кінця, а в біді також дурні мудріють.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 362 – 363.