Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

20.02.1881 р. До М. І. Павлика

20 лютого 1881 р. Львів

Коханий!

Ваш попередній лист зовсім мене не розгнівав, ані вразив, а не відписував я тільки за недостачею часу, бо тут на мені лежить ціла переписка редакції, переписування рукописей до друку і проч[е], так що годі обібратися роботи, много втомлюючої, а остаточно мало продуктивної.

Щодо Анни, то її мешкання залежить від того, де є робота і відки їй наручніше ходити. О арештуванню, думаю, ніщо й гадати, бо за що ж би? А доки є робота, доти їй мож у Львові бути безпечно. Гроші і листи їй передав.

Я від війська вільний зовсім, так що з того боку й питання нема. В Нагуєвичах треба бути (се буде не швидше, як ід великодню), а до того часу треба старати роботу. Я задумав взяти на себе переклад і друкування книжки доктора медицини «Основи суспільної науки», написав уже в тім ділі до Лім[ановського], напишу ще й до автора. Книжка сама, хоть мальтузіанська, а таки, переведена як слід, могла б зробити своє, а проти помилок автора мож би висказатися в «Світі» при її розборі. Главное – мож би дещо заробити.

Щодо друкування повістей у російських журналах, то мені здається, що ледве що з того буде. Впрочім, стрібувати не завадить. Тільки ж, перероблюючи «На дні», чи роздумали Ви добре, що вийде з такої переробки? Так, як воно є, то ціла штука, по-моєму – ряд типів наших пролетаріїв, починаючи від інтелігентного аж до найнижче затолоченого. Героя виразного нема, а Темера і Бовдур, дві крайності в однім ряді, висунені наперед тільки в артистичній цілі, щоб зв’язати все в цілість, надати всьому одноцілий інтерес і викликати одноціле враження.

Чи зможете доконати того самого одним Бовдуром? Я дуже цікавий. По моєму поняттю головною особою міг би Бовдур бути тоді тільки, коли б був єдиною особою, – а тоді вийшла би не живопись «дна», а патологічна студія, що далеко не одно і то саме. Впрочім, я кажу ще раз, се моє задивлювання, – може бути, що Вам удасться винайти якусь щасливу противагу сьому патологічному характерові, от хоть би в Митрі. Тільки ж на всякий спосіб, для чого Вам конче захотілось викинути з ряду інтелігентного пролетарія, сього я не знаю. Може бути, що списаний він блідіше або неправдивіше других, але тут рада – поправити штрихи, та й годі. Впрочім, як кажу, робіть, як Вам видається відповідним.

Жадаєте, щоб я описав Вам своє життя, і завдаєте мені тим великий сук. Що Вам написати? Хіба то, що вродився і живу досі, – більше нема що. Вродився 1856, ходив до гімназії в Дрогобичі, – та й ось і все. А се хіба ж зацікавить кого? Життя такого, про котре мож би розказати якісь факти (окрім хіба такої беліберди, яка розказана в Темері), у мене не було, – значиться, чорт побери минувше. Розуміється само собою, що й будуще нічим не краще рисується передо мною, так що другий факт мого життя буде хіба: вмер тоді а тоді, – ну, але сього, leider, ще досі не було, значить, і балакати о нім ніщо.

Ще дещо про «Світ» і «Pracu». «Світ» друкується для молодежі і інтелігенції, а то з двох причин, добре Вам звісних:

1) нема кому писати популярно, та й, пишучи популярно, треба б говорити й договорювати до кінця, чого у нас не можна.

2) Популярної часописі навіть з тими думками, що «Світ», не пустили б, коли за «Батьківщину», навіть пущену, арештують мужиків по селах. А впрочім, і пренумерантів з люду нам годі б добути.

А поки що ми друкуєм, що є, – будуть нам достарчені статті більш популярні, ми не тільки надрукуєм їх, але й передруки зробимо і хоч таким способом розширимо й між народом. Впрочім, зважте й те, чи у нас не треба передовсім прояснити в головах деяким з інтелігенції, поки зачати говорити до люду.

Передовсім, тепер, крім двох-трьох людей, у нас попросту ніхто й говорити не міг би вже не за про незнання форми, але за про незнання самих елементарних понять. Ну, а з такою «партією» далеко не заїдеш. А друге, будьте певні, що ми непопулярні речі друкуєм не зумисна, але тому, що не маємо других. З України ні словечка, хоть обіцяно гореми-тереми і хоть ми писали й листи на всі боки. Вовк обіцяв, досі теж нічого. Один М[ихайло] П[етрович], що прислав життєпись. Віденці теж досі нічого не поставили, хоть обіцяли редагувати економічну часть. Значить, як усі відцураються, хоть би для того, що перші н[оме]ри редаговані плохо, то дальші будуть ще пліхші. Адже се не наша з Б[еле]єм особиста справа, а, впрочім, коли зійде на нас двох, Олеськова та Даниловича, то ми заповнимо наполовину белетристикою, а наполовину непопулярними статтями.

Що ж до Вашого висказу про гумореску і її непопулярність, то мені здається, що годі гумореску, а радше сатиру зробити популярною. Я принаймні не стрічав у ніякій літературі популярної сатири,, тож і не знаю, як би автор міг її популяризувати. Щедрін, оскільки знаю, наслідує Рабле, але ані Рабле, ні Свіфт, ні ніякі другі сатирики не писали популярно, а вже і в свій час зрозумілі були тільки для інтелігентних.

До Вас з д. Подолинським у нас просьба ось яка. Ми хотіли б в найближчих н-рах «Світу» містити портрети: Лисенка, Марка Вовчка, Максимовича, Гоголя і пр. Отож фотографії Лисенка, Гоголя у нас є, о біографію Гоголя ми просили М. П., – Вас же просимо, чи не мож би де там у Вас або через Вас дістати портрети (фотогр[афії]) Максимовича і Марка Вовчка, а також чи не подали б Ви нам коли вже не цілі біографії (що було б дуже пожадано), то бодай деякі дані до життя і характеристики ось яких людей: Лисенка, Нечуя, Максимовича, Марка Вовчка, Антоновича, Добролюбова. Може б, в разі потреби, могли й Ви від себе написати в Женеву, – може б, пані Маркович, якби хто написав до неї, й сама б дещо написала про себе абощо.

Я вже писав о тім М. П., але він, здається, був слабий, тож я боюсь його обтяжувати своїми орудками. Зробіть, прошу Вас, що буде мож, – особливо щодо Марка Вовчка, ще раз Вас прошу. З російських людей ми подамо небавом портрети Пипіна, Достоєвського, Некрасова, Добролюбова і Чернишевського, якби де у кого з Вас були які дані про їх життя, то пришліть якнайшвидше. Конечно, ліпше б було вперед своїх, але залежати буде від того, чи і які портрети будуть у нас під руками. З іностранних ми думали б пізніше подати наперед таких, що писали про Україну, а затим Рамбо, Елізе Реклю і др., – розуміється, їх портрети і життєписи вистарати Вам не буде трудно.

Що «Praca» не може взяти на себе того діла, яке, по-Вашому, повинен робити «Світ» межи мужиками, се виходить уже хоть би з того, що вона зовсім не йде між ніяких мужиків. 2 н-р «Світу» Вам висланий. З Женеви нічогісінько. «Громаду» прислано чимборше «Просвіті», а нам ані шматочка. Звісно, свої можуть і почекати.

Ваш Ів.


Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т% 3, с. 368 – 372.

Датується М. Павликом [Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 368].

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1494.

…переклад і друкування книжки доктора медицини «Основи суспільної науки»… – Йдеться про книжку англійського лікаря, активного прибічника неомальтузіанства Чарлза Роберта Драйсдейла (Drysdale), яку переклав і видав польською мовою у Женеві 1880 р. Б. Лімановський під назвою «Zasady nauki społecznej». В Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів зберігається лист Б. Лімановського від 8 березня 1881 р., якого І. Франко просив бути посередником між ним і автором вищезгаданої праці (ф. 3, № 1604, с. 13 – 16). Лімановський відповів, що автор заперечує проти перекладу і видання його книжки.

Щодо друкування повістей у російських журналах… – М. Павлик запропонував І. Франкові, який в цей час переживав тяжку матеріальну скруту, надіслати з метою заробітку новелу «На дні», яку він брався переробити і перекласти російською мовою, у який-небудь з російських журналів («Слово» або «Вестник Европы»), і писати кореспонденції з Галичини до закордонних емігрантських російських видань [Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 345].

«Слово» – російський науковий, літературний і політичний журнал, що виходив у Петербурзі в 1878 – 1881 рр. За своїм спрямуванням журнал був близький до ліберального народництва.

Данилович Северин Теофілович (1861 – 1942) – український громадський діяч, адвокат.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 270 – 273.