Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Поеми / Ботокуди / Передмова до видання автографів

Передмова до видання автографів

М.С.Возняк

«Перша пісня починається заспівом до музи з проханням помогти авторові оповісти всьому світу «Вісті з краю ботокудів». У цьому краю живуть усуміш: «неприязні елементи», «бидло», «праві ботокуди». Неприязні елементи в поемі Франка – це польське панство, в першій мірі аристократія та шляхта, в одній частині й у другій усякі поступовці («крети підземні»), «бидло» – це селянство, а «праві ботокуди» – це ретроградна інтелігенція, духовна й світська, що її помістив І. Франко в трьох «сторонництвах» («москвофільському», святоюрському й «народовецькому») у другому розділі найдавнішого тексту поеми…

Саме ботокуди стали предметом поеми Франка. Він згадав версію польської преси й «науки» про те, що ботокудів натворив Встидіон, коли найшов «дивний гедзень на народи», себто так звана «весна народів» у 1848 р. Тоді львівський намісник Стадіон старався в інтересі австрійської держави видвигнути український елемент у Галичині в противагу польському, що мріяв про створення власної держави.

Одним із плодів тогочасної політики Австрії супроти українців було подарування площі з руїнами академії під будову Народного дому, названого в поемі Франка «Домом голодним». Є тут мова й про Ботокудську раду, себто Головну руську раду, й «Ботокудську зорю», себто «Галицьку зорю», представниці лояльності супротив Австрії, за що й одержали галицькі українці назву «тирольців сходу», на що натякають «сторожі порядку» в поемі Франка.

Вихваляючи свої прикмети, ботокуди горді також на свою вченість, бо дяки навчили їх читати, бо вони взяли всю мудрість із святих книг і плюють на машини. При цій строфі зазначено в автографі олівцем іншим почерком «Наумов.» на знак, що ця Франкова строфа ціляла в Івана Наумовича, засновника і редактора популярного журналу «Наука».

Оспівуючи «великі труди» ботокудів у їх краю, що границі його творять ріки Сян, Буг і Дністер, себто в Східній Галичині, автор зупинився поперед усього на їх «славній битві за азбуку». Це та сама «Азбучна війна в Галичині 1859 р.», про яку оповів Франко докладно в статті під таким заголовком в 1913 р. в 104–106 томах «Записок Наук[ового] товариства ім. Шевченка у Львові». В поемі проходять назви скасованих у фонетичному правописі кириличних знаків: йор (ъ), їри (ы), ять (ѣ). Тут згадані три брошури против урядового проекту. Очевидно, Франко мав на думці оці брошури Богдана Дідицького з 1859 р.: «О неудобности латинской азбуки въ письменности русской», «Освѣдченіє руской азбуки дотычающоє» і «Споръ о рускую азбуку».

Побіч кириличної азбуки є другою святістю ботокуда греко-уніатський обряд, що дав тему до прерізних усних спорів і в газетах, зокрема в «Ослові», себто «Слові», що його від 1861 р. видавав у Львові Богдан Дідицький, в поемі Франка «Цеціцький» (Dziedzicki).

У 1871 р. перебрав редакцію «Слова» Венедикт Площанський, у поемі Франка «Маледикт Плосколоб», що йому вже в 1878 р. присвятив Франко «Думу про Маледикта Плосколоба».

З уваги на те, що в обрядовій війні окрему увагу прикував автора «Нещасний Саломон», себто Щасний Саламон, з «перемиського здиханату», як стоїть в автографі, себто з перемиської єпархії, чи з «турецького здиханату», себто з турчанського деканату, як надрукував автор у «Ботокудах», не від речі буде тут подавати уривки про обрядову справу з його автобіографії, написаної для Івана Омеляновича Левицького й збереженої в рукописному відділі бібліотеки Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Поперед усього треба згадати, що його ім’я відоме в нашій етнографії з книжечки «Коломийки і шумки», виданої у Львові 1863 р. накладом Богдана Дідицького…

Історія з його бородою почалась сім літ перед тим. Улітку 1869 р. в часі тяжкої хвороби він перестав голити бороду. За неї підпав гострій пагінці з боку світських і духовних властей. У своїй автобіографії пише він, що

«боролися за ничтожную бороду съ 2-ма деканатами, 3-ма епископами, 5-ма старостатами и 3-ма намѣстниками краевыми больше 16 лѣтъ!! Вслѣдствіе бороды моей, о которой недруги въ польскихъ газетахъ многократно злобно писали, – оповідає дальше автор, – одинъ лѣкарь повѣтовый (д-ръ Пипесъ) пошолъ въ отставку, другій сновъ (д-ръ Емиль Гладышовскій) по той причинѣ протомедикомъ не именованъ; одинъ деканъ (о. Р. Пасѣчинский) отрѣшенъ отъ чина, а другій сновъ (о. Ясеницкій) реституованъ! Намѣстникъ кр. гр. Глуховскій положил 1872 р. новоименованому епископу І. Ступницкому яко условіє до 10 обрядцевъ, именно до мене яко 1-o loco positum енергично взятись! Б. Министръ (Бар. Флоріян Замелковскій) когда лишь переѣзжалъ черезъ Перемышль,– первая рѣчь съ владикою Ст. была за мою бороду!!

По той причинѣ имѣлъ я великій непріятности… и сложилъ самъ напередъ почти всѣ почести, им. чинъ актуара декан., школьно-ординаріатского комисаря и проч. Замечательный былъ въ январѣ 1873 свышъ 4-часовый разговоръ мой съ еписк. I. Ступницкимъ».

А ось слова про неприємності з приводу обрядовщини:

«Также и зъ причины обрядовщины имѣлъ я, – писав він, – много непріятностей и разнородный комисіи; а однажды три деканы иностранный и одинъ кондекан среклися и не хотѣли такую «обрядовую комисію» со мною переводити. Гр. Глуховскій издилъ даже во Вѣдень, дабы мене и о. Р. Пасѣчинского погубити, то тогдашній совѣтникъ минист. крыл. Гр. Шашкевичъ уничтожилъ тое коварно обдуманное дѣло. Многіи фоліанты сотками аркушей (листовъ) списаны зъ причины «обрядовщины и бороды Саламона», которая запротоколована во всѣх настояхъ (инстанциях), даже и въ Вѣднѣ и в Римѣ! и сталась историческою!»

По Щасному Саламонові переходить оповідання Франка до героя календарної справи «Сидірка Шаранця», себто Сидора Шараневича, з «Глупова», себто Львова (Глупівська пустиня – Східна Галичина).

Статті Шараневича про календар з’явилися не в «Слові», як хоче поема, а в «Временнику Института Ставропігійского», а саме: «Причина розницъ межи календарями юліанскимъ и григоріанскимъ» за 1875 р. і «О календарѣ и знакахъ календарскихъ и еще о рѣжницы календаря юліанского отъ григоріанского» за 1876 р. До виводів Шараневича подав А. Б[ілинкевич] свої «Примѣчанія» в ч. 22–24 «Слова» за 1876 р., на що дав «Отвѣтъ» Шараневич в ч. 7–9 «Руского сіона» за 1876 р. і окремою відбиткою. При календарній справі апострофує поета Тиховича Мовчальського, відомого вже з «Думи про Маледикта Плосколоба».

Ледве чи потребує пояснення Холмацький край – Холмщина, куди масово помандрували з Галичини сторожі чистоти східного обряду. Знову ж із Холмщини прибуло до Галичини багато уніатських священиків, що не хотіли перейти з унії на православ’я.

Оповідаючи про Маледикта Плосколоба – Венедикта Площанського, каже Франко про нього, що він виніс свою мудрість із угнівської академії. Правдоподібно, тут угнівська академія перенесена з Дідицького на Площанського, бо саме Дідицький, як син місцевого священика, розпочав свою науку в народній школі в Угневі.

Для збірки «З вершин і низин» Франко проредагував поему наново: позаміняв багато слів новими, повикидав низку строф і дописав низку строф, як ось строфи з написом на пляшці з намоченою в оковитій бородою Филимона – Саламона тощо».


Примітки

Тексти автографів № 215, 232, 239 вперше опублікував академік М. Возняк у журналі «Вікна», 1932, № 9, с. 31–47. Передмова його до публікації містить цікаві пояснення і відомості, які проливають світло на джерела та історію написання поеми. Подаємо уривок з цієї передмови.

«Вікна» – громадсько-політичний, літературно-художній і мистецький місячник, орган літературної групи письменників Західної України «Горно». Виходив у Львові 1927–1932 рр.

Наумович Іван (1826–1891) – західноукраїнський клерикальний діяч, «москвофіл», видавець, журналіст.

«Наука» – журнал «москвофільського» спрямування, виходив у Коломиї і Львові (1871–1886), у Відні (1886–1901) і в Чернівцях (1902).

Левицький Іван Омелянович (1850–1913) – український бібліограф.

Шараневич Сидір (1829–1901) – український історик, професор Львівського університету.

«Временник Института Ставропігійского с месяцесловом» – календар, видання москвофілів (Львів, 1864–1915 рр.).

«Рускій Сіон» – клерикальний журнал, орган львівської митрополії. Виходив у Львові в 1871–1900 рр.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 437 – 439.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1944

Модифіковано : 15.05.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.