Основи слов’янського зв’язку

М. Бакунін

Переклад Івана Франка

1, Признається незалежність усіх народів, що складають слов’янську расу.

2. Всі ті народи приступають до згоди одні з одними. Ся згода (взаємність) мусить бути так тісна, що добро або лихо одних буде добром або лихом других, і що ніхто не може почувати себе (щасливим) ані свобідним, доки такими не будуть усі інші; навпаки, поневолення одних буде поневоленням усіх.

3. Загальна федерація всіх слов’янських народів буде виразом і здійсненням сеї злуки. Вона буде представляти всю Слов’янщину і буде називатися слов’янським собором.

4. Слов’янський собор буде міститися понад усіма слов’янськими народами як найвища власть і найвищий суд; усі однаково повинні підлягати його ореченням і виконувати його розпорядження.

5. Всяке зусилля одного слов’янського народу з метою утворити в лоні загальної федерації якусь часткову федерацію або поневолити інший слов’янський народ чи то дипломатією, чи то насиллям під якусь центральну власть, яка могла би противажити або обмежити власть загальної федерації; всяке зусилля до утворення якої-будь гегемонії на користь одного народу або хоч би зв’язку кількох народів на шкоду інших признається злочином і зрадою всеї Слов’янщини. Слов’янські народи, які захочуть брати участь у федерації, повинні зовсім зректися свого панування і зосередити всю власть у руках собору, та не шукати відтепер своєї окремішної величі ні в чім, окрім розвою свого добра, своєї свободи і того святого братерства, що повинно бути животворною та релігійною основою нового слов’янського життя.

6. Собор сам один має право виповідати війну чужим державам. Жаден народ не може починати війни без згоди з усіми іншими, бо відповідно до сього закону солідарності всі повинні брати участь у війні кождого, і ніхто не сміє відступати свого брата в хвилі небезпеки.

7. Внутрішня війна між слов’янськими народами забороняється раз на все як злочин і як найпоганіше братовбивство. Коли виникне незгода між двома слов’янськими народами, її треба виточити перед собор, а його засуд і рішення мають бути виконані як святі.

8. Із трьох остатніх точок випливає з конечності, що коли один слов’янський народ несподівано буде зачеплений чи то яким сусіднім, чи яким збунтованим слов’янським народом так, що собор не зможе впору повзяти рішення або подати способів заради, всі сусідні народи повинні ставати йому до помочі. Признається зрадником вітчини кождий слов’янський народ, котрий підійме оружжя проти іншого, і кождий слов’янський народ, котрий у разі нападу не стане до помочі свому нападеному сусідові. Боронити свого брата – се перший обов’язок кождого.

9. Жаден слов’янський народ не може входити в союз із чужими народами; се право застережене виключно соборові; ніхто не сміє віддавати військо одного слов’янського народу на услугу якої-будь чужої політики.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 412 – 414.