Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературна критика / 1886 р. / Руська література

Руська література

Іван Франко

Познанські відлуння. – «Зоря». – Афоризми Федоровича. – «Люборацькі» Свидницького. – «Історія літератури руської» Огоновського. – «Руська історична бібліотека». – Додаток до «Батьківщини». – Музичне видавництво. – Пісні.

Теперішня пора – політичне затишшя в Галичині: сеймові промови відлунали, доповіді в Державній раді стосуються тих справ, які мають побічне відношення до краю, а відлуння потужних громів, що кидалися на поляків і опосередковано й на всю Слов’янщину апостолом германізму в Пруссії, відлуння важкої форпостної боротьби в Познані, хоча й докочуються до нас, але загалом не мають таких сильних наслідків, яких би можна було сподіватися. Галицькі поляки трактують цю боротьбу або з обуренням, яке є наслідком хіба що ображених людських почуттів, але яке загалом не змінює їх звичного способу мислення, або ж із насмішками, що є лише недолугою маскою очевидної безпорадності. Збільшення виявів життєвої сили, національної свідомости та з’ясування національної програми подальших дій познанські відлуння досі не викликали в Галичині. Втім, почекаємо до з’їзду землеробських спілок, який цими днями має відбутися тут; може, з уст народу, з уст селянських озвуться голоси живіші й здоровіші, аніж з газетних шпальт!

На жаль, і руська політична преса нічим не спричинилася до того, аби фатальні познанські відлуння зробити якоюсь здоровою наукою для галицького суспільства, як польського, так і руського. Найцікавішим голосом, який одізвався про це з руського табору, були афоризми п. Вл. Федоровича, надруковані в літературному часописі «Зоря», які з’ясовують погляди автора на «національність, слов’янщину і Русь». Хоч і не в безпосередньому зв’язку з познанськими подіями, п. Федорович висловив тут багато здорових і вартих пам’яті думок про минуле слов’янських племен, а також про їх стосунки з іншими народами.

«Слов’яни мають двох ворогів, – каже автор, – німців і єзуїтів. Німці хочуть забрати їхню землю, а єзуїти – душу».

«Народи, роздерті між кількома державами, прагнуть національного єднання. Народ – це природна підстава держави, а власне держава є лише суспільною організацією нації. Доки етнографічна карта не стане картою політичною, доти не буде на світі миру, бо доти будуть між народами гнобителі й пригноблені. Ідеалом є те, аби кожний народ жив собі сам для себе».

Отже, автономне становище русинів і загалом кожного слов’янського народу відзначене в цих словах дуже виразно. З цієї позиції автор не шкодує закидів усім тим, хто порушує ці засади: багато таких звинувачень дістається польській і особливо галицькій шляхті. Але автономізм п. Федоровича, далекий від національної винятковості шовінізму, грунтується на гуманних почуттях та цивілізаційних інтересах. «Народ бореться за свої людські права, а в тій боротьбі здобуває заразом і національні». Ці слова – це не лише наука, здобута з історичних фактів, а й водночас вказівка, в якому напрямі повинні провадитися національні змагання.

Згадавши про афоризми п. Федоровича, мушу також згадати ширше про саму «Зорю», в якій вони були вмішені. Цей часопис за новою редакцією д-ра Калитовського, з огляду на багатство і добірність змісту, з огляду на зовнішню форму виглядає значно краще, ніж у попередні роки.

Головною оздобою виданих досі трьох номерів нового річника є початок розлогої повісті з життя українського духовенства на Поділлі під назвою «Люборацькі». Чудною є доля цієї повісті. Написана ще в 1862 – 1863 роках, упродовж більш ніж двадцяти років блукала від рук до рук, доки, нарешті, в досить пізній копії примандрувала в Галичину, де й побачила світло денне. Її автор, людина великого таланту, але малої науки, Анатоль Свидницький, помер дванадцять літ тому, забутий людьми; може, і сам забув про те, що створив твір, який надовго залишиться однією з найкращих оздоб української літератури, і його ім’я колись гідно стане поруч із іменами Нечуя-Левицького і Мирного. Змістом його твору, чи «родинної хроніки», є сумна історія, яка показує, як під натиском чужих, денаціоналізаційних впливів повільно занепадає і розбивається українська родина внаслідок морального зіпсуття та звиродніння її молодої генерації. Особливо шкільне життя в духовних навчальних закладах представлене тут з потужною пластикою і стилем, овіяним таким сердечним теплом і такою простотою, яку рідко можна зустріти навіть серед тих русько-українських письменників, у яких ці характерні риси часто переважають над іншими.

У белетристичному відділі «Зорі» слід відзначити початок гарної новелки «Чад» пера талановитої авторки Олени Пчілки; проспект часопису обіцяє ширшу повість цієї авторки, збудовану на тлі українських стосунків під час російсько-турецької війни 1877 – 1878 років.

У науковому відділі «Зоря» друкує працю, потребу якої здавна відчувала руська молодь у Галичині, а саме «Коротку історію русько-української літератури» від найдавніших часів пера заслуженого професора Львівського університету д-ра Омеляна Огоновського, що вийде також окремим книжковим виданням (12 – 15 аркушів друку); вона буде першим підручником руської літератури, написаним по-українськи, з рисою наукової об’єктивності і без будь-яких побічних політичних тенденцій, котрі добачаємо, наприклад, у книжках Петрова, а навіть подекуди і Пипіна.

У тому ж науковому відділі «Зорі» друкується огляд поетичної творчості Сватоплука Чеха, що його написав спеціально для руського часопису чех Франтішек Ржегорж і який становить першу ланку в ланцюгу «Нарисів із сучасної історії слов’янських літератур». У наступній черзі тих нарисів мають з’явитися праці про Міцкевича, про сучасну болгарську літературу тощо. Втім, крім історії української літератури, «Зоря» друкує також нариси про окремих українських авторів. Перші номери принесли статтю п. Коцовського про Маркіяна Шашкевича, ініціатора відродження народної руської літератури в Галичині.

Крім «Зорі», найважливішим руським виданням тепер є «Руська історична бібліотека», яку видає в Тернополі проф. Барвінський. Перший том цього видання містить немовби вступ: коротку історію південної Русі пера Ст. Качали. Ця праця, хоч і не оперта на власному вивченні джерел, є дуже змістовною і повчальною. За нею піде черга спеціальних монографій про найдавнішу, княжу, добу руської історії Костомарова, Іловайського, Дашкевича та інших. Одразу з першого тому це видання знайшло жваву симпатію русинів, і, сподіваємося, наступні томи будуть щораз більше розширювати коло його читачів.

Поруч із «Зорею», призначеною для руської інтелігенції, з’явилося нове щомісячне літературно-наукове видання, призначене для сільського люду, яке виходить у формі додатку до «Батьківщини». Досі вийшло лише два номери, які вже принесли ширшому колу читачів цінний і цікавий зміст, як, наприклад, початок популярної історії української літератури, популярні пояснення деяких шкільних і гмінних статутів, багатий збір цікавих фактів із життя сільського люду в Галичині і в Україні.

Слід також згадати про музичне видання, розпочате групою львівських гімназійних учнів. Воно поставило собі за мету пропаганду стилю і українських народних мотивів у нашій музиці. До цього часу вийшло чотири випуски, які містять три твори молодого композитора Остапа Нижанківського, одну – українця Лисенка і одну – старшого львівського композитора Вахнянина. Надалі, окрім творів інших сучасних українських композиторів, має з’явитися розлога збірка руських народних пісень із Галичини з музикою й акомпанементом.

Нарешті, відзначу появу в окремій відбитці з X тому «Zbioru wiadomości do antropologii krajowej», що його видає Краківська Академія наук, гарної збірки весільних пісень і обрядів руського люду з убогого гірського села Лолин. Ця збірка містить понад 180 пісень і багато цікавих обрядів, що разом складає одно народне весілля, і запевняє чимало цікавого матеріалу до руської етнографії та лінгвістики. Збірку, що відкривається вступом Ів. Франка, видала панна Ольга Рошкевич, яка виступала в руській літературі також як перекладачка кількох романів.


Примітки

Вперше надруковано польською мовою в журн.: Prawda, 1886, № 9, 27 (15) лютого, s. 103, під назвою «Literatura rusinska», за підп.: Myron.

Подається за першодруком у перекладі.

…апостолом германізму в Пруссії…– Йдеться про Отто фон Бісмарка (1815–1898), німецького державного діяча, дипломата, у 1871 – 1890 рр. – рейхсканцлера Німецької імперії. Проводив політику онімечення Східної Пруссії й Познанщини. З цією метою вніс до парламенту пропозицію про усунення з цих земель польської шляхти методом викупу її маєтків і заселення їх німцями. Парламент прийняв цю пропозицію, що викликало бурхливу реакцію серед польського суспільства Познанщини.

Петров Микола Іванович (1840–1921) – український літературознавець, етнограф, член-кореспондент Петроградської АН, член УАН. Автор праць «Очерки из истории украинской литературы XVII–XVIII веков» (1880), «Очерки из истории украинской литературы XIX века» (т. 1–4, 1898–1899) та ін.

Чех Сватоплук (1846–1908) – чеський письменник. Автор поетичних збірок «Ранкові пісні» (1887), «Нові пісні» (1888), сатиричної повісті «Подорож пана Броучека в XV століття» (1888) та ін.

Іловайський Дмитро Іванович (1832–1920) – російський історик і публіцист. Автор збірки статей «Розвідки про початок Русі» (1876), «Історія Русі» (т. 1–5, 1876–1905).

Дашкевич Микола Павлович (1852–1908) – український літературознавець та історик, професор Київського університету, член Петербурзької АН. Автор праць «Отзыв о сочинении г. Петрова “Очерки истории украинской литературы XIX ст.”» (1888), «Княжение Даниила Галицкого» (1883) та ін.

«Батьківщина» – популярна політично-економічна газета для селянства ; виходила у Львові впродовж 1879 – 1896 рр. У формі літературного додатку друкувала твори Ю. Федьковича, К. Устияновича, інших письменників.

Слід також згадати про музичне видання – «Музикальну бібліотеку», музичне видавництво у Львові (1885–1887), засноване з ініціативи хору О. Нижанківського. Видало кількадесят випусків творів А, Вахнянина, М. Лисенка, С. Нижанківського, П. Ніщинського, М. Вербицького, С. Воробкевича. В. Матюка та її.

Нижанківський Остап Йосипович (1863 – 1919) – український композитор, диригент, громадський діяч. Організатор і диригент товариства «Боян» у Бережанах (1892), диригент «Бояна» у Львові (1895-1896) та Стрию (1900-1914). Засновник музичного видавництва «Музикальна бібліотека». Автор хорових творів «Гуляли» та «З окрушків» (на слова Ю. Федьковича), численних сольних пісень, сольних та хорових обробок народних пісень.

«Zbioru wiadomości do antropologii krajowej» – серійне видання Антропологічної комісії Краківської АН. Виходило у 1877-1895 рр. Засновником і редактором був І. Коперницький.

Рошкевич Ольга Михайлівна (1855-1905) – українська галицька фольклористка й перекладачка; наречена І. Франка. Уклала збірку весільних пісень і обрядів (1886). Перекладала з німецької, французької, російської літератур.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 137 – 141.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1127

Модифіковано : 20.01.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.