Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Поеми / Марійка / 1-а редакція

Марійка

1-а редакція

Іван Франко

Фрагмент перший

Убогий піп в малім, убогім

Гірськім селі був батьком твоїм,

Що й, кромі тебе, діти мав вже,

Но хліба досить мав назавше,

Що мусив більше дбать про себе,

Про діла світські і гріховні,

Аніж про бога, і про небо,

Й про овечки свої духовні.

А тут парохія мізерна,

Ні в хлопа грошей, ані зерна.

Хоть він побожний, і покірний,

І все би рад подать «на боже»,

Та що ж, коли бідак безмірний,

Сам гине й дать нічо не може,

Чи ж диво при такій худобі,

Що в материнській ще утробі

Для всіх немилий гість була ти,

Що, як лишень на світ прийшла ти,

Усі брати, і батько, й мати

На тебе чудно так гляділи,

Немов питати тя хотіли:

«Чого се ти між нас явилась?

Яким ти правом народилась?

Яким ти правом, в якій цілі?

Хіба ж ще мало ми терпіли,

Гризні знесли і мук несила,

Щоб ти ще більш нам причинила?»

І вже від першої хвилини

Ти в кождім своєї родини

Недруга мала. Мати рідна

Тебе слізьми вмивала, бідна,

Лежачи в болях, мов розбита!

Була вна зроду слабовита,

Постави утлої, малої,

Замужжя щастя не дало їй,

Лиш бідність, і грижу, й недолю.

Всіх трьох синів в страшеннім болю…

Фрагмент другий

«За що ж так бог мя покарав?

Ох, в семінар’ї я гуляв,

Довги робив; щоб їх сплатити,

Багато мусивсь оженити.

Пропав посаг, мов в лісі згуба,

Осталась жінка, ще й нелюба.

Хоть то вна смирна, і покірна,

І ніби щира, й ніби вірна,

Не сперечалась, не жаліла,

Но тихо гризлась, тихо тліла.

І досі тліє-дотліває.

І не жиє, а мов конає,

І ще ж чорти мене натисли:

Я в школах вдавсь у вольні мисли,

Не з переконання, а з моди,

А кілько з того вийшло шкоди!

Мене гонили із гімназій,

Мене в суд звали штири рази,

Мене поліц’я пильнувала,

Про мене консистор’я знала,

Що я з релігії кепкую,

Що я товаришів бунтую,

Мене ганьбили, впоминали,

Із мене біса проганяли.

Мене не хтіли посвятити,

Примусили довги робити,

Відтак, за кару, за безумство,

Щоб з мене вигнать вольнодумство,

Гонили мя без пристанівку

Із голодівки в голодівку

Та й ще сміялись, мов з дурного:

«Не слід би дати вам і того!

Які ви вірні, ми вже знаєм,

На ліпше місце ліпших маєм».

Знов зупинивсь він і важкою

Поник додолу головою,

І знов непосидючі мисли

Його ворушили і тисли.

«Тепер вмре жінка леда днини –

Не пережить їй ті родини!

Справляй і погріб і хрестини;

Наймай ще мамку для дитини,

Годуй, пестуй і слухай крику,

На віно суму ладь велику,

Пок знов який піп задовжений

Для віна з нею побереться

І гріш мій, так як мого тестя,

В жидівській потоне кишені!»

Такими мислями важкими

Отець вітав твої родини,

Не зрівши [ще] тебе й на очі,

Такий талан тобі пророчив!

А мати в болях умирала

І, вродивши тя, прошептала:

«О, щоб я більше не діждала

На світі жить, на світ глядіти

І родить ті нещасні діти!»

Фрагмент третій

Минає живо рік за роком,

Мов бистрі хвилі йдуть потоком,

Пора й тобі вже де в науку;

Вітцю се дуже не на руку –

Сини тупі, бач, до науки,

Зато падкі на всі злі штуки,

То вни порядно батька ссали,

Що дві неділі листи слали

За грішми. І не мож сказати –

Старий з посліднього тягнувся,

Щоби синам, що треба, дати.

Отож тепер він аж вжахнувся:

Дочку би конче де в науку,

А тут знов богма «куку в руку».


Примітки

У записній книжці Франка 1882 р. (№ 191, с. 21–23) є три фрагменти суттєво відмінної першої редакції поеми. Оце вони перед вами.

Стежки

Марійка

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1178

Модифіковано : 5.05.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.