Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Поеми / Вісті з краю ботокудів / Новий редактор в газеті

Вісті з краю ботокудів

Новий редактор в газеті

Іван Франко

Кажуть німці – і велику

Правду кажуть, їй же богу, –

Як ослові добре, він

Йде на лід і ломить ногу.

Тре було ся ботокудам

Перти гордо в край холмацький?

Ну, й не лиш тоті герої

Там погибли по-дурацьки.

Але й в Ботокудьї стало

Якось сумно, сонно, мляво,

Наче ботокудський дух

Впився і заснув під лавов.

Наче грім по громі, разом

В ботокудський край упали

Два удари й ботокудство

В самім корені підтяли.

Холмаки, щоб ботокудам

Напад відплатить з процентом,

Сполучились потаємно

З неприязним елементом

І напали Ботокудью.

Страх пішов по всім усюдам;

В власній хаті не ставати

Місця стало ботокудам.

При підмозі Кшепшицюльських

Холмаки займали швидко

Чимраз кращії посади –

Гидко ботокудам, гидко!

В перемиськім здиханаті

Холмаки, неначе море,

Заливають край широко –

Горе ботокудам, горе!

Навіть многі ботокуди

З вражим лучаться табором,

Холмакам шлють поміч, гроші –

Сором ботокудам, сором!

Но ще більше горе ждало

Ботокудів у Глупові;

Се новий став цар в Єгипті,

Ні, новий мудрець в «Ослові».

Споконвіку при «Ослові»

Був редактором Цеціцький,

Се хоть балагур оттілький,

А мислитель був оттіцький,

Але все-таки що-небудь

Знав, читав і понимав,

І в політиці ословській

Лад сякий-такий держав.

Вмів він стричи і голити,

Хибу хитро залатати,

Де тре – бути патріотом,

А де тре – донос подати.

Толерантний був – для виду,

Мав – про око – гонор людський,

Мав дар бесіди, – ну, словом,

Був політик ботокудський.

Но якраз в ту пору сталось,

Що за своїх трудів много

Пенсью він дістав хорошу,

П’ятсот срібних без одного.

Розуміється, діставши

Дар так щедрий, він в тій хвили

І політику й «Ослово» –

Все поверг, хоть як просили,

Як благали ботокуди

Не губити їх ідеї…

«Що ідея! – він сказав.–

Я спішу до жінки свеї!»

Він пішов, а замість себе,

Наче над дверима гробу,

Мужа тихого лишив,

Маледикта Плосколоба.

Муж той, хоть великий ростом,

Не дістав за дотеп прем’ї,

І свою всю мудрість виніс,

З угнівської академ’ї.

Чим би він був став на світі,

На яке б пустивсь митарство,

Господь зна, якби не був

Зразу вдався в газетярство.

Ну, а так він став редактор,

Газетяр, писак глупівський,

Знався й на політиці

Так, як чобіт куликівський.

Він як шефом став в «Ослові»,

Так сей час почавсь держати

Того правила: ніколи

І нічого не читати.

Те надмірне ботокудство

Здивувало вже й самих

Ботокудів – пронеслися

Дивні вісті поміж них.

Ті питались: «Чи то правда,

Що новий редактор, де

Треба підписатись, тільки

Знак хреста св[ятий] кладе?»

Другі говорили: «Де там!

То учена голова!

Знає, де є пупець світа,

Чує, як росте трава».

Отака по Ботокудьї

йшла одна за другов вість;

Всі тривожились і ждали,

Що то Маледикт повість.

Але Маледикт не квапивсь

Рознімати свого рота,

А над краєм залягає

Чимраз тяжче сон, дрімота…


Примітки

чобіт куликівськийз Куликова, містечка у Жовківському районі Львівської області.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1300

Модифіковано : 2.04.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.