20. Закінчення

Орфей

Переклад Івана Франка

Коротко ще розповім тобі, сину богині, Мусею,

Скільки ще я потерпів із мінійцями від бур при Сіртах

І як нарешті вони вийшли з того блукання по морю.

Много ще лиха прийшлось і на Кріті нам перетерпіти,

Де ми зайшли оглядать Трігітанта спижевого. Той нам

В пристань пристать не позволив, і був нам перестрах великий,

Як нас ревучі вали, що їх зверху ще чорнії хмари

Понадягали, [всю ніч] кидали по бурливому морю.

Вже ми гадали: ось-ось розіб’ється о чорнії скелі

«Арго» прудке. Та стрілець Аполлон, що здалека влучає,

Дав себе бачити нам з недалекого Делосу й стрілку

Випустив серед Спорад і вершка гори [бездеревної],

Що її потім усі довколишнії люди назвали

Лисим островом, або Кранаc. Та не мав він спромоги

Власною силою взять Айзоненка з бурливого моря,

Поки при собі носив ціну викупу свої провини.

Гнала назад нас гнівна мойра, і побілів Гіперіон

Не без причини. Аж як ми, веслуючи, Малеотіди

Берег стрімкий досягли, пригадали ми Кірки пораду.

Та забажали всі враз увільниться від клятви Аета

Й від переслідування месниці злочинів еріннії.

От від мінійців усіх я тоді очистительну жертву

Злагодив і ублагав землетрясця того Посейдона,

Щоб зволив дать нам вернуть [до вітчин та] до родичів любих.

Зараз вони й попливли до гарно збудованого Йолка,

А я подався на той на вітри всі виставлений Тенар,

Там аби жертву зложить королям, вічній пам’яті гідним,

Що під землею живуть у яскинях та темних вертепах.

Відтам я швидко майнув у свою Фракію сніговую,

У край лейбетрів, – була-бо моя то родинна країна.

Тут у яскиню ввійшов я ту славну, в якій мене мати

Вродила в мужньому ложі великосердого Йагра.

Примітки

Сірти – дві невеликі затоки на північно-африканському березі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 79 – 80.