5. «Піп бунтує!»
Іван Франко
Варіанти тексту
|
||
Ткань
Виновники бунту
«Бунтує хтось!» – Мій боже милий.
Хто в нас тоді не бунтував!
Урядники панів в’язнили,
Що революцію чинили;
Пани знов світу голосили,
Що сам уряд попідкупляв
Хлопів, щоб шляхту мордували.
Одні в жидах вини шукали,
Ті єзуїтів приплели,
А інші знов ширили вісти:
То демократи, комуністи
І емісарії були.
А серед тої колотнечі
Мужик стояв, зігнувши плечі,
Німий, сліпий, а всім грізний.
Бо й як же ж! Після вікової
Тиші мов ураган страшний
Зірвавсь, і то без ніякої
Причини, й кровію братів
Країну рідну обагрив.
Ні, се аж надто очевидно,
Що тут якась рука брудна
Навмисне із самого дна
Душі народної безстидно
Й безбожно вгору підняла
Найдикші страсті, задурила
Народний розум, заглушила
Чуття, і тисла, і вела
Нетямні руки до удару.
Польські емісарії
Хоч від тарнівського пожару
Вже рік минув, хоч дні лічив
Ценглевич в Куфштайні, Дембовський
Над Віслою в землі десь гнив,
А в Львові голову зложив
На Гицлівській горі Вішньовський, –
Проте раз в раз по краю йшла
Якась холодна дрож, тривога,
Всі ждали вибуху нового,
Щоранку дякували богу,
Що ніч без вибуху пройшла.
Немов недужий в лихорадці
Після тяжкої операції,
У сні й наяві все тремтить,
За льоду дотиком зриваєсь,
Не знає сам, чого лякаєсь,
Лиш теє чує, що болить, –
Так край наш по різні два літа
Тяжкий настрій переживав,
Так конання старого світа
Важке болючо відчував.
Руський люд
Та й ще одно цікаве діло!
Хоч руський люд в страшні ті дні
Ніде не кидавсь до різні
(Про Горожану скажу сміло,
Що потерпіли там пани
Найбільше з власної вини,
Що битву почали з хлопами) –
А навіть декуди ставав
І сам панів обороняв
Перед мазурськими товпами,
Проте і в нашій стороні
Не ласкавішими очима
Дивився пан на христянина,
Ніж у самій Мазурщині.
Знать, думали: що вчора там,
Те нині може статься нам,
Ще й гірш, бо тут ми в чужині.
Тож дикі слухи не втихали
І всіх в напруженні держали
І у роздразненні важкім.
Мов хмари над селом нависли
І з них от-от ударить грім,
Так нашій шляхті в році тім
Бунт хлопський не сходив із мисли.
От і не диво, що коли
Такий настрій побачив людський
І вчув, що й коршму почали
Минать, горілки не пили, –
«То бунт!» – аж скрикнув пан Мигуцький.
Та хто бунтує? Перебрав
Усіх сміліших, дотепніших,
Що здавна їх на оці мав, –
Та з них ніхто ніщо такого
Підозреного не зробив,
Щоб міг вину звалить на нього.
«Піп бунтує!»
Питає, чи не проїздив
Який комісар? Чи якого
Письма хто з міста не приніс,
Чи не скликали де громаду,
Не радили таємну раду?
Ніхто не бачив. «Що за біс?» –
Міркує пан і сюди й туди,
Серед покою мовчки став,
Аж голову схилив на груди,
З натуги дум аж засвистав.
Втім, скочив, затремтів, рукою
Ударивсь двічі по чолі:
«Дурний я! – скрикнув. – Я тут стою
І мучусь, б’юся сам з собою,
Хто люд мені псує в селі,
Із-за десятої границі
Пронюхую бунтівників,
А бунту сущої криниці
Заткати й досі сам не хтів.
Найголовніший емісар
Під боком в мене бунт готує.
О, Sapperment! Warum nicht gar!
Таж се, напевно, піп бунтує!»
Примітки
Що революцію чинили – невдала спроба польського повстання в Галичині 1846 р.
Хлопів, щоб шляхту мордували – різанина панів навколо Тарнова в 1846 р.
Хоч від тарнівського пожару – натяк на події, що відбулися в Західній Галичині 19–22 лютого 1846 р., коли повсталі польські селяни арештовували панів і доставляли їх до Тарнова, де їм виносили присуд народні маси.
Ценглевич Каспер (1807 – 1886) – польський революційний діяч, писав вірші революційного змісту польською та українською мовами.
Куфштайн – містечко в Тіролі на березі р. Інн (в Австрії).
Дембовський Едвард (1822 – 1846) – польський революційний діяч, філософ, літературний критик.
Гицлівська гора – невисока гора недалеко від Янівського кладовища у Львові, де відбувалися страти засуджених (до 1840-х років).
Вішньовський Теофіл (1806 – 1847) – польський революційний діяч, під час подій 1846 р. брав участь у підготовці селян Східної Галичини до повстання проти австрійської монархії.
Про Горожану скажу сміло – революційний виступ 1846 р. у с. Велика Горожанка (нині Миколаївського району Львівської обл.) І.Франко висвітлив у своїй книзі «Іван Федорович».
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 21 – 23.