Заспів до антології

Мелеагр Гадарець

Переклад Івана Франка

Музо приязна, куди несеш плоди ті, співи дзвінкії,

І хто уплів той вінець ярко-іскристих пісень?

Сплів Мелеагер його, а щасливому другу Діоклу

Пам’ятку ту присвятив, труд той піднявши з любви.

Вплів із Аніти сюди много лілій і много з Мойрони,

Не много, та зате рож вплів із Сапфони також,

Також нарциси, шумні та грімкі Меланіппіда гімни,

А з Сімоніда саду вплів виноградну лозу.

Декуди теж повплітав мечики запахущі Носсіди,

Що їй віск на таблички, кажуть, сам Ерос топив.

Далі ось тут розмарин співця звуків солодких Ріана.

Ніжний дівочий крокіс, що по Ерінні зістав.

Також Алкей – гіацинт у співучих отих цвітів хорі

І та лаврова гілля, темна Самійця листва.

Від Леоніда ось тут ті цвітучі пачоси повою,

А від Мназалка вони – гилі шпильчасті сосни.

Гилі широкі ламав він з Памфіла платанів розлогих,

А від Панкрата ось тут гарний волоський горіх.

З Тімна тополі листки, а від Нікія м’ята пахуча,

А від Евфема в піску сильно розрослий дрисен.

Вплів Дамагет у вінок і фіалки, й зеленую мирту, –

Густо на ній виступа мід Каллімаха густий.

Від Евфоріона мох, а від Діоскоріда, що зветься

Від імен Зевса синів, запах іде анемон.

Вплів Гегесіппа він теж винну ягоду, любу майнадам,

З Перса луки накосив остропахучий шувар,

Яблука гарні ось тут, зірвані з галузок Діотіма,

А з Менекрата саду свіжі граната цвітки.

Парості мірри отсе Нікайнета й гіллячки пістацій,

Дари Фаенна, при них Сіммія сочні грушки.

І конюшину приплів, що нарвав на луці Партеніди,

На бездоганній межі медом пахучі цвітки.

Також багаті останки пісень, з яких наче мід капле,

Мов спілі ті колоски на Бакхіліда стеблах.

З Анакреона той мелодійний шепіт нектаровий,

Мов корч камелій буйний, повний достиглих зерен.

Із Архілохових теж будяків галузисто колючих

Цвіт, на нім кілька крапель із океанових хвиль.

Обік пруток молрдих – Александра оливка зелена

І Поліклейта блават із-за стебел визира.

Також маруни нарвав з Полістрата, що цвіт був поетів.

Кропу дрібного також із Антіпатра грядок.

А до тих цвітів додав колосисту сірійськую нарду,

Гермесів божеський дар, славний у многих піснях.

Також цвітки польові – Посейдіппа й при ньому Геділа,

І Сіцілійця цвітник, отвертий на всі вітри.

Не позабув теж додать золотую галузку Платона

Мудрого, що його блиск всіх совершенств облива,

Перші пагони також стрижучи неботичної пальми,

Він і Арата додав, що слідить звізд оборот.

Файдіма огник яркий і Хайремона лоташ листатий

Із ясним «оком вола» Антагора спарував.

Теодоріда чеснок, всіх обідів приправу, й примбульку

Фанія свіжу додав, і цвіт ще й розхіднику.

Зелень іще не одну, щойно що розвилася, а з власних

Муз до потреби ще лиш власні левконії дав.

Взяв я на себе той труд лиш для другів, але посвячених

Сей многомовний вінець муз любих – спільне добро.

Кладучи на початку мого «Вибору зі старогрецьких поетів» поетичний заспів першого збирача та впорядчика збірки старогрецьких епіграмів Мелеагра Гадаренця, я вважаю потрібним сказати тут дещо лише про сам той твір та його зміст і про свій переклад. Отсим заспівом попередив Мелеагер свою збірку «Вінок», присвячуючи її свому другові та, мабуть, і меценатові (такому, що з прихильності запомагав його) Діоклові, з яким, коли судити по передостатнім рядку заспіву, в’язали його також відносини духовного братерства – містерії чи то орфеївської, чи Діонісової, чи якої іншої, а їх тоді, в першім віці перед Хр(истом), було досить багато в Сірії та Фінікії, де жив Мелеагер. Правдоподібно, само зложення збірки було наслідком домагання Діокла або й усеї дружини тої містерії та відповідало її духовим і літературним потребам,, коли автор у остатнім рядку міг об’явити її спільним добром усіх «посвячених».

Свою збірку зложив Мелеагер без виразного плану, без системи, може лише по принципу varietas delectat. Можливу тенденцію добачили би лише тоді, якби збірка доховалася вповні до нашого часу. В своїм заспіві він назвав 45 імен давніших і сучасних собі поетів, із яких повибирав епіграми, певно не всі, а лише ті, які йому подобалися. Варто зазначити, що в реєстрі імен Мелеагрового заспіву нема Гомера, з якого іменем до нас дійшло 16 епіграмів, хоч, може, й не Гомерових, та все-таки досить давніх і в переважнім числі дуже високої поетичної вартості.

На першім місці свого реєстру Мелеагер кладе три поетки – Аніту, Мойрону та Сапфону, а за ними Меланіппіда, що писав гімни та епіграми, із якого писань до нас не дійшло нічого. Згадавши далі Сімоніда з Кеосу, він знов наводить поетку Носсіду з незвичайно гарним компліментом: «Що їй віск на таблички сам Ерос топив». Згадавши далі «співця звуків солодких», значить, любовних пісень, Ріана (з нього я не міг вибрати ані одного віршика для перекладу), він знов кладе ім’я поетки Ерінни.

Далі йдуть мужчини – Алкен і не названий по ім’ю Самієць, Леонід, Мназалк, Памфіл, Панкрат, Тімн, Нікій, Евфем, Дамагет, Каллімах, Евфоріон, Діоскорід, Гегесіпп, Перс, Діотім, Менекрат, Нікайнет, Фаенн, Сіммій і тільки тут знов жіноче ім’я Партеніди, з якої творів до нас не дійшло нічого. Далі йдуть відомі імена ліричних поетів Вакхіліда й Анакреона, сатирика Архілоха, невідомих Александра, Поліклейта та Полістрата й популярного епіграматиста Антіпатра. Легкою грою слів закрита назва Гермодора (рядок…), названо виразно Посейдіппа й Геділа, а невиразно під назвою Сіцілійця згадано Теокріта. Далі згадано філософа Платона, який і в епіграмах та інших родах поезії показав незвичайний талант, і астронома Арата, далі – маловідомих Файдіма, Хайремона, Антагора й Теодоріда, а нарешті, згадавши загальним зворотом наймолодше покоління, згадав і про- свій власний причинок.

Не маючи в часі війни змоги користуватися університетською бібліотекою, багато вигіосадженою особливо в видання та праці докласичної філології, я для свого перекладу покористувався німецьким перекладом, поміщеним на чолі публікації «Griechische Anthologie, Metrisch übersetzt von Dr. W. G. Weber und Dr. G. Thudichum», якої перший томик вийшов заходом самого д-ра Вебера в Штутгарта в 1838, де заспів поміщено на стор. 17 – 19 на чолі вибору з його епіграм, яких із захованих до нашого часу 130 в сю збірку перекладів узято лише 116. У своїм заспіві Мелеагер представляє причинок кождого поета до його «Вінка» як окремий цвіток або рід зілля; таких причинків до старогрецької та сірійської флори маємо тут мало не 30. Деякі з них мають виразний щей досі символічний характер – рожа при поезіях Сапфони, золота гілка при творах Платона, будяк при творах Архілоха, але для найбільшої часті збірки добір ростин можна вважати зовсім довільним. Розуміється, що в своїм перекладі (я) не мав змоги ані потреби передавати точно старогрецькі назви, часто неясні вже й для спеціалістів, і заміщував їх декуди нашими народними.

Переклад написано д(ня) 12 червня, а увагу д(ня) 5 липня 1915 р.

Примітки

У I. Франка: Мелеагр Гадаренець.

Заспів до антології – «Vorlied der Anthologie». – Griechische Anthologie, Erste Abteilung (ІЛ, № 3437).

Автограф № 414, с. 1,3, 5, 7, 9, 10.

Мелеагр (кінець II – початок I ст. до н. е.) – відомий представник пізньої елліністичної епіграми, походив з міста Гадара.

Легкою грою слів закрита назва Гермодора (рядок…)… – Нумерація рядка в автографі не проставлена.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 112 – 115.