Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / [Рец.] К. Харлампович. Острожская православная школа, историко-критический очерк

[Рец.] К. Харлампович. Острожская православная школа, историко-критический очерк

Іван Франко

Киевская старина, 1897, V і VI, стор. 177 – 207, 303 – 388.

Отся гарна і старанно написана монографія показує нам наглядно, як мало певного ми знаємо про такий факт, преважний в історії нашої освіти, як заснування, програма, діяльність і упадок православної школи в Острозі, котрої існування зв’язано з іменем славного князя Константина-Василя Острозького.

Невважаючи на досить багату літературу, посвячену сій справі, позитивні її здобутки дуже малі. Д[обродій] Харлампович не дає нових матеріалів; його праця в головному – звід і критична провірка думок, висказаних досі в літературі, і сю задачу він виповнив дуже добре. Можна дивуватися різнорідності та суперечності тих думок. Одні кладуть заснування сеї школи на 1498 р., другі на 1554 – 1564, 1580, а то й на 90-і роки 16-го віку. Одні вважають її академією, немовби університетом, інші середньою школою, а є й такі, що не признають її програми вищої над звичайну нижчу школу. Так само нема згоди й на те, хто були вчителі в тій школі, коли і чого вчили, коли і чому вона підупала і коли була зовсім закрита.

Д[обродій] Харлампович розложив свою історично-критичну працю на чотири розділи. В першім він розглядає питання, коли і з яких причин була заснована острозька школа і, відкинувши всі відмінні здогади, зупиняється на тім, що ся школа була заснована при кінці 70-тих років 16-го віку, що вже існувала в 1580 р., що її діяльність була тісно зв’язана з діяльністю Острозької друкарні, заснованої рівночасно з нею, і що на заснування обох мав рішучий вплив докір єзуїта Скарги, висказаний 1577 р. в книзі «О jedności kościoła Bożego», що серед русинів «wszystka nauka upadła, a popi zchłopieli i nigdy z nich takiej jakiej trzeba pociechy owce mieć nie mogą. A gdy kacerstwo nastanie, bronić sie pasterze nic mogą, ani umieią, ani owiec od błędów wybawić mogą» [Всяка наука занепала, попи оселянилися і ніколи від них сякої-такої потіхи вівці не можуть мати. А коли єретицтво прийде, пастирі захищатися ні не можуть, ні не вміють, ані овець від помилок уберегти не можуть (польськ.). – У поряд.].

В другім розділі автор збиває думку тих, що бачать в острозькій школі дійсну академію, і другу думку, немов-то се була проста нижча школа і доказує, що се була по-тодішньому «школа наук визволених», де вчили церковнослов’янської, грецької і латинської мови. Годі заперечити, що задля браку позитивних і докладних документів автору дуже часто приходилося конструювати собі свідоцтва при помочі відповідного інтерпретування коротеньких та побіжних згадок або натяків у сучасних чи трохи пізніших писаннях, а то вдоволятися навіть посередніми доказами per negationem противних думок.

Певна річ, наразі мусимо вдоволитися й тим, а авторові докази, особливо на те, що острозька школа не була ніякою академією, нас зовсім не можуть переконати. Чим вона була на ділі, що давала сучасній руській суспільності, се може нам вияснити тільки публікація незвісних досі документів. Треба бажати, щоби публікація Сангушківського архіву якнайшвидше дійшла до того часу; коли судити по багатстві матеріалу, опублікованого досі з архіва Острозьких, то можна надіятися вельми багатого жнива і для історії сеї школи.

Вельми вбогий на позитивні факти й третій розділ, де автор зводить докупи все, що ми знаємо про зверхню історію Острозької школи. Вона розвивалася добре, та й то по здогадам, ледве 10 років. Уже в 1590 р. Острозький жалується на брак учителів. Учені греки Кирило Лукаріс і протосінгел Никифор небагато помогли до її піддвигнення.

Коло 1603 р. Острозький носився, мабуть, з думкою перемінити її справді на академію, та швидко потім він умер. По його смерті ми не маємо ніяких позитивних звісток про сю школу. Коли вона й існувала за життя Константинового сина Януша Острозького, що, хоч сам католик, шанував грецький обряд і любив руську народність, то впала певно по його смерті, коли Острог перейшов у руки завзятої католички Анни-Алойзи Острозької, що заснувала тут і багато обдарувала єзуїтську колегію.

Найцінніший в праці д. Харламповича четвертий розділ, де він зводить докупи і провіряє критично звістки про вчителів і учеників сеї школи і загалом про всіх видніших людей, що громадилися довкола Острозького і помагали піддержувати православ’ю та двигати руське письменство. Маємо тут такі нариси про Герасима Смотрицького, Кирила Лукаріса, Никифора-протосінгела, Йова Княгиницького, безіменного «Клирика острожской церкви», також незвісного ближче «пресвитера Василія», котрого Стебельський називає Зураським деканом (Dwa wielkie światła, II, 115; д. Харлампович, не добачивши сього місця, сумнівається, чи Василій був духовним ст. 380), Дам’яна Наливайка, Христофора Філалета (Бронського), Лятоса, монаха Кіпріана, Андрія Римшу і ще кількох, звісних тільки з назв. Кінчиться монографія бажанням, щоби була написана повна монографія про кн[язя] Острозького, причому автор виступає проти обвинувачень, які звели на сього славного князя Костомаров, Куліш, Студинський й ин.

Віддаючи повне признання старанності автора в збиранні матеріалів і його критичній обережливості, поправимо тут одну його помилку: він ідентифікує А. Брікнера, поляка, професора Берлінського університету, з небіжчиком Брікнером, російським німцем, істориком.


Примітки

Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1898. – Т. 22. – Кн. 2. – С. 30 – 31 (Бібл.), за підп.: І. Фр.

Автограф (недатований): ІЛШ. – Ф. 3. – № 805.

Подається за першодруком.

Харлампович Костянтин Васильович (1870 – 1932) – український та російський історик церкви й освіти в Україні.

Острозький Костянтин-Василь (1527 – 1608) – один із найзаможніших магнатів Речі Посполитої; князь.

Скарга (справжнє прізвище – Павенський) Петро (1536 – 1612) – польський письменник-полеміст, проповідник, засновник єзуїтських колегій, ректор єзуїтської школи в м. Вільні, один з ініціаторів і пропагандистів Берестейської унії 1596 р.

… Сангушківського архіву… – Сангушки – литовсько-український княжий рід. Матеріали багатого родинного архіву Сангушків частково видано в «Archiwum Książąt Lubartowiczów Sanguszków w Slawucie» (т. 1 – 6, 1887 – 1910).

Лукаріс Кирило (бл. 1574 – 1638) – грецький церковно-політичний діяч, письменник-полеміст, педагог, був учителем і ректором Острозької школи, з 1612 р. (з перервами) – константинопольський патріарх.

протосінгел Никифор… – Никифор (? – ?) – родом грек, протосинкел, повноважний представник константинопольського патріарха, головував на православній частині Берестейського собору 1596 р., відлучив від церкви владик, які прийняли унію з Римом. Звинувачений у шпигунстві на користь Туреччини, Никифор був ув’язнений у Марієнбурзькій фортеці, де й помер.

Острозький Януш Костянтинович (Васильович) (1564 – 1629) – князь, син Василя-Костянтина Острозького, перейшов у католицьку віру.

Острозька Анна-Алоїза – донька князя Януша Острозького, фанатична католичка.

Смотрицький Герасим (? – 1594) – український письменник-полеміст, поет, освітній діяч.

Княгиницький Йов (спр. ім’я Іван; ? – 1621) – український письменник, церковно-релігійний діяч. Оборонець православ’я. На Афоні прийняв чернецтво під ім’ям Ієзікіїль. Реформатор чернецтва.

…безіменного «Клирика острожской церкви»… – автор твору «Исторіа о листрикійском, то есть разбойническом, Ферарском або Флоренском Синодѣ» (Острог, 1598).

…«пресвитера Василія», котрого Стебельський називає Зураським деканом… – Василь Суразький, або Острозький (? – після 1598) – український письменник-полеміст, автор передмов до деяких острозьких видань.

«Dwa wielkie światła» – повна назва: «Dwa wielki światła, czyli żywoty SS. Panien у Matek Ewfrozyny у Parascewii pod ustawą Ś. O. Bazylego W. w Monasterze S. Spasa za Połockiem żyjących».

Наливайко Дам’ян (Дем’ян) (друга половина XVI ст. – 1627) – активний діяч острозького гуртка, письменник і перекладач, брат Северина Наливайка.

Христофор Філалет (Філарет) – псевдонім Мартина Броневського, діяча Острозького гуртка, якого вважають автором полемічного твору XVI ст. «Апокрисис».

Лятос (Латос) Ян (1539 – поч. XVII ст.) – лікар і астроном, католик, який, виступаючи проти нового календаря, введеного папою Григорієм XIII 1582 р., залишив Краківський університет і оселився при дворі князя К. Острозького.

Монах Кіпріан (? – ?) – ієромонах (священик-чернець), український письменник, один з діячів острозького гуртка, був перекладачем на Берестейському соборі (1596), переклав «Бесіди» Золотоустого та Макарія Єгипетського (бл. 1600 р.).

Римша Андрій (? – ?) – український та білоруський поет і перекладач XVI ст.

…проти обвинувачень, які звели на сього славного князя Костомаров, Куліш… – Очевидно, йдеться про зв’язки К. Острозького з єзуїтами. М. Костомаров у праці «Южная Русь в конце XVI века», написаній на основі магістерської дисертації «О причинах и характере унии в Западной Руси» (1842), говорив про приязні стосунки К.Острозького з єзуїтом Петром Скаргою (останній присвятив князю свою книжку про єдність віри), з протестантами (навів листа К. Острозького до внука Радзивіла, де кальвіністів названо послідовниками істинного закону Христового), вказав, то князеві діти, дочка Катерина і син Януш, були прихильні до латинства.

Йдеться також, очевидно, про працю П. Куліша «История воссоединения Руси» (т. 1, 1874). Аналізуючи послания I. Вишенського до князя К. Острозького, Куліш, зокрема, користувався творами Вишенського не як літературними, а як історичними документами, на то свого часу вказував І. Франко в магістерській дисертації «Іван Вишенський і його твори» (Львів, 1895).

І. Франко навів бездоказові твердження П. Куліша про те, що І. Вишенський отримував у різночассі усні й письмові звістки про князя К. Острозького, і позитивні, й негативні відгуки про нього: князя «причисляли к тем, которые, по выражению народной песни, “пьють та гуляють, ляхом вырубають”» (30, 17). Франко піддав також сумніву Кулішеве твердження, що «отпадение в латинство Януша Острожского могли смешать с отпадением Константина» (30, 17).

Студинський Кирило Йосипович (1868 – 1941) – український літературознавець і громадський діяч, дійсний член НТШ (з 1899 р.). Ймовірно, Франко мав на увазі його працю «Пересторога» (1895), присвячену полемічній літературі.

Брікнер (Брюкнер) Александр (1856 – 1939) – польський і німецький філолог-славіст, історик культури, автор праць з польської мови, польської, російської та української літератур

Брікнер Олександр Густавович (1834 – ?) – російський історик, приват-доцент Петербурзького університету, викладач Одеського університету, професор Казанського університету (з 1891 р.).

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 82 – 84.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 178

Модифіковано : 14.01.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.