10. Часи унії

Іван Франко

Третій частині популярного викладу «Ілюстрованої історії України», що обіймає ст. 153 – 260, відповідають три томи просторого курсу «Історії України-Русі», в яких всесторонньо й критично представлено життя й розвій південної Русі до кінця XVI в. В сих трьох томах проф. Гр[ушевський] опанував величезний історичний матеріал, скрізь даючи докази незвичайного критичного ума. Особливо важні тут загальні характеристики суспільних та політичних відносин, а власне розділи 4, 5 і 6 тому V і третій тому VI.

Щодо популярного викладу сеї партії я міг би висловити хіба один сумнів, а власне щодо характеристики поступування грецьких патріархів у справах південно-руської церкви при кінці XVI в. Згадуючи про приїзд антіохійського патріарха Йоакима до Львова при кінці 1585 р. і про надання сим патріархом львівському братству права ставропігії, проф. Гр[ушевський] пише:

«Се були занадто великі права, які перевертали всі порядки церковні і були дані братству непотрібно і необережно, бо мусили його привести до непорозумінь з духовенством» (ст. 247).

Ще остріше висловлюється проф. Гр[ушевський] про константинопольського патріарха Єремію, що, два роки пізніше приїхавши на Вкраїну, не тільки потвердив усі постанови Йоакима, але надто докорив львівському єпископові Гедеонові Балабанові за його нехристиянське поступування а навіть скинув із митрополичного престолу в Києві митрополита Онисифора. Зазнаючи, що наслідком сього львівський єпископ повзяв думку визволити руську єрархію з-під зверхності грецьких патріархів через перехід під зверхність Риму, проф. Гр[ушевський] пише далі:

«Се був дуже гіркий овоч патріарших розпоряджень. Патріархи не розглянулися в тутешніх відносинах і не знали їх, але коли до них зверталися в різних справах, то розпоряджалися дуже рішуче. А при тім хапалися справ не раз менше важних, з котрими українська церква ще могла б жити й тисячу літ без особливої шкоди, а тим часом патріархи робили велику історію з тутешніх звичаїв, які їм здавалися непорядками. Наприклад, на Україні святилися в священики і на інші церковні степені люди, які були два рази жонаті; се був тутешній звичай, але в грецькій церкві се вважалося недозволеним, і патріархи вважали таких священиків поставленими беззаконно, грозили клятвами владикам, які б таких священиків у себе терпіли, і таке інше» (ст. 251 – 2).

На мою думку, сей осуд з боку вченого професора досить легкомисний, бо ж посвячення двоєженців, а ще до того при помочі неминучої серед польських порядків симонії, не було дрібницею, але важним нарушенням церковних канонів, якого патріархи не могли терпіти. Та й сам проф. Гр[ушевський] зараз по осудженні постанов патріарха Йоакима як «непотрібних і необережних» признає, що наслідки їх для львівського братства були корисні і «розбудили живий рух серед міщанства українського» (ст. 248).

Остатні параграфи сеї частини (59 і 60) присвячені унії та боротьбі з нею православних. Щодо сих параграфів можна завважити хіба занадто скупі відомості про літературу, яку викликала унія; прим., ані словом не згадано про багату та досить різносторонню літературну спадщину Іпатія Потія.

Примітки

… права ставропігії… – надані братствам права незалежності від єпархіального начальства.

Балабан Гедеон (до пострижения в ченці Григорій; 1530 – 1607) – український церковний і політичний діяч, з 1565 р. єпископ у Львові. Негативно ставився до Брестської церковної унії 1596 р.

…порядків симонії… – практики продажу й купівлі церковних посад.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 442 – 443.