14. Закінчення

Іван Франко

На закінчення сих критичних уваг, диктованих sine ira et studio не для вменшення заслуг проф. Гр[ушевського], а в інтересі історичної правди та науки, скажу ще декілька слів про мову та стиль автора сих історичних праць. Проф. Груш[евський] належить, без сумніву, до найплодовитіших і найрухливіших письменників сучасної України а, крім наукової та публіцистичної праці, змушений обставинами присвячувати багато часу та заходів різним освітнім організаціям, у яких він майже скрізь займає визначне місце.

Він не тільки авторитетний історик та університетський професор, але також редактор та співробітник численних наукових та літературних видань, голова різних товариств та комісій, і в тих товариських організаціях невтомний ініціатор та дуже тямучий дискутант. Сума духової праці, яку вкладає в своє життя сей незвичайний чоловік, мусить наповняти подивом кождого, особливо такого, що мав нагоду пізнати його ближче.

Треба додати, що проф. Гр[ушевський] зовсім не тип ученого вроді німецьких професорів, який знає тільки свою спеціальність і поза нею лише мінімум людського життя; навпаки, проф. Гр[ушевський] знаменитий організатор, а агітатором стати не позволяє йому тільки його незвичайно бистрий практичний розум, що хоронить його від усякого запалу та того, що росіяни називають «увлечение». Тій психічній вдачі нашого автора відповідає також його стиль, який можна назвати «холодною прозою».

Автор кладе головну вагу на аналізування історичних явищ, але не має дару групування історичних фактів; от тим-то при всій глибокій обдуманності його плану важні історичні події, а ще більше визначні історичні діячі тонуть у масі подробиць та розумувань. Звертаючи більшу увагу на відносини, ніж на живі особи, автор мусить скрізь заповняти прогалини історичних відомостей своїми розумуваннями та комбінаціями, іноді не зовсім щасливими.

До властивостей його стилю належить перевага абстрактів над конкретними словами, навіть іноді з насилуванням звичайної мови, прим., коли на ст. 534 «Ілюстр[ованої] історії» про москвофільський орган «Слово» каже, що воно 1866 р. (в друку 1865) виступило «з новим політичним сповіданням» замість] з «новою політичною сповіддю» або заявою, або коли на ст. 529 уживає слова «розділення Галичини» зам. поділ Г[аличини].

Незважаючи на довголітній побут у Галичині, авторі досі не може позбутися в своїй українській мові русизмів; наведу їх рядок лиш із остатньої часті «Ілюстр[ованої] історії»: «на місце того аби переробляти» (ст. 523) сказано зам. українського «замість переробляти»; «заглохло» (ст. 528) зам. «заниділо»; «укр. стихії» зам. «укр. елементу» (там же); «під началом» (ст. 531) зам. «під властю»; «на ділі» (там же) зам. «справді, фактично»; «венгерське повстання» (ст. 534) зам. «угорське»; «на яких посилався» (ст. 535) зам. «покликався»; «як-небудь» (ст. 538) зам. укр. «хоча»; «приток духових сил» (ст. 539) зам. «прилив д[уховних] с[ил]»; «найбільш прикре, найбільш живі» (ст. 546) зам. «найприкріше, найживіші»; «більш поступові», «більш помірковані» (там же) зам. «поступовіші, поміркованіші»; «одмітити» (ст. 543) зам. «зазначити»; «більш гострий» (ст. 544) зам. «остріший». Попадаються й полонізми вроді «проторював собі дороги» (ст. 540) зам. «стелив», або «робив, або мостив»; «на яловім грунті» зам. «неврожайнім» або «малоплодючім» – «яловий» по-руськи знач. jodłowy.

Та найприкрішим явищем в українськім, а подекуди також і в російськім викладі нашого автора треба вважати численні анаколюти, перескоки в складанні з одної конструкції в другу. Наводжу тут колекцію, вибрану з останніх 20 сторін «Ілюстр[ованої] історії України». І так на ст. 522 читаємо: «Енеїда Котляревського… відкривало дорогу» і т. д.; ст. 523: «Дивилися на свою народність як нецивілізовану масу (пропущено «на»), позбавлену всяких засобів культурних, засуджених на те, щоб користуватися духовими засобами своїх культурніших сусідів»; ст. 524: «відносини до народних мас, його потреб і інтересів»; ст. 538: «з кількома молодшими товаришів»; ст. 545: «настрій правительственних сфер, що устами міністра зазначило своє становище». Можна би вважати се все за друкарські помилки, яких і поза сим стрічаємо дуже багато і то не раз дуже прикрих, прим, на ст. 539, де в однім реченні читаємо: «займаючися і етнографію (І), і мовою, він мав (!) часами й суспільну закраску», або на ст. 549: «розірвали сю стілку (!), сю угоду»; та проте все-таки се свідчить про надмірний поспіх у продукції автора, який не може виходити на її користь.

Отсі критичні уваги, якими я зважився поділитися з ширшою публікою, нехай будуть доказом того, що, глибоко поважаючи автора сих праць і бачачи в ньому одного з визначних двигачів нашої національної ідеї, я старався вникати в суть і основи його праці, не легковажучи собі нічого в ній і не замикаючи очей ані на її високі прикмети, ані на деякі слабші сторони.

Колосальна праця, яку рік за роком викладає проф. Грушевський перед українську публіку, варта того, щоб приймати її з належною увагою, тим більше що вона побудована на таких міцних і широких основах, яким не страшна ніяка критика. Що в такій колосальній будівлі тут і там являються і ще являться деякі хиби та недогляди, – се річ неминуча у всякім людськім ділі.

Повний образ історичного розвою українсько-руського народу, який задумав дати і фактично дав уже в значній часті проф. Грушевський, – се поява так важна в нашім національнім житті, що кождий крок її повинна освічена громада слідити з найбільшою увагою. Тому думаю, що мої критичні уваги, хоч не обіймають цілості історичної будівлі вченого професора, а торкаються тільки деяких питань більше з літературного, як із тісно історичного погляду, будуть початком та імпульсом до дальшої дискусії, яка може вийти на користь і самого автора, і його праці, і духового розвою всеї нашої суспільності.

Писано в жовтні 1911 р.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 453 – 455.