Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Каїн з гори дивиться на рай

Іван Франко

Аж ось одного дня – вже вечоріло,

Як Каїн став на самому вершку –

Скелет нужденний, ранами покритий,

Продроглий весь і ледве що живий.

Останніх сил добувши, став на голім

Леді. Куйовдили вітри могучі

Його волосся, рвали драну одіж,

І кров морозили у жилах. Каїн

Не чув нічого, весь остаток сили,

Всю душу він зосередив в очах

І очі ті послав у даль безмірну,

Туди, де в пурпуровому промінні

Купавсь величний, ясний «город божий».

І що ж побачив в ньому?

Пусто скрізь,

Лиш дерева самотні сумовито

Шепочуть листям та квітки чудові

Хитаються на стеблах. А крім них,

Ані душі живої, ані звука.

Та ні! Посеред раю, на майдані

Два дерева найвищі, найпишніші.

О, Каїн добре знав ті дерева

Із оповідань батька! Се направо –

То дерево життя: небесний грім

Вершок його розтріскав, розколов

Весь пень його до самої землі,

Та не убив його живої сили!

Воно росте, пускає гілля вшир,

Пускає пасиння нове довкола!

А те наліво – дерево знання

Добра і зла. Під ним клубиться гад,

А на гілках його багато плоду

Понависало. Плід той так блищить,

Манить, ясніє, душу рве до себе!

Та ось повіяв вітер, і, мов град,

Посипались плоди оті на землю

І всі відразу попелом розсілись,

Огнем розприсли, розлились смолою!

І бачить Каїн далі: в млі рожевій

Щось зароїлось легке, прозірчасте,

Мов комашня. Придивлюєсь – се люди!

Се тисячі людей і міліони,

Мов пил, вітрами звіяний, кружаться,

І тягнуть, тягнуть походом безмірним.

І всі круг дерева знання товпляться,

Всі рвуться, топчуться, падуть, встають

І шарпаються вгору, щоб захопить

Хоч плід один, хоч кисличку одну

Із дерева знання. Потоки крові

І море сліз значать їх путь – дарма!

Що хтось укусить того плоду, тому

Він попелом розсиплеться в устах,

Огнем пекучим бухне. А вкусивши

Отого плоду, кождий ще лютіший

Стає, озвірюється на весь світ,

Мордує, ріже та кує в кайдани,

Валить і ломить те, що другий ставив,

Палить, руйнує – просто божевільні!

А дерево життя стоїть та тужить:

Ніхто не рвесь до нього! На йому

Плодів немного, з виду не блискучих,

Захованих між листям та тернами,

Тож і не ласиться ніхто на них.

А як часом, відбившись від юрби,

До нього хто навернесь, покуштує

Плодів чудових і почне гукати

На других, щоб ішли туди, – то, мов

Ворони, кидаються всі на нього,

І б’ють, і рвуть, і мучать, і калічать

Його, мов за найтяжчую провину.

Аж ось два звірі на майдані стали.

Один під деревом знання засів,

Величний, нерухомий і суворий,

З лицем жіночим дивної краси

І з тілом льва. Мов нетлі до огню,

Так люди-привиди роєм безмірним

Його обсіли, мов про щось питають.

Глибоку тугу і пекельну муку

В їх лицях видно, тіні їх тремтять,

І очі й душі висять на устах

Почвари. Ся ж мовчить і не змигне

Очима. Знов рої людей товпляться

До дерева знання, і б’ються, рвуться

За плід його, їдять – і знов вертають

До звіра, та спокою не знаходять,

Мов листя те осіннє, гнане й бите

Грізними, супротивними вітрами.

А другий звір під деревом життя

Засів: з крилами лилика, з хвостом,

Як пава, з кігтями орла, із тілом

Хамелеона і з жалом змії.

Що хвиля він мінився і метався,

Манив до себе всіх і всіх відводив

Від дерева життя. А хто в ньому

Поклав усю надію і за ним

Насліпо біг, той розбивавсь о камінь,

В тернах, ярах глибоких опинявся.

І піднімались руки, кидались

Прокляття – не на звіра-ошуканця,

А все на дерево життя. «Воно

Химера, ошуканство і брехня!» –

Такий лунав важкий в повітрі гомін.

Глядів на вид сей Каїн, і немов

Ножем по серцю різало його.

Йому здавалось, що весь біль, всі муки,

Всі розчаровання тих міліонів

В його душі бушують, серце в нім

Кліщами тиснуть, торгають нутро.

І він закрив лице своє руками

І скрикнув: «Ох, досить, досить, о боже!

Не хочу більш глядіти на сей вид!»

В тій хвилі сонце потонуло, пітьма

Лягла на землю і закрила рай.

Та біль в душі у Каїна остався,

Несвітський, гострий біль. Він застогнав

І на студену площу ледовую,

Мов труп, звалився.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 281 – 284.