3. Біда секванів

Юлій Цезар

Переклад Івана Франка

Коли Дівітіак скінчив промову,

Присутні всі з плачем великим стали

Просить підмоги в Цезаря. Завважив,

Одначе, Цезар, що зі всіх послів

Одні секвани нічого такого

Не чинять, як чинили інші, лиш

Сумні зі звішеними головами

Глядять у землю. Здивувався ніби,

Що за причина тому, й запитав

У них самих. Ні слова не сказали

Секвани, але в тій самій сумній

Поставі, як стояли, так стояли.

Коли на друге й третє питання

Не міг ані одного голосу

З них видушити, відповів той сам

Едуй Дівітіак: «Отсе найтяжче

І найстрашніше лихо тих секванів,

Гірше від інших, що одні вони

Не сміють ані потаємно навіть

Шукати, ні благати помочі,

Бо навіть в неприсутності Аріовіста

Бояться всі жорстокості його,

Немовби він ось-ось стояв при них.

Інші принаймні можуть утікати,

Але секвани, що в свої границі

Аріовіста прийняли й яких усі міста

В його руках, (за саму мисль про втеку)

Зносити б мусили найтяжчі муки».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 319 – 320.