Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Феціали (мироскази) [кін. 8 ст. до р. Х.]

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

1

Між жерцями, що заводив Нума,

Були вибрані теж не без ума

Мироскази, або феціалі;

Про яких ось що розкажу далі.

Се були мужі з найліпших родів,

Так сказати, свічники народів;

Ті, як раз жерцями поставали,

То вже свого місця не теряли.

Діл у них було всіляких много,

Але найважнішим із усього

І труднішим від всякої річи –

Неправедній війні запобічи.

Чи римляни у війну вступали,

Чи союзні яку кривду мали,

Чи хто з посторонніх намагався,

З римлянами воювати брався, –

Вони перші посольства приймали

Чи від себе перші виряджали,

Спір старались вирівнять словами:

«Аби кривди не було між вами».

Коли ж хто відмовив жадань правих,

Ставав винним боїв тих кровавих,

Що опісля мали наступити,

Коли мусять потвердити.

Як союзним сталась кривда з Риму

І вони її жадали стриму,

То ті мужі мали розслідити,

Хто й як міг союз надвередити.

Коли ж був у Римі винуватий,

Що їх скарги мусив оправдати,

То вони його у руки брали,

Скривдженим для кари віддавали.

Коли хто послів посмів зневажить,

Чи права союзні злегковажить,

Чи прийшлося мир десь заключати,

Чи незаконний уневажняти,

Навіть про войовників обузи

Що ламали присяги й союзи,

Вони мали суд свій видавати,

Аби загал з вини обмивати.

2

Про вістунську повинність і справу,

Коли якусь сусідню державу

Треба завізвати до порядку,

Ось яку подати можу згадку.

Коли з боку їх була зневага,

Легкомисна на війну відвага,

Треба ж було зважить справедливо,

Який засів, яке буде жниво.

Один з феціалів, що собрати

Його зволять на таке обрати,

Надягає жрецьку гардеробу,

Та святі ознаки, та оздобу,

Аби зразу всі його пізнали,

І йде в город тих, що зневажали,

На границі він зупиняється

І Юпітрові покланяється,

Всіх богів поіменно взиває

Посвідчити, що місію має

В обороні Риму тутка стати,

За зневагу зажадать відплати.

По тім присяга, хоч би й нікого

Не було при тім, що йде у місто,

Котре злого наробило много,

Йому слово правди оповісти.

Додає прокляття найстрашніше

На свій Рим і на себе самого,

Коли коч лиш тінь брехні допустить

До оскарження свого грізного.

Потім входить внутр границь країни

І кого лиш першого зустріне –

Міщанина або селянина,

Сповіща його, яка причина

Його в місто се веде, взиває

Його в свідки й ті самі прокляттю

Перед ним дослівно повторяє

І до міста далі поспішає.

А як дійде до міської брами,

Знов такими самими словами

Сповіщає сторожа міського,

Хто приходить, відки й задля чого.

Відси йде аж на міськую площу.

Тут стає й велить всю власть зібрати,

Їй передає все слово в слово

Те, з чим мусив перед нею стати.

Повторяє без гніву й завзяття

Ті самі погрози та прокляття

І запитує високі власти,

Чи се хочуть на вагу покласти?

Коли власті згодяться відразу

Й віддадуть йому всіх винуватих,

То здіймає з міста він образу,

Признає в них приязню обнятих.

Як часу до намислу жадають,

То дає їм десять день відразу;

Знов вертає й знов їм може дати

Час розмислить до третього разу.

А як тридцять днів перечекає,

Й не дасть місто ні винних, ні сплати,

Він богів на свідків покликає

Підземелля й небесной палати.

І відходить без гніву й досади

З тим лише, що при свобідній хвили

Римський люд і компетентні сили

Візьмуть сеє діло на наради.

Тоді сходяться всі феціалі

І складають звіт перед сенатом,

Що зробили по законам божим, –

Не їх діло, що робити далі.

Як сенат захоче голос дати

За війну, напевно може знати,

Що по справедливості й по бозі

Ніщо йому не стане в дорозі.

А як схоче з того щось уняти

І на діло глянуть лагідніше,

То народ ані сенат не має

Сили й права війну починати.

Написано в днях 21 – 22 вересня 1915 р. на основі Діонісія Галікарнаського (кн. II, розд. 72). Аналогічне оповідання про феціалів із старинними формулами з часів Анка Марція та його війн із латинами в Лівія (Ab urbe condita, lib. I, cap. 32), відки довідуємося, що та інституція не була видумкою Нуми, а була перейнята ab antiqua gente Aequiculis, quod nunc feciales habent.


Примітки

Автограф № 431, с. 73 – 74.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 465 – 468.