Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Вибір Нуми Помпілія [717 р. до р. Х.]

Тіт Лівій

Переклад Івана Франка

Як Ромула потеряли, цілий рік гуляли

Римляни всі, бо жадного короля не мали;

Сенат не міг згодитися вибрати одного,

Та власною ухвалою вибрав себе всього.

Були двісті сенаторів з Ромула устави,

Всі хотіли пануючи добиваться слави,

І винайшли такий спосіб, якого на світі

Ніхто ніде не винайшов ні взимі, ні вліті.

Мабуть, на жарт сюю штуку піддав їм Меркурій:

Самі себе поділили на двадцять декурій;

Усталивши по жеребу порядок між ними,

Мала одна панувати слідом за другими.

Та не вся враз! Із десятьох в кождій сенаторів

Кождий п’ять день мав паном буть, водити лікторів,

Всі ознаки королівські у себе держати,

На шостий день усе теє другому віддати.

Той третьому по п’ятьох днях давав, і так далі, –

П’ятдесят день декурія в королівській хвалі

Панувала, потім – друга, третя – по порядку, –

Тисячу днів – весь сенат би перейшов ту кладку,

Сприкрилася народові така зміна власти:

«Щоп’ять деньків новий король» хоч у казку класти;

І що перше один король був у цілім місті,

Тепер, як його не стало, маєм цілих двісті.

Що перш була одна воля в одного короля,

Тепер в кождого щоп’ять день іншая неволя;

Один, може, теє зможе, другого не зможе;

Прийде війна – безголов’я, що пожалься, боже!»

Отак люди говорили та сенат корили,

Аби много королівством Рим не уморили.

Поскликали сенатори народнії збори

По куріях: «Порадьтеся, аби без котори!

Чи волите до живота короля обрати,

Чи такого, що рік тільки буде панувати?

Адже ж згоден був і Ромул вернути в міщанство,

Якби люд весь не згодився признать йому панство».

Але народ не згодився про короля радить.

«Нехай сенат, – кажуть люди, – теє діло ладить,

Йому ліпше пошукати та й поміркувати,

А ми на те, що предложить, мем голосувати».

Ой радили сенатори, та не без котори;

Були здавна два між ними ворожі табори:

Одні – старі з Білгорода, що Рим будували,

Другі – нові із сабінів, що Рим воювали.

Кождий табір з-поміж своїх хтів короля мати,

Аби прав їх не вкоротить, а нові придбати;

А нарешті уложено таке «або-або»,

Що у обох, здавалось би, держалося слабо.

«Нехай старі беруть вибір короля на себе,

Де-будь візьмуть кандидата, лиш не з-поміж себе;

А як старі не захочуть, молоді готові

Взять на себе теє діло при тій же умові».

Старі якось згодилися, помишління мали:

«Візьмем самі, щоб молоді не дістали;

А що з-між нас королем не буть ні одному,

Чорта з’їдять, що з-поміж них дамо власть котрому».

А молоді теє й знали, кандидата мали;

Вони, бачте, по-свойому також Рим кохали.

Піддали з старих одному, трохи недоуму:

«Виберіть зовсім чужого, Помпілія Нуму.

У сабінських він Куретах статком проживає,

Нежонатий, а вже літ більш як сорок має;

Муж учений, яких мало в Італії буде, –

Його знають і латини, й посторонні люде».

Як там той старий сенатор з іншими змовлявся,

Чи чував коли про Нуму, чи потім дізнався, –

Усі старші сенатори й думать перестали,

А слів його вислухавши, на Нуму пристали.

То черговий interrex кличе люд на збори.

«Гаразд, добро й щастя всім вам, квіріти, – говорить, –

Ось виберіть короля, як сенат предложить, –

Як ваш вибір згідний буде, він теє й побожить».

Вислухавши його слів, став народ питати:

«Кого ж предкладає нам сенат вибирати?»

А той каже: «Довго сенат думав крепку думу,

Аж нарешті згода стала: Помпілія Нуму.

У сабінських він Куретах статком проживає,

Нежонатий, а вже літ більш як сорок має;

Муж учений, яких мало в Італії буде, –

І сабіни, і латини, й інші знають люде».

Порадившись куріями, всі голосували,

За Нумою Помпілієм однозгідно стали.

Сенат має послів слати, його запитати,

Чи хоче він у римлян за короля стати?

Зразу Нума не схотів, довго відмагався,

Аж нарешті на вітцеву намову подався.

А як посли донесли, що він такий кроткий,

Стався Нума для всіх них любий та солодкий.

Поспішили проти нього пестрими юрбами,

Проводили в своє місто з співом, з хоругвами;

Відбулись народні збори, зійшлись сенатори,

Королівські віддавали Нумі всі гонори.

У всій римській історії король одинокий,

Що, хоч панував у Римі сорок і три роки,

За весь той час ні одної війни не провадив,

Зате в житті й релігії тривкий лад уладив.

Написано д[ня] 20 вересня 1915 на основі Лівія (кн. І, розд. 17 – 18) та Діонісія Галікарнаського (кн. II, розд. 57, 58 і 60).


Примітки

Автограф № 431, с. 65 – 68.

Меркурій – у римській міфології бог торгівлі, ототожнювався з грецьким Гермесом.

Іnterrex – правитель, руках якого знаходилась влада після смерті царя до вибору іншого.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 457 – 459.