Основания Лавініум

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

По війні десятилітній, по тяжкому бою

Ледве греки подужали зруйнувати Трою.

Не всю її зруйнували, дещо полишили,

Бо всі мури зруйнувати не було в них сили.

Позволили й Енеєві недобитків взяти,

Плисти з ними у чужину нових місць шукати.

І поплив він повз Грецію, від краю до краю,

Аж дібрався до Додони дубового гаю.

Отам йому будущину віщун повідає:

«Плиніть, плиніть у напрямі, де сонце сідає;

Чи на південь, чи на північ, тим ви не журіться;

Де поїсте столи свої, там ви зупиніться.

Не здиблетесь там з другами ані з ворогами;

Буде вам там провідник з чотирма ногами;

І куди він побіжить, за ним послідуйте,

А де ляже відпочить, там город збудуйте».

Поплили вони на захід, в Сіцілії стали,

Отам зимували, з весни скористали,

Поплили повз Італію, на північ верстали,

Аж заплили в устя Тібру, в пустім місці стали.

Ночували на березі, шатри розіклавши,

І снідання зготовили, рано повстававши;

А що столів не було, де би поснідали,

На пшеничних паляницях м’ясо розкладали.

Поки їли м’ясо, м’ясо, то було їм ласо,

А як м’яса вже не стало, ще їм було мало;

Розмовляючи весело, на траві сиділи,

Й самі не спостереглися, паляниці з’їли.

Аж один з них похопився: «Бач, чого діждали!

Самі того не знаючи, столи поз’їдали!»

Всі радісно загукали з Енеєм посполу:

«Сповнилася перша часть божого глаголу!»

Зараз Еней загадав місце освятити,

Велів богів образи з кораблів зносити;

Інші для них постаменти з каміння ставляли,

А жінки жертовних звірів на місце пригнали.

А сам Еней з найстаршими жертовник здвигає,

На голову жрецький вінець собі надягає;

Поставали всі найстарші кругом доокола

І молитви відмовляють, увінчавши чола.

Як молитви відмовили всім богам потроху,

Прийшлось в жертву зарізати поросную льоху;

А як її в’язать стали, то вона рванулась,

Заквичала й дала драла і не озирнулась.

Еней зараз зміркував з квику свині тої:

Сповняється друга часть вирочні святої.

Усім велів зупиниться, що гнали за нею,

А сам лише без оружжя побіг за свинею.

Бігла свиня геть від моря, та не дуже швидко;

Перебігла двадцять поприщ, – Енеєві видко;

Перебігла ще чотири на горб нарочитий,

В хащі густій, втомившися, лягла відпочити.

Прибіг Еней, не втішився та й став оглядаться:

Якої ж тут йому долі й городу діждаться?

«Місце пусте, без пристані, далеко від моря…

Сумувать нам тут довіку серед сліз і горя!»

Отак собі міркуючи, тяженько зітхає:

Чи лишиться на тім місці, чи й се занехає?

Та тут йому вчувся голос із близького гаю:

«Не доходи до одчаю близько свого раю!

Заснуй місто на тім місці, і то без вимівки!

Буде тут кінець твоєї і троян мандрівки.

А що ти посмів у божій волі сумніваться,

То не довго буде рід твій ось тут зоставаться.

Скільки буде поросят ота свиня мати,

Стільки літ і город твій буде тут стояти;

Перенесуть його потім в місце ще пустіше,

Та ростиме воно, проте, буйніше й густіше.

І ще раз перенесеться в місце ще марніше, –

Аж там виросте із нього місто найславніше.

Бо так того хоче доля, щоб з гнізда малого

Славна виросла столиця для світу цілого».

Вчувши теє, перестав Еней сумувати,

Ну з своїми троянами город будувати.

Будували, мурували, а того й не знали,

На чиїм же грунті, приблукавши, стали.

А був король на ймя Латин паном краю того;

Як страшную новину донесли до нього:

«Якесь військо заграничне по краю бушує,

Ціле морське побережжя нищить і плюндрує.

Поскорися приборкати ворога нового,

Щоб тебе не прогнав з королівства твого.

Досить в війні з рутулами нам не пощастило,

Тепер іще нове лихо до нас загостило».

Ізляканий король Латин новістю тією

З сильним військом вируша к Енею,

Та той йому на зустрічу з ласкавою річчю

Вийшов, мовлячи післанцям: «Не як злодій ніччю

Ми прийшли до твого краю, а з божої волі,

Вирвавшися від руїни й лютої неволі,

Вирвавшися, щоб нової вітчини шукати, –

Та й далеко ж ми до тебе мусили блукати.

І не маєм на меті власть твою щербити;

Коли маєш ворогів, враз їх будем бити.

Тільки нам позволь отут місто збудувати,

А ми всі тобі на вірність будем шлюбувати».

Втішився король Латин такими словами:

«Нехай буде вічна згода між нами і вами!

На знак згоди даю тобі, Енею, мій сину,

Дочку мою Лавінію за вірну дружину».

Отак вони помирились, і заодно стали,

І рутулів побідили, й з того скористали,

Що латинці помогли їм місто збудувати,

З королівни стали його Лавініум звати.

Прожив Еней ще сім літ у місті новому,

Обняв і сам панування по тестеві свому;

Згиб у битві з Мезенціем, але його тіла

Не знайшли, мов душа з тілом в небо полетіла.

Написано д[ня] 16 вересня 1915 р. на основі Діонісія Галікарнаського «Праісторії римлян» (кн. І, розд. 48 – 64, passim).

Примітки

Автограф № 431, с. 19 – 23.

Рутули – італійське плем’я, яке заселяло територію Лація, на південь від нижньої течії Тібру. Головне місто Ардея.

Мезенцій – цар етруського міста Цери, панував і над рутулами. Згідно з легендою, був убитий Асканіем, сином Енея. За іншою версією, Мезенцій був убитий Енеєм.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 388 – 391.