Між двома гаями [8 ст. до р. Х.]

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Щоб малолюдність первісну вменшити,

А людності число по змозі побільшити,

Три способи взяв Ромул задля того,

Один ліпший від другого.

По-перше, наложив на всіх жильців своїх

Повинність головну для міста і для їх –

Виховувать усіх дітей мужського роду

Й жадне не кидати в воду.

З дочок, не зносячи всіх привичок народних,

Виховувать велів щонайменш первородних,

Нічого з того, що породить мати,

Менш п’ятьох літ не вбивати.

Коли ж прийде на світ дитя – каліка

Або бридке, не на подобу чоловіка,

Те родичі могли десь в лісі покидати,

Та мусили вперед від власті [дозвіл] мати,

А задля дозволу п’ятьом сусідам показати.

Хто ж сей [закон] злама в лиху годину,

У того відберуть маєтку половину,

І хоч злочинець він не буде явний,

Скористає скарб державний.

А друге – бачачи, що многії міста

В Італії – тиранів гра пуста,

Що можновладці в них бундючаться й панують,

Прав народних не шанують,

Що, щоб свою не обмежать свободу,

Не раз найліпшого примусять до відходу,

Задумав він на їх нещастя не вважати,

А до себе притягати.

«Так, – думав він, – і римська власть збільшиться,

Сусідів же – ослабне й уменшиться,

А хоч з них декому й прийдеться до сміха,

Не буде нам гріха».

І з того він зробив ось яку справу божу:

Між Капітолієм і замком огорожу

Укріплену поклав, де давніми часами

Звалось «Між двома гаями».

Там храм він збудував біля одного гаю,

Якому богові чи генію – не знаю;

При тім же міг свобідно жити й спати,

Хто йшов захисту шукати.

Кого гонила можних самоволя,

Хто від тирана втік зі свого дому й поля,

Чи помсти він та напасті боявся,

Чи кар заслужених лякався –

Хто тут прийде і в храм сховається,

Як тільки божеству не спротивляється,

Тому король запевнення дає,

Що ніхто його не вб’є.

А як при нім захоче він зістати,

З прав горожанських буде користати

й дістане пай землі, яку король здобуде,

Щоб ділить між свої люде.

Про римський той азиль вість по краях пішла,

Її, як кажеться, скрізь Фама рознесла,

І від домашніх бід тікав з усіх усюд

Та йшов до Ромула всілякий люд.

А хто з ним раз зіткнувся особисто

Й біду свою йому всю виповів начисто,

Той радості звичайно дізнавав,

Більш ніде не мандрував.

А третій спосіб, що оба ті доповняє,

Греків від варварів найбільше відрізняє,

Спосіб зі всіх найліпший, знакомитий –

Другів з ворогів робити, –

Сей спосіб, джерело постійної свободи,

Що вивищив римлян понад усі народи

І поміг їм власть свою на склі

Розширить по всій землі, –

Сей спосіб – жаден край, здобутий у війні,

Не обезлюднювать при помочі різні,

В невільників народ його не повертати,

Звірам [домів] для нор не [за]лишати.

Натомість слать туди насельників своїх,

І жеребом ділить часть краю поміж їх,

І римські висілки з здобутих міст робити,

Інших горожанських правом наділити.

Такими й іншими способами за нього

Мала колонія збільшитися о много,

Бо коли Ромул світ сей зримий полишив,

Між безсмертних поспішив, –

З трьох тисяч пішаків та з тих трьохсот кінних,

Що Рим свій первісно він оснував на них,

Сорок шість тисяч піших він придбав,

Тисячу їздців теж мав.

Написано д[ня] 16 вересня 1915 р. на основі Діонісія Галікарнаського «Праісторії римлян» (кн. II, розд. 15 – 16), пор. дуже поверхове оповідання Лівія (Ab urbe condita, кн. I, cap. 8, уступ 3).

Примітки

Автограф № 431, с. 45 – 46.

Фама – у грецькій та римській міфології богиня чуток, поголосу.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 415 – 417.