1. Приказкова елегія

Солон Саламінець

Переклад Івана Франка

Зевса олімпського ви й Мнемозіни блискучії діти,

Музи, Пієрії хор, вчуйте благання моє!

Благословенство мені дайте для ради ласки безсмертних,

Щоб бездоганна цвіла слава мені між людьми,

Щоб до приятелів я ставивсь дружно, до ворогів остро.

Щоб шанували мене ті, а боялись другі.

Серце земного добра хоче – так, але кривдою гарбать

Я не бажаю, бо те кару на себе стяга.

Теє багатство, що нам наділили боги, не кидає

Мужа ніколи й зроста, в грунті мов корінь пуска.

Та як згромадить його чоловік і нагарба з гріхами

Та беззаконно, воно втіхи йому не дає,

Лихо держиться його за ганебнії вчинки а швидко

Вгонить в біду. Зразу лиш слабо, мов іскра, вона

Тліє, з марних початків вироста безконечнеє лихо;

Злії-бо вчинки дають мужеві все, крім добра.

Все веде Зевс до мети. Як коли, враз зірвавшися, вихор

Хмару в борзі розбива, мряку степом розсіва

Вчасно весною, здвига хвилі на неплодючому морі

Аж до глибоких глибин, а на пшеничних ланах

Нівечить засіви гарні; ось-ось підійметься до божих осідків,

В небо високо, і ось гарна погода верта,

Гелія сила ллє знов пречудовії блиски на ниви,

Хмари ж грізної ніде ані сліду вже нема, –

Так Зевса праведний суд; та ніколи на кождого зараз

Гнів свій не виявить бог, смертний немов чоловік.

Але не скриється теж перед ним, хто в собі має

Помисли зла та діла, – все те на світло прийде.

Тільки карається сей зараз, інший пізніше; а хоч би

Хто уйшов кари, ніяк волі богів не уйде;

Прийде й на нього черга, потерплять безневинно за злочин

Власнії діти його, пізні нащадки його.

Ми помишляєм собі – от як люди, чи добрі, чи грішні,

Кождий міркує: «Та те, що я задумав, не зле».

Аж діло вкаже інак; тоді жалує, але до злиднів

Жде і байдуже собі, повен сподівань пустих.

Сього на ліжко простре непоборна пропасниці сила, –

В мислях його лиш одне: «Ось буду скоро здоров!»

Той собі трус, але сам уважа себе дуже хоробрим;

Той себе зна красунем, хоч краси в нього дасть біг.

Той в недостатку живе, ярмо вбожества двигає важко.

Але у мріях своїх бачить себе багачем.

Тут один дуже спішить; він гойдається на хребті моря

На кораблі й швидко рад граблене в дім затаскать

З-посеред морських потвор та валів все сердитого моря.

«Що мені зробиш?» – на те він своє зважив життя.

Той ось рубає ліси й управляє пусторі, рік у рік

Панщину робить, один мучить його лише плуг.

Інший узяв ремесло свідомого усіх штук Гефайста

Або Афіни й живе з праці тих вправлених рук.

Тому потіху дали олімпійськії музи в худозі,

Мудрістю й мірою слів дише його любий спів.

Іншого вибрав собі віщуном стрілець влучний Аполлон;

Бачить той, як здалека мужа біда настига.

Хоч ласка божа на нім, та призначену долю ні жаден

Птах не відверне, ні теж жертва не відсторонить,

Ані в Асклепія службі звідущії лікарі, ані

Чарівники за успіх штук своїх гляба ручить.

Декому біль незначний невлічиму хоробу наносить,

І жаден знахар її теплим питвом не уйме;

Іншого ж, що його дрож потряса та палюча гарячка,

Він лиш рукою діткне, й ось уже хорий здоров,

Бо від призначення йде на смертельних гаразд і недоля,

А що безсмертні зішлють, сього ніяк не минуть.

В кождому ділі чига небезпека, й нікому не звісно,

Задля якої мети діло те він почина.

Сьому здається, що він усе обміркував прерозумно,

Аж тобі на! Без виду впав у тяжку біду.

Інший і не міркував, а успіх має; так йому бог дав

Добрий успіх через те, що вперед не забігав.

Але в багатстві нема чоловіку кінця ані міри,

Бо переважно ніхто досить не має добра;

Кождий хапається ще вдвоє більше здобуть. Наситити

Всіх не возможе ніхто. Тим-то безсмертні дають

Людям свободу: «Робіть, як вам любо!» Та ось з волі Зевса

Ате виходить і мстить, хто кому кривду зробив.

Примітки

І. Приказкова елегія – «Gnomische Elegie». – Griechische Gedichte, с. 223 – 227 (ІЛ, № 3177). І. Франко користувався також французьким прозовим перекладом: Poetes Moralistes de la Grece, с. 253 – 256. (ІЛ, № 4332).

Автограф № 414, с. 265.

Мнемозіна – богиня пам’яті.

Ате – потворна істота (напівбогиня), що веде людей до засліплення, гріха й загибелі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 125 – 127.