2. Кассій мріє стати королем
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Наради довго йшли. На тім нарешті стало,
У давню герніків приязнь принять оп’ять,
Користей же та прав, багато їм чи мало,
Дать стільки лиш, як Кассій схоче їм признать.
Вернувши в Рим, став Кассій домагаться
Тріумфу більшого, як надгороди,
За те, що в один рік зумів під римську власть
Два підгорнуть великії народи.
Домагання було зовсім несправедливе,
Бо битви в поході й одної не було,
Здобичі ні шматка, плінників ні душі,
Яких при кождому тріумфі много йшло.
Се многим видалось сенаторам
Знаком зарозумілості й старечого капризу,
Що підгріва амбіцію свою
Огнем трухлявого сухого хмизу.
Та партійка його, хоч невелика ще,
Все-таки здужала за ділом походити
І небувалії побіди Кассія
Тріумфом винадгородити.
Тоді він з герніками договір
До відома прилюдного подав,
Дословну копію того, що римський люд
Латинам, своякам, союзникам признав.
Сенат і визначні поміж патриціями
Скрить не могли обурення свойого,
«Що чужоземці герніки одержать мали
Відзначення таке, яке для зв’язку родового
Латини по літах та по війні дістали.
Ті, що для Риму жадних заслуг не мали,
Так чоловіколюбний захист мали тут
Знайти, як ті, що докази численні нам дають
Прихильності своєї, як уже й давніш давали».
А особливо був розсерджений сенат
За Кассієм йому оказану зневагу.
«Ми честь дали йому, якої б рідний брат
Не доступив, а він не лиш не дав нам честі,
Але ще мав неправедну відвагу
Свій власний кривосуд по наш суд піднести
І в користь герніків безправно компонує
Та без потвердження сенату публікує».
Віддавна в многих заходах людських
Буває щастя – лиш покуса й небезпека;
Підносить гордого, немов на шпиль висот гірських,
Там усміхається, мов рівнина далека,
Розкішна й чарівна, на те лиш, щоб в мінути
Недогляду у провал темний враз шморгнути.
Не жалувала й Кассію вона
Таких піднеслих хвиль. Вже третій консулат
І два тріумфи в рік один, – ні один римлянин
Не мав з публічних діл такого в тих часах хісна.
Се голову йому потроху завернуло.
Час королівський був ще в пам’яті йому.
«Ну ж, керму королівського правління й я уйму!» –
В старій так голові, мов блискавка, майнуло.
А знав він, що в таких разах найліпша річ
Юрбу добродійством для себе позискати,
Її привчить з рук тих, що хтять над нею панувати,
Одержувать увесь стравунок день і ніч.
У власті римській був земель великий шмат
Публічних, що давно стояли без управи;
Ще не поділена і власність ще держави,
Та багачі її за свій признали вклад.
Ось Кассій, не питаючи сенату ні народа,
Постановив той грунт міщанству розділити;
Якби з панів кого зумів до себе прихилити.
Була б і та йому добром пішла пригода.
Та далі він пішов. Не тільки забажав
Латинам часть землі тієї дати,
А й гернікам, щойно гражданських прав дістали
І з жадного ще з них доти не користали,
Землею тою також наділяти.
Бажаючи якмога ущасливить
Народи ті, він день після тріумфу свого
Покликав їх на збір, і вийшов на трибуну,
І ось що промовляв до зборища чужого:
«Як перший я одержав консулат,
Сабінський люд, що хтів над нами паном статься,
До битви змусив я і в битві побідив
І змусив римському панованню піддаться.
Як вдруге консулом обібрано мене,
Повстання внутрішнє всмирив я у державі,
Спровадив горожан назад у рідний город,
Латинів же, що хоч покревні нам, усе
Ворожі римському панованню та славі
Були, я другами прихильними зробив,
Надавши рівні горожанські їм права,
Й довів до того, що вже Рим їм не супірник,
А вітчина, й захист, і голова.
Втретє покликаний на той самий уряд,
Я вольсків змусив нам з врагів другами статься;
А герніків, великий, сильний сей народ,
Так близький наш сусід, що нам багато шкод,
Та много й користей від нього може бути,
До того довести я рад, щоб, віковим недугом
Знеможений, піднявсь і щиро нам піддавсь
І з недруга також зробився нашим другом».
Сказавши се й немало дечого другого,
Просив міщан, аби його не забували,
А в пам’яті своїй та в честі заховали,
Бо він добра найкращого ще много
Натворить. З тих, що не доїли й не доспали,
Добродійствами стан міщанський обсипали,
Ніхто не дорівня йому. «Тому благаю вас,
Заждіть! На все те ждать мете недовгий час».
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 540 – 544.