3. Розрух від промов Кассія
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Збір розпустивши, він, немов його щось гнало,
Ждать не хотів ні довго, ані мало,
А вже на другий день у курію сенату
Засідання зізвав. Увагу мали вже напняту
Його вчорашньою промовою, всі так і потерпали,
Щоб з уст його слова страшні які не впали.
Та він у поспіху одного тільки ждав.
Від зібраних отців ось чого зажадав:
«Ви, зібрані отці, одно лиш в мислях майте,
Міщанству всячеські заслуги признавайте,
Що вам допомогло відстояти свободу,
Здобуть пановання для римського народу
Над іншими. За те ви розділіть між них
Той шмат землі, що в так численних та страшних
Здобуто війнах. Він de titulo державний,
De facto ж посіда його гурток неявний
Патриціїв, що за таке добро, як пси жеруться,
Та управлять його й ділити не беруться.
На вас же ще, отці, лежить, мабуть, та сама,
Вам знана, чорная сіракузанська пляма.
Те збіжжя, тямите, що нам Гелон прислав,
Сіракузанський пан і даром дарував
Народу римському, – ви, ви не дарували,
Але по цінах, хоч не так високих, продавал,
Чи не рішили б ви тепер, коли в нас збіжжя много,
Позбутися стидкого дару того,
Державних кас на час сповнять заперестати,
А бідним покупцям їх ціни позвертахи?»
Ще Кассій говорив, а вже в сенаті бухать
Ненависть почала: не захотіли слухать.
А як скінчив, повстав його собрат Віргіній,
В промові довгій доказів провадить,
Що Кассій виступа як піджигач опіній,
До бунту й розрухів люд римський конопадить.
Та й інші по черзі сенатори вставали,
Найстарший серед них хто був, найповажніший,
Всі вереск піднесли, ревли та гвалтували.
А Аппій Клавдій був над всіх найголосніший.
В кількох пізніших днях товк Кассій ненастанно
На зборах людових довжезнії промови
Про наділи землі, їх викладав користь,
До себе притягав люд короткоголовий,
Віргіній в кождий день такий скликав сенат,
Повідомляв отців про Кассієві речі
Та дбав про те, щоб і він сам, і весь сенат
Людей їх боронить у небезпеці.
У консулів обох були численні ровти
Людей, що з ними йшли, як прибічна сторожа;
Довкола Кассія люд бідний, чорно-жовтий,
З Віргінієм чистяки з поряднішого ложа.
На бік Віргінія й трибуни перейшли,
Які тим часом зміркувать могли,
Що не хосен, не зиск се для держави,
Коли підкупство й розділ дібр публічних
Людей убогих, злих та непрактичних
Ще більше розізлить, злінивить, обезправить.
Тут, може, й зависть відіграла ролю,
Що не вони, провідники народу,
Дають йому добро, підмогу та свободу,
А муж не з їх круга гне люд під свою волю,
Можливо, й острах гнав їх на Віргінья бік,
Що Кассія повага так зростає,
А жадних запорук не дав той чоловік,
Що на повазі тій держава скористає.
На зборах людових оба зі всеї сили
На Кассія взялися наступати,
Його закон про поділ ager publicus
Неслушним і шкідливим називати.
Бо що римляни в довголітніх війнах
Для себе та потомків своїх здобували,
Чи ж слід, аби тим теж збагачувать латинів,
Що в війнах тих ні трохи участі не брали?
А щодо герніків, то й сором погадати,
Щоб ті, яких ось лиш ми в приязнь приняли,
Могли ні дать ні взять добро те посідати,
Що наші ще діди для себе здобули.
Якби по їх пішло й ми змушені були
Війною їх карки додолу пригинати,
Вони б тоді були довільні й тим,
Що їх не будемо з їх краю виганяти.
Се чуючи, народ став у трибунів бік тягти,
Міркуючи, що наділи земельні, що тепер
В виключну власність повинні б перейти,
Змаліли би в розмір Ахіллевой п’яти,
Якби в управнених реєстр латинів ще втягти
І якби й герніків туди ще Кассій впер.
На теє хитро Кассій заявив:
«Трибуни зраджують народ, аби-х так жив!
Вони стараються знайти лише причину
Звалить проект, яким я герніку й латину
Доставить хочу рівнії права,
Щоб нашим бідарям додати більше сили
І щоб не допустить, аби багатирі
Дари їм надані до себе відносили.
А на мій погляд, ліпше бідарям
Одержать хоч що-то, та певно й рівномірно,
Ніж не одержать нічогісінько,
Окрім обіцянок, насипаних безмірно».
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 544 – 547.