6. Промова Аппія Клавдія

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Отак, між іншим, промовляв Валерій,

І многі похваляли ті слова.

Та ось устав до слова Аппій Клавдій,

Сабінець, що недавно з своїм почтом

Осів у Римі і здобув відразу

В його кругах найвищих вплив значний.

Про се годиться тут сказати дещо,

Що перед те подав ще Діонісій,

Бо муж сей відіграв, як мемо бачить,

Значну й незавидную ролю в дальшій

Історії римлян.

У п’ятім році

Республіки, коли війна з сабінами

Грозила, вийшов з-між тих ворогів

Вельможа з роду їх, сабінянин

На ім’я Аппій Клавдій, що не много

Мав собі рівних в тім приморськім краю.

В місті Регіллум жив він досі й мав

Рід величезний по містах сабінських,

Маєтності просторі, слуг багато

И ще численнішу клієнтелу, вбогі

Роди й родини, що хилилися

Під захист отаких, як він, вельмож,

Коли йому потреба нагла

Піднятися з Регіллум, вирвати,

Немов з корінням, пень той величезний

І з паростями й прирослями в Рим

Пересадити, то скоріцмалось

Нараз населення, немов малого міста,

Самих мужчин носить оружжя здібних

Не менше як п’ять тисяч.

Сил такий

Великий прилив, особливо з боку

Сабінів, уважав сенат великим

Добродійством і запорукою

Рішучої над ними переваги.

Тому сенат за згодою народу

Приняв рід Клавдія в патриції,

Дав величезну площу над рікою

Анієном для забудовання

Й піль державних між Фіденами

Й Піценцією для обділення

Усіх насельників полями ораними.

Так Клавдієва дільниця постала,

Що до моїх часів ще потривала.

А що спонукало його до виходу

З Регіллум та до переходу в Рим,

Про те він, правду з вимислом, мабуть,

Мішаючи, в сенаті римському

Неоднократно ось що заявляв:

«Мене зненавиділи можновладці

Сабінські, а за що? Як вам сказати?

За гордість? Та хто має чим гордиться,

Як я ось, слава богу, той не дасть

Скакать на себе козам, не позволить,

Щоб копали його осли та мули

За правдомовність? Та я справді радо

Говорю правду в очі, особливо

Тим, хто мені немилий за брехливість,

Облесність та паскудне лицемірство.

За жадобу пановання та власті?

Що ж, я великий пан, хвалити бога,

Та в своїм панстві хочу буть вітцем,

Не королем, доставником добра,

Не здирником, першим у вживанні,

А незатуленою жменею, що все

Держить, не дасть нікому та й сама

Не потребує. Правду ж кажучи,

Найбільше роздразнило їх мое

Рішуче виступлення в справі Риму.

Я виступив; проти тих легкодухів,

Що забажали з Римом воювати

Тому лише, що. Рим Тарквініїв прогнав,

А був з Тарквінієм заключений союз.

«Нема Тарквінія, нема й союзу!»

Я толкував їм, що союз стоїть

Не лиш Тарквініями, але й Римом

Та нами, й поки жадна з тих сторін

Союзу не зреклась виразно, поти він

Не зломаний і ми не маєм права

Ламати те, що інші заключили.

За те мене лихі їх язики

Назвали зрадником і загрозили

Процесом, а за що? Або я знаю?

На. їх загрозу відповісти я

Не міг чимсь іншим, як заявою,

Що, не кидаючи союзу, переходжу

В республіканський Рим, щоб доказать,

Що не веде мене жадоба самовлади,

А лиш жадоба опинитися

Не серед мулів і ослів громади,

А тільки рівними поміж рівними,

Пошани гідним, поміж гідними,

Законам вірним поміж вірними».

Оповідання сього розділу основано на представленні Діонісія (кн. V, розд. 40, уступ 2); Лівій (у кн. II, cap. 16, розд. 3), всього 10 рядків, дуже недокладно. – Прим. І. Франка.

Се було те нове, непривичне надбання,

Що Рим дістав через сабінське хвилювання.

Примітки

…Що перед те подав ще Діонісій… – йдеться, очевидно, про Діонісія Галікарнаського.

Анієн – річка, що впадає в Тібр; була кордоном між Лаціем і країною сабінів.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 224 – 226.