4. Муцій відкриває Порзені таємницю

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Тут фантазією рушив Муцій,

Не з охоти короля здурити,

Але скривив трошечки душею

В інтересі рідної країни,

Видавши можливе лиш за дійсне:

«Знать даю тобі отсим, королю,

Що я не один такий у Римі,

А зібралося там триста бравих

Із родів почасти сенаторських,

Переважно ж чільних патриційських,

Юнаків ще нежонатих, жвавих, –

Не збрешу, що я не був між ними,

Бо вони молодше покоління, –

Ті у храмі вірності зійшлися,

Іменем богині сприсяглися

Справі міста вірно послужити,

Всяке інше діло відложити,

Про одно лиш думати та дбати,

Як тебе пристежити та вбити.

Не прийдуть вони юрбою й тлумом,

Не прийдуть ні з гуком, ані з шумом,

Не почуєш ти від них погрози,

Не побачиш сміх їх, ані сльози,

Та кружитимуть довкола тебе

Недосяжно та недослідимо;

Не пізнаєш жадного близ себе,

Хоч стоятиме досяжно й зримо.

І се знай, як ще раз пощаститься

Тобі ще кого живцем спіймати,

То вже, певно, другий день явиться

Той, що буде певну руку мати.

Бачу, бліднеш! Бачу, заглядає

Тобі в очі смертельна тривога…

Чуєш се від того, що йти має

З суду твого перед осуд бога», –

Мовив Муцій. Король загадався,

Не відразу тим словам піддався,

Але, тричі плеснувши в долоні,

Кликнув варту, що в сінях стояла.

«Зв’яжіть сього і хай на припоні

Жде в в’язниці, аж у нас ухвала

Впаде, що про його рішить долю;

Не смій пакості йому робити,

Але в час звичайний їсти й пити

Йому дайте до потреби вволю».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 162 – 163.