Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Переклади / 1915 р. / Гомерівські гімни / 19. Гімн до Пана

Гомерівські гімни

19. Гімн до Пана

Переклад Івана Франка

Гермеса любого сина скажи мені, музо, що ходить

Він на козячих ногах і, дворогий, калатала любить

Та по лісистих долах, знай, гуля, німф окружений хором,

Котрі по скелях стрімких та шпилях, наче кози ті, скачуть,

Пана вигукуючи, пастухів бога в кучерях гарних,

Косматого, що йому в уділ впали горби всі сніжнії

Та гір верхів’я та [всі пропадисті] у скелях печери.

От і гуля він сюди та туди по [ярах та] чагарях,

А іноді порина у потоків погожую воду,

А потім знову спішить на прохід поміж скелі високі

І на найвищий вершок полонини [охоче] виходить.

Часто по горах ганя широчезних, де кози пасуться,

Часто по збочах біжить та на дикого звіра полює,

Слідячи бистро. А як вечорова продзвонить година,

Сходить із гір і загра у свиріль тростинову в задумі

Лагідно; жаден його птах у грі тій не перегонить;

Що многоцвітна весна в своїй зелені має мелодій,

[Туги та розкоші], все те він в співах своїх виливає.

Тими піснями потім і співучії німфи гірськії

Часто пішком біжучи до криниці, що тихо журкоче,

Оголошають [гаї], а гірська їх луна повторяє.

Бог же, сюди та туди скачучи, в хор їх вірветься

І затупоче ногами. В його на хребті шкіра рися

Хижого, але душа його ніжні мелодії любить. .

В лузі розкішному, де процвіта крокус та гіацинти,

А острий пах їх мішається з пахом усякого зілля, –

Там величають вони збір богів і Олімп широчезний,

[А особливо про те любо їм проспівати, який був

Почин і рід і яка поведенція Пана самого].

«Гермеса дружно хвалім, пожиточного поміж богами

Найпаче всіх, що бува всіх богів [вістуном і] післанцем.

Раз у Аркадію він многоджерельну, матір овечу,

Вирушив, де йому гай [присвятили], що зветься Кілленський.

Там, хоч і бог, він нанявсь пастухом буть овець тонкорунних

В смертного мужа; найшла його раптом палкая жадоба

Діву прекрасну собі приголубить, Дріопову доню.

Зносини з нею веселії мав, і вона у палаті

Гермесу любого сина породила, з виду дивогляд:

Ноги козячії мав і два роги, крикливий і дуже смішливий.

[Мати] втекла, коли [син] її вдарив [рогами], а нянька

Зараз покинула хлопця, злякавшись, бачачи вроду

Дуже гидку, бородату. Та Гермес, що тямить користі,

Зараз на руки узяв, притулив, і була йому з нього

Демонська радість в душі. Швидко у божественні осідки

Рушив, а хлопця сховав, оповивши у заячі шкіри

Сірії. Там він засів обік [батька] Зевеса

й інших безсмертних богів і давай їм показувать сина.

Зрадував душі усіх несмертельних, а [втішив] найпаче

Бакха Діоніса. Тут [боги всі] його паном назвали

За те, що всім у серцях розбудив він веселість велику».

Радуйся, отже, і ти, пане наш! Тебе співом благаю.

Я ж ще про тебе не раз і у іншому співі згадаю.

Писано д(ня) 10 – 11 марта 1915.


Примітки

Дріоп – син Аполлона, батько німфи Дріопи.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 265–266.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 95

Модифіковано : 28.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.