Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Переклади / 1915 р. / Гомерівські гімни / 5. Гімн до Деметри

Гомерівські гімни

5. Гімн до Деметри

Переклад Івана Франка

1. Вхоплення Персефони

Ось про Деметру почну краснокосу, шановну співати

Та про її нещасливу дочку, яку вхопив Адоней,

Як громовладний Зевес всевідущий таке допустив їй:

Матір з мечем золотим многоплодну покинувши, доня

Граться з дочками пішла глибоководого Океана,

Цвіти збирати, [палкі] рожі, крокус та гарні фіалки

По м’якотравих лугах, та підсніжники, та гіацинти,

Також нарциси, які для принади діві краснощокій

Сплодила з волі Зевеса земля для ради Полідекта

Гарні чудово і всім на потіху та на вподобання

Як несмертельним богам, так і людям що смерті підлежать.

З кореня каждого з них і по сто головок виростало.

А любим запахом все широчезнеє небо над ними,

Наче сміялось, земля та солона безодня морськая.

Диву даючись, дівча стало рвати обома руками

Ті забавки запашні, втім земля позіхнула широка

На Нізію рівнині; взяв володар її, що брав многих,

Кіньми безсмертними, син багатоіменитого Крона.

2. Два свідки

А як ухопив її проти волі на віз золотий свій,

Рушив, хоч плакала, та голосом жалісливим кричала,

Та у Кроненка-вітця милосердя й підмоги благала.

Ані з безсмертних ніхто, ні з людей, яких смерть постигає,

Крику не чув, ані ті гарні діви, що гралися з нею.

Чула лиш доня Персая, чутлива, неначе дитина,

В пов’язці гарній усе сидячи у яскині Геката;

Чув також Гелій-володар, пресвітлий син Гіперіона,

Як звала батька Кроненка дочка, але він у ту хвилю

Був від богів оддалік у многомолитовному храмі,

Жертви приймаючи там многоцінні від людей смертних.

А її, хоч проти волі, та з допусту таки Зевеса,

Віз її стрий, повелитель премногих і многих заборець

Кіньми безсмертними, син багатоіменитого Крона.

3. Деметра шукає дочки

Доки ще землю [тверду] та звіздянеє [яснеє] небо

Бачила й море шумне, многорибнеє доня богині

Й сонця проміння, що все сподівалася матір шановну

Бачити та всіх богів племена віки-вічні живучих,

Доти надія у ній розвивала великую силу,

Доти верхів’я гірські та морськії безодні лунали

Криком безсмертної. Крик той почула шановная мати,

Зараз пройняв її біль острий і враз обома руками

Пов’язку скинула із запахущого свого волосся,

Чорний навергла покров на обоє [божественні плечі]

І полетіла, мов птах, понад сушу та море [бурхливе]

Доні шукать. Та ніхто їй не міг усю правду сказати,

Ані з [блаженних] богів, ні з людей, що ждуть смерті на себе,

Ані явилася їй жадна птиця, як звістка про неї.

4. Свідоцтво Гекати

Отак уже дев’ять днів проблукала Деметра шановна

Понад землею, в руках держачи смолоскипи горючі,

Нектару за весь той час, ні амброзії не куштувала,

Бита тоскою, ані не вмивала обличчя [сумнеє].

А як десятого дня променяста засяла Еоя,

Стріла Геката її, в руках блискавку [ясну] держачи,

Й звістку їй подаючи, ось які слова проговорила:

«Світла Деметро, плодів подавателько, [мати] всещедра,

Хтось із небесних богів або з-між людей, чающих смерті,

Вхопив твою Персефону й нагнав смуток на твою душу *.

Крик її чула я, та не могла [ніяк] бачить очима,

Хто він був. Ось тобі все, що по правді я можу сказати».

5. Деметра і Гелій

Сеє Геката рекла, та їй не відповіла ні слова

Реї прекрасноволосої доня, лиш скоро враз з нею

Далі пішла, несучи у руках смолоскипи горючі,

Так аж до Гелія йшли, що богів і людей усіх бачить,

І перед кіньми [його] стали, й так промовляла богиня:

«Геліє, зглянься хоч ти та помилуй, коли, може, дещо

Словом чи ділом тобі я приємне [й корисне] вчинила!

Доні, що в мене одна, люба цвітка, прекрасна на вроду,

Тої розпучливий крик чула я у пустому повітрі,

Наче насилував хто, та зуздріть не могла я очима.

Але ти землю цілу та [безмежнеє] море з високих

Божих небес оглядаєш своїм [непомильним] промінням, –

Отже, по правді скажи, чи ти бачив дитя моє любе,

І хто в небутність мою взяв її проти волі насильно,

Й де заховав чи з богів, чи з людей, що підчинені смерті?»

6. Свідоцтво й рада Гелія

Так рекла; їй відповів отсе слово Гіперіоненко:

«Доню прекрасноволосої Реї, Деметро вельможна,

Знай! Почитаю тебе, та і жаль мені дуже, що доню

Гарну утратила ти. І ніхто тут не винен з безсмертних,

Лиш хіба тільки Зевес-хмарогонець, що дав її Аду,

Брату своєму, аби мав із неї надобну подругу.

Сей в підземелля мрачне її кіньми завіз, ухопивши,

Хоч і як сильно кричала. Тому, [моя люба] богине,

Плач свій важкий угамуй, бо не слід тобі даром ще довше

Гнів виявляти та жаль, не негідний же зять тобі [вдався],

Поміж безсмертними той Адоней, що так многих збирає,

Брат твій і та сама кров, що здобув почесть теж не найменшу

В пору, коли увесь світ був поділений на троє царства,

Й жить йому жереб упав у тім, що його паном він стався».

7. Деметра йде між людей

Сеє сказавши, на коней гукнув; ті ж від окрику [того]

Швидко помчали віз легкий, немов бистрокрилії птахи,

Їй же прошиб душу біль іще тяжчий та жаль невтишимий.

В жалі тяжкім до [того] чорнохмарого Кронова сина

Не поверталася вже в збір богів і в Олімп широчезний,

Але пішла між людей у міста й на плодючії ниви

Й вид свій змінила на довгі часи. І ніхто зі смертельних

Чи то мужів, чи жінок, що широкії пояси носять,

Хоч і побачив її, не спромігся на те, щоб пізнати.

8. Деметра в Елевсіні

Так і зайшла вона в дім війнолюбного [мужа] Келея,

Що воєводою був на той час в запашній Елевсіні;

Сіла край шляху [собі] з невгаваючим смутком у серці

Біля криниці Дівочої, де брали воду міщани,

В тіні, бо виросла там [над криницею сіра] оливка,

Наче бабуся стара [з тих, що їх кличуть] плід принимати,

Дар Афродіти, що, [знай, появляється] в гарній короні

Або з тих, що за няньок служать у королів правосудних

При дітях, за шафарок у домах, на добро все багатих.

[Тут же й] уздріли її елевсінського доні Келея,

Що по погожую воду прийшли, аби в збанах спижевих

[Свіжу] принести її до отецького любого дому.

Штири були, мов богині, усі ще в дівочому цвіті:

Каллідіка, та Клейсідіка, та любомила Демона,

І Каллітоя, що з них [по літам] була перворожденна.

Ті не пізнали її; трудно-бо людям бога побачить, –

Та, наблизившися, ось яке слово сказали крилате:

«Хто ти, бабусю? З яких предковічних людей ти походиш?

Чом так далеко від міста зайшла й не спішишся додому?

Там у тінистих покоях жінок отаких, як ти, много

В твоїм віці або теж і молодших; вони тебе радо

Поміждо себе приймуть, запоможуть словами й ділами».

9. Оповідання Деметри

Так рекли, їм же слова ось які відповіла богиня:

«Любії діти, хто б ви не були із жіночого роду,

Будьте здоровенькі! Я ж вам скажу, бо на ваше питання

Не випадає мені не по правді [вам] відповідати.

Дея, ім’я моє, – се надала мені мати покійна.

А тепер з Кріту сюди принесло мене море широке

Без моєї волі; була тут неволя й насилля [погане],

Морські розбійники-бо увезли мене. Ті відтам скорим

Своїм судном причалили до Торіка; тут жінок много

Вийшло на берег юрбою, й розбійники також із ними.

Стали вечерю ладнать та[м], де свій корабель прив’язали,

Ллє приємних їх страв не бажала душа моя [в той час],

Тільки украдком пішла я по чорній землі [сумерками],

Від гордих грабіжників утекла, щоб, мене продаючи

За будь-яку ціну, з мене зиску [для себе] не мали.

Так і сюди я зайшла, блудячи, і не знаю, якая

Ваша земля і які проживають [тут добрії] люди.

Вам же боги хай усі, що в Олімпі доми свої мають,

Мужів по серцю дадуть і діток [здоровеньких] прижити,

Як собі зичуть батьки й матері! А мені зробіть ласку,

Любії діти, введіть мене в дім, щоб була я

В мужа або ж у жони, де могла би для них працювати

Вміло, які лиш діла старша жінка робити ще може.

Можу гаразд годувать дитя новонароджене, що ще

У пелюшках, дому теж пильнувати, постелю

Панську стелити як слід, а жінок і дівчата, [що в домі],

Можу жіночих робіт понавчати [при вільній годині]».

10. Запрошення до дому Келея

Так та богиня рекла; їй же тут непорочная діва

Каллідіка відрекла, із Келея дочок найгарніша:

«Мамко, що шлють нам боги, мусили, хоч і як воно важко,

Люди терпіти, від нас деякі значно тут могутніші.

Се я докладно тобі розповім і назву [по порядку]

Тих мужів, у яких тут і найвищая почесть і сила,

Що верховодять в народі та города сього твердиню

Оберігають порадами мудрими та правосуддям.

[Перший із них] Тріптолем велемудрий, Діокл [буде другий],

[Третій по них] Поліксен, [а четвертий [ Евмолп освічений,

[П’ятий] Доліх, [а в кінці] наш отець мужественний.

Їхні супруги усі по домах своїх, знай, хазяйнують;

Жадна з них, певно, тебе, лиш побачивши з першого разу

Вид твій, із дому свого не відправила би, згордувавши,

А прийняла би тебе; така ти до богині подібна,

Як твоя воля, позволь, аби ми до батьківського дому

Зараз пішли й донесли своїй матері все Метанейрі,

[Що ти прийшла й хто така], а вона тебе зараз впровадить

В наш дім, аби ти не йшла куди-інде домівки шукати.

Пізно народжений син іще в неї в безпечній кімнаті:

Вимолений у богів і укоханий, та ще в колисці.

Сього як виняньчиш ти й допровадиш до літ молодечих,

Певно, позавидує не одна тобі з-поміж жіноцтва, –

Так пошанує тебе [наш отець] за твоє все старання».

11. Покликання додому

Так та рекла, а [на те] головою кивнула богиня.

І, наповнивши водою блискучі збанки, [штири панни]

В дім свій пішли. А як лиш ввійшли в дім той великий, так зараз

Матері ну повідать, що побачили та що почули.

Ся же негайно велить їм іти та покликать прихожу

Хоч за яку-будь ціну. Ті ж, мов серни або телички ті,

Що в весняную пору, знай, підскакують на добрій паші

Ситі [та раді теплу], плащів фалди своїх граціозно

Піддержуючи, побігли по стежці крутій у долину,

А їх волосся, немов крокусові цвіти [ті червоні],

Патлялось довкола пліч. Віднайшли благородну богиню

Біля дороги на тім самім місці, де і полишили.

Зараз її повели до батьківського любого дому;

Ззаду ступаючи, йшла ледве-ледве сумная богиня,

Голову в чорний завій закотурмавши, кінці ж завою

Злегка довкола [струнких] ніг богині в ходу розвівались.

12. Вхід до дому

Скоро до дому дійшли богоспасаемого Келея

І через браму ввійшли там, де ждала шановная мати,

Сидячи біля дверей гарно збудованої кімнати,

Хлопця, парість молоду, держачи під грудьми. Усі доні

Вбігли до неї; поріг потім переступила богиня;

Скелі покою вона досягла головою, а в дверях

Божеський блиск заяснів; обняв матір переляк, і подив,

І блідий жах; зі стільця уступилася їй і веліла

Сісти, та Деметера плододайна та щедра не хтіла

На тім блискучім стільці засідать, але мовчки стояла,

Очі прегарнії вниз потупивши, аж поки Іямба,

Служниця, не принесла їй мережане крісло, накривши

Білим обрусом вперед [його сидження]. Сівши на ньому,

Чорний покров з голови на лице навернула руками

Й довго без голосу в тім засумована кріслі сиділа,

Ні до кого не звертаючись ані словами, ні ділом,

Тяжко зажурена не доторкала ні страв, ні напою,

Мучачи душу свою одинокої доні нещастям.

Врешті Іямба-слуга, говірка та весела, зуміла

Щебетом своїм святу та шановну богиню розважить

І до сміху довести й розпогодить [зажурену] душу,

І опісля їй вона за свій дотеп була наймиліша.

13. Деметра наймається за няньку

Чарку вина їй солодкого дать Метанейра веліла,

Та вона не приняла; бо, мовляла вона, не подоба

Пить їй червоне вино; попросила муку лиш з водою

З товченим цинамоном перемішану пить їй давати.

Ся ж, намішавши, як стій подала їй по її просьбі;

Се приняла як святий почастунок шановная Дая.

Тут розмовлять почала гарно вперезана Метанейра:

«Поздоровляю тебе, жінко, й думаю, що не з лихих ти

Родичів, але від добрих; в очах і в лиці твоїм бачу

Ласку й повагу, яка в королів правосудних буває.

Але що шлють нам боги, мусимо, хоч і як воно важко,

Люди, терпіти, хоча під ярмом і вгинається шия.

Та як сюди ти прийшла, буде в тебе те саме, що в мене.

Хлопчика сього годуй, що його мені пізно й неждано

Подарували боги, і зі всіх він мені наймиліший.

Сього як виняньчиш ти й допровадиш до літ молодечих,

Певно, позавидує не одна тобі з-поміж жіноцтва,

Так пошануєм тебе [я й отець] за твоє все старання».

їй відповіла на те гарновінчана мати [Деметра]:

«Будь поздоровлена й ти, люба пані, й нехай усе добре

К тобі звертають боги! Твого хлопчика радо прийму я

На прогодовок, як ти кажеш, і, сподіваюсь, не буде

Жадної шкоди йому від невмілості няньки, ані від

Чарів, ані від отруй, знаю-бо лік сильніший на всякі

Трути та спосіб, що всі лихі чари відверне [від нього]».

14. Деметра нянькою

Сеє сказавши, взяла [хлопчика] у безсмертнії руки

І на божественне лоно; [з того] звеселилася мати душею.

Так-то прегарне дитя воєлюбного того Келея,

Демофоонта, що був роджений з матері Метанейри,

В домі кормила вона, а він ріс, наче демон [величний],

Хліба не їдячи, ні молоко з грудей матері ссучи;

Бо повсякдень хорошовінчаная Деметра все тіло

[В нього] амброзією натирала, мов божого сина,

Солодко хухаючи та тримаючи при [своїх] грудях;

Ніччю ж, немов головешку, його полум’ям обгортала

Потай від родичів любих; а ті дивувалися дуже,

Що ріс так скоро і був красотою до бога подібний.

15. Нещасливий кінець Метанейри

Ще би вчинила була нестаріючим його й безсмертним,

Якби через глупоту гарно вперезана Метанейра

Ніччю не підстерегла з запахущої спальні й не вздріла.

Скочила [з ліжка] й обі собі ноги зламала [відразу],

Боячися за синка, собі лихо вчинила велике

Та, лементуючи, ось яке слово крилате сказала:

«Синку Демофоне, ой! Ся прихожа в огні величезнім

Криє тебе, а мені робить плач та тяжкую жалобу».

Мовила так кричачи; вчула се благородна богиня.

Гнівом порушена тут гарновінчана [пані] Деметра

Хлопчика, що в домі тім над сподівання вродила мати,

Виняла з полум’я та несмертельними [своими] руками

Тут же на землю поклала, розсерджена дуже душею,

Та рівночасно рекла необачній отсе Метанейрі:

«Люди безтямні, [зовсім] необачні, нездібні провидіть

Ані свойого добра, ані зла, що грозити вам може!

Отсе ж і ти глупотою своєю собі наробила

Лиха. Бо знай божу клятву, страшну воду Стіксову!

Був би

Син твій безсмертний і не постарівся б ніколи довіку,

І незнищимую честь я була би для нього зробила.

Все те пропало тепер, не уйде він судьби ані смерті, –

Буде, одначе, йому вічна честь, бо на моїх колінах

Часто лежав і до сну я його до грудей притуляла.

А як дійде він до літ і років промине [вже] немало,

Діти елевсініан будуть війни та битви страшнії

Мати з афінцями; е зло триватиме довгії літа… ++

А я – Деметра, якій честь дають [всі богове], найбільша

Ласка та поміч богам і смертельному роду людському.

Але гляди мені! Храм і великий у ньому жертовник

Хай побудує народ коло міста та мури високі

Над Калліхором на тім горбі, що над рікою панує.

Обрядів я сама там їх учитиму, як би достойно

Служачи, люди могли мою ласку для себе придбати».

16. Відхід Деметри

Мовивши теє, свою велич, постать змінила богиня:

Вигляд старечий пропав, і краса заясніла довкола,

Запах солодкий ішов від суконь її поломенястих,

Світлом палало навкруг несмертельнеє тіло богині,

[Хвилями] на рамена половеє спливало волосся

Сяйвом, мов від блискавок, наповнився весь дім огрядний той.

Через покої пішла вона, а в Метанейри відразу

Сили упали **, вона довгий час була зовсім німая,

Ані дитину піднять із землі не могла нагадати.

Доні почули вкінці хлопця крик та жалібне стогнання

І [всі чотири] з ліжок добре встелених [враз] поскакали.

З них одна хлопця з землі підняла й до грудей притулила,

Друга огонь розпалила, одна ж потихеньку на пальцях

Маму будити пішла, що лежала на ліжку пахучім.

Довкола хлопчика всі тупцювали, що плакав і дерся;

Дарма пестили й купали його, втишить було годі,

Чув-бо, що гірші няньки відтепера візьмуть його в руки.

17. Наказ Деметри сповнений

Ті ж, усю ніч не сплячи, велеславну богиню благали,

Страхом пройняті; а як лише рання зоря заясніла,

Широковладному теж Келеєві всю правду сказали,

Що повеліла богиня прекрасновінчана Деметра.

Той натихмісць повелів скликать люд увесь на вічевую

Площу та прекраснокосій Деметрі препишний поставить

Храм із жертовником на невисокому горбі [за містом],

Без супротивлення всі погодилися, й наказ сповнили,

Й храм збудували, який він велів; виріс він [дуже скоро]

Силою божества. А як його докінчили й спочили,

Кождий додому пішов; та [богиня] Деметра білява,

Там сидячи оддалік всіх богів преблаженного збору.

Сохла від туги й тоски по дочці в поясанню широкім.

18. Наслідки гніву у Деметри

Та найстрашнішим той рік на землі многолюдніи зробила

І найприкрішим для всіх земнородних, бо сім’я ніяке

В землю посіяне не зіходило, була-бо в укритті

Прекрасновінчана [мати] Деметра. Плугів крутобоких

Много надарма тягли воли нивами; много ячменю

Білого дарма [по них сівачі в чорну] кидали землю.

I був би доразу згиб увесь рід людей, здібних до мови,

З голоду лютого й всім богам, що проживають в Олімпі,

Почесті дарів, і жертв, та приносів було би не стало,

Якби був заздалегідь не пізнав се Зевес своїм духом.

Зараз Іріду післав злотокрилую [в небо] покликать

Красноволосу Деметру, що вид мала над всіх принадний.

Се їй сказав, а вона, чорнохмарому Зевсу послушна,

Шпарко простір від небес до землі перебігла ногами,

Аж у місточко зайшла Елевсіну в пахучій долині.

Там і Деметру знайшла в її храмі у чорнім убранні,

Зараз до неї рекла, відізвавшись, слова ті крилаті:

«Деметро, кличе тебе отець, безпохибно відущий,

Щоб ти прийшла між богів плем’я вічноживучих [у небо].

Зараз ходи! Хай наказ від Зевеса даремний не буде!»

Так рекла, просячи, та не склонила тим душу богині.

Зараз опісля отець усіх інших богів преблаженних

Знову до неї післав; по черзі йшли одні за другими,

Кличучи й дари ще їй обіцяючи многі й прекрасні

Й почесті, щоби лише між безсмертними вибрать хотіла, –

Але ніхто з них не міг наклонить її душу та волю,

Сковану гнівом тяжким, і марні були всякі намови.

Те лиш рекла: «Не піду до Олімпу високого скорше,

Ані до земних плодів не оберну я ласки своєї,

Поки на очі свої не побачу [знов] доню кохану».

19. Зевесове посольство до Ада

А як отсе лиш почув Зевес, гучно гремучий всезнавець,

Вислав у Ереб [посла] з золотим бунчуком Арговбійцю

З тим, аби Ада лагідними переконав він словами

Світлую Персефонею пустити з мрачної безодні

На світло дня та до збору богів, аби мати [шановна],

На власні очі її бачачи, від гніву попустила.

Гермес послухав як стій і швиденько в підземні провалля

Рушив негайно [бігом], олімпійський лишивши осідок.

Володаря він застав у нутрі [величезного] дому,

Як на постелі сидів біля милої свеї подруги,

Що ще була все сумна і за матір’ю тяжко тужила,

Мати ж на присуд богів гніву свойого не покидала.

Близ його ставши, сказав отсе сильний убійця Аргея:

«Аде ти чорноволосий, володарю духів померших,

Шле мене батько Зевес, аби Персефонею пресвітлу

Вивести з Ереба в небо, аби її мати [шановна],

На власні бачачи очі, з гніву свойого попустила

Проти безсмертних богів. Бо зайшло на велике нещастя:

Ось пропадає зовсім обезсилене плем’я людськеє,

Сім’я не родить земля, не дають ані честі, ні жертви

Люди богам, а вона страшний гнів має, ані з богами

Не пристає, лиш сидить оддалік у препишному храмі,

Що в Елевсіні собі в каменистім місточку поклала».

20. Ад і Персефона

Так сказав, і усміхнувся Айдоней, підземелля володар,

Прижмурив очі, але не спротивився волі Зевеса,

Й зараз отсеє сказав до розумної Персефонеї:

«Йди, Персефоно, поглянь на свою чорновбраную матір!

Лагідне серце в грудях май, а гніву не май анітрохи

І хай не буде тобі жаль за тим, що ти втратила ніби.

Не таким я між богами негідним тебе буду мужем,

Адже я брат і Зевеса-вітця! А тут живучи, будеш

Панею всіх і всього, що живе лиш і рух має в собі,

І [вічну] матимеш честь між найстаршими зі всіх безсмертних.

Ті же, що кривдять [кого], тут терпітимуть вічную кару,

Ані же жертвами гнів твій улагодять, ані ділами

Чесними, ані тобі не дарують достойнії дари».

21. Поворот Персефони до матері

Так сказав; зрадувалась прерозумная Персефонея

І аж підскочила нагло з утіхи; та Ад їй, одначе,

Яблуко з’їсти подав гранатове, солодке з бажанням

Тайним, аби [в небі там] не зістала назавше при своїй

Матері Деметрі, що [через неї] вся в чорній одежі.

Коні негайно запряг Айдоней, що [з живих] бере многих,

До золотого візка несмертельних; вона ж на віз сіла,

А обік неї міцний Арговбійця, у любії руки

Взявши віжки та батіг, погнав коні поперед будинок.

Ті ж, наче птахи, у лет понесли й незабаром довжезний

Шлях переїхали; ні море, ані широкії ріки,

Ні гір верхів’я стрімкі, ні травою багаті долини

Не зупинили бігу коней тих несмертельних, що гнали

Все поверх них і свій шлях у повітрі безмежнім верстали.

Аж зупинив їх візник, де Деметра в прегарній короні

Дні проводила, перед запахущого храму дверима.

Та ж як уздріла лише, мов менаду, у лісі густому

[У золотому візку із розвіяним жовтим волоссям]

[Доню свою] Персефону поруч [посла вбійці Аргея,

Що прибула з підземелля, аби] свою матір [потішить],

Вибігла [з храму як стій і в обійми взяла її любі

Та цілувала її й не могла й очей довго відвести

Від любих рисів лиця; материнська тривога шукала,

Чи не зробив яких змін в тім лиці побут у підземеллі.

Аж по часі немалім заспокоїлась мати шановна

Й до Персефони отсе вже розсудливе слово сказала]:

«Доню, [не жалуй, що я не могла тебе з Ада обіймів

Вирвати; воля була не моя тут, а вищого бога.

Та буде участь тобі незвичайна й не повна скорботи:

Півроку житимеш ти в підземеллі, як Ада подруга,

В той час, коли на землі пануватиме сила морозу,

Бурі й зими, й все живе спатиме під покривалом снігу.

А як скінчиться зима, ти вертатимеш кождого року

На світ сей сонячний і житимеш, як і досі жили ми] ***,

При мені та при вітці, сину Крона, що хмари збирає

В колі безсмертних богів, від усіх їх приймаючи почесть.

Як же не буде тобі до вподоби [жить у підземеллі],

Знов повернувши туди у підземну безодню [тінисту],

Житимеш там лиш одну третю часть [невеселого] року,

А дві третини [ось тут] при мені та серед інших безсмертних.

А як земля зацвіте запашними цвітами на весну

Та всяким зіллям, тоді з підземелля ти темного вернеш,

Диво велике богам і всім людям, що смерті підвладні,

[Тільки на тебе одну не розтягнеться Адова сила],

Бо не одного здурив досі підступом він, ненажерний».

22. Оповідання Персефони

Їй же прегарна на те в відповідь відмовля Персефона:

«Ось тобі, мамо моя, все по правді, [що було зо мною]!

Як божий, гожий посол, бистрий Гермес прилинув за мною

[З наказом] батька Зевеса та всіх [сил] небесних, аби я

З Ереба йшла, аби ти, мене своїми вздрівши очима,

Гнів свій і жаль свій важкий із безсмертних зняла, отоді я

Жваво підскочила з радості. Ад, потаємно [зайшовши],

Яблуко з’їсти мені гранатове подав, плід солодкий,

І змусив силою, щоб його з’їла я, хоч і не радо.

А як ухопив мене з волі мудрої батенька мого,

Кронова сина, й заніс у темряву підземного світу,

Се розкажу я подрібно усе, хоч би ти й не питала.

Всі ми – а нас там досить було на многоцвітному лузі –

Як-ось Левкіппа, Файнона, Електра й Іянта [вродлива],

Далі Меліта, Іаха, й Родея, й [пишна] Калліроя,

Мелобосіда і Тіхе, й рожеволицяя Окіроя,

І Хрісеїда, й Янейра, й Акаста, й Адмета, й Родопа,

[Гарна] Плутона, й [струнка та] любоприємна Каліпсо,

Стига, й Уранія, та Галаксавра, достойна любові, –

Грали ми [різнії гри] або цвіти зривали руками

Всуміш і крокус м’який, і підсніжники, та гіацинти,

Рожі прегарні, й лілеї, що як на них глянеш, то й диву дасишся,

Та ще й нарциси, що їх, як і крокус, земля породила,

Я рвала з радощами, втім, земля у сам раз біля мене

Мов позіхнула, з землі ж вискочив сильний Айдоней,

На золотий свій візок мене вхопив, хоч я й опиралась,

І в підземелля повіз. Я кричала, що голосу стало…

Ось тобі правда уся, хоч сумна вона [та невідрадна]».

23. Поєднання Деметри із Зевесом

Так вони [майже] весь день у душевній любові та згоді

Радощі й смутки свої одна одній тут оповідали

При пестощах обопільних, і від горя відпочивали

Душі їх, одна одній лиш утішні вражіння давали.

Аж ось до них надійшла в пов’язці золотистій Геката

І цілувала вельми Деметри непорочную доню

І відтоді стала їй товаришкою [жизні] й слугою.

Тут же післанку до них прислав Зевс, громовладний всезнавець,

Рею прекрасноволосу, аби Деметру в її чорнім убранні

В коло богів привела й обіцяв їй гонори [великі]

Дати, які лиш сама собі вибере серед безсмертних.

Також позволив, аби її доня із круглого року

Одну третину жила [з Адом] у сумерках підземелля,

А дві третини біля тебе й посеред інших безсмертних.

24. Деметра в Раріоні

Так він сказав, і дала послух волі Зевеса богиня.

Швидко з Олімпу верхів вона [знов до землі] полетіла,

Аж зійшла на Раріон. Була там вперед нива родюча,

А тоді пустка сумна, лиш бадилля сухеє стирчало

Скрізь без листків, а в землі лежав білий ячмінь і не сходив,

Бо не було на те волі Деметри з ногами стрункими.

Та як явилась вона, зараз [нива вся зазеленіла]

В першій появі весни та прибралася в довге колосся;

І вся долина [плугами поорана] в скиби товстії

Вкрилась колоссям, яке перевеслами [женці] в’язали.

От сюди вперве зійшла із безплодного [шляху] повітря

[З Реєю в парі], й обі із закоханим видом гляділи

Та усміхались одна до одної й втішались їх душі.

25. Деметра й Рея

Тут же до неї рекла Рея у пов’язці золотистій:

«Далі, дитиної Зове тебе Зевс, громовладний всезнавець,

Щоб до богів ти прийшла. Обіцяв тобі почесті дати

Всякі, які лиш сама собі вибереш серед безсмертних.

Також позволив, аби твоя доня із круглого року

Одну третину жила [з Адом] у сумерках підземелля,

А дві третини біля тебе й посеред інших безсмертних.

Се тобі певная річ, на те він притакнув головою.

Але ходім, моя доню, й йому будь послушна й не надто

Гнів свій показуй проти чорнохмарого Кронова сина,

Людям же плоди мерщій дай [та благословенні врожаї]».

26. Заповіт Деметри в Елевсіні

Так мовила, й не була їй противна Деметра в короні

Гарній і швидко плодів на плодючії ниви наслала,

Листям і цвітами вся запишалась земля широчезна.

Але [Деметра] пішла [сама] до королів правосудних,

До Тріптолема, та до перегінника коней Діокла,

Та до Евмолпа, та до Келея, воєводи народу,

Їм показала, які служби божі служить і весь обряд,

Що відправлять, а чого пропускати не слід, ні питати,

Ані жаліти; великеє щось [у людей] – острах перед богами,

Що голос здержує їх, і щасливий той із людей смертних,

Хто не побачив [і взнав] із-посеред людей земнородних.

Та хто [у службу святу] не посвячений і невідущий,

Той не доступить ніяк тої самої участі й долі

По своїй смерті, коли увійде в темряву підземелля.

А як усього того понавчала [вже] світла богиня

І Тріптолема, і з ним Поліксена, та вкупі й Діокла,

То до Олімпу пішла в збір богів прісноживущих,

Що своє мають житло побіля громолюбця Зевеса

В почесті, світлі й хвалі. Той щаслив із людей земнородних,

Кого полюблять вони обережно; пошлють йому скоро

В дім [його] помічника Плута, що наділяє багатство

Людям смертельним.

27. Закінчення

А ти, що держиш Елевсіни

Люд від кадильного диму пахучий, а також і Парос,

Морем облитий, і [ту малолюдну], скелясту Антрону,

Світла, всещедра, плодів дателько, володарко Деметро,

Ти й твоя доня [свята], прехорошая Персефонея,

В ласці своїй за сей спів дайте вік безтурботно прожити, –

А я про вас і одну, й другу ще в інших співах згадаю.

Писано в днях 4 – 8 марта 1915.


Примітки

* Отсі два рядки в давніших виданнях грецького тексту, а також і в найновій… Прим. І. Ф. [Очевидно, Франко хотів звернути увагу на те, що ці вірші не вважалися належними до первісного тексту даного гімну. Ця примітка може бути доказом того, що І. Франко для свого перекладу користувався кількома виданнями тексту і звертав увагу на науковий апарат. – Ред.]

++ Далі, може, йшло пророкування про роль, яку в тих війнах мав відіграти син Келея, і тому можна догадуватися, що тут у рукописах прогалина з кількох рядків. Прим. І. Ф.

** Сили упали – в оригіналі характерний вислів: «розв’язалися коліна», відомий із Гомерової «Іліади», де він часто вживається, коли йде мова про смертельно раненого войовника. Прим. І. Ф.

*** Рядки 378 – 395 грецького тексту в рукописах попсовані так, що з деяких лишилося лиш по кілька слів або букв, а з одного зовсім нічого. Сю прогалину в своїм перекладі я попробував доповнити власним концептом, який у мене зайняв трохи більше місця, а власне рядки [400 – 407], де мої доповнення поміщені в гранчастих скобках. Прим. І. Ф.

Полідект (той, що багатьох збирає чи приймає) – епітет Аїда; у Франка: «що брав многих». Інший варіант цього епітета – Полідегмон.

…На Нізію рівнині… – В оригіналі – «на нісійській рівнині». Так називалося кілька місцевостей у Малій Азії.

Персай (грецьке – Персайос) – син титана Крія і батько Гекати. За сучасною нормою точніше було б «Персей», але так передається інше ім’я – грецьке Персевс.

Стріла Гекати її… – Геката вважалася одним із божеств ночі.

Біля криниці Дівочої… – В оригіналі – «Партеніон фреар» – власна назва місцевості біля Елевсіна.

…Елевсінського доні Келея… – дочки Келея, сина Елевсіна. Син Гермеса, герой Елевсін, вважався за фундатора міста Елевсіна, центру культу Деметри.

Дея, ім’я моє… – грецьке – Део, одне з імен Деметри.

Торік – грецьке Торікос, давне місто Агпки напроти острова Єлени (теперішній – Макронісос).

Тріптолем велемудрий. – У міфі про перебування Деме-три в Елевсіні слід розрізняти двох Тріптолемів: старший із них – брат Келея, а молодший – син Келея. Тут згадується старший.

…Демофоонта, що був роджений з матері Метанейри... – Сина Келея і Метанейри в інших версіях цього міфу звали не Демофоонтом, а Тріптолемом.

…Діти елевсініан будуть війни та битви страшнії мати з афінцями… – В оригіналі: «Діти елевсінян запекло воюватимуть увесь час між собою».

Калліхор – джерело біля Елевсіна.

Йди, Персефоно… – Варіанти імені «Персефона» і «Персефонея» наявні в оригіналі.

…Як-ось Левкіппа, Файнона, Електра й Іянта… – Тут і далі в оригіналі перелічуються імена німф – подруг Персефони; сучасні форми деяких із цих імен дещо інші: Файно; Іаита, чи Іанфа; Мелобосіда; Хрісеїда; Іанейра, чи Іаніра; Плуто; Стікс, чи Стіга. В інших варіантах оригіналу згадуються також Паллада і Артеміда.

Раріон – Рарійська рівнина в Елевсіні, де, за міфом, було посіяно перше збіжжя.

В дім [його] помічника Плута, що наділяє багатство… – Ідеться про бога достатку Плутоса (грецьке «плутос» – багатство).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 242 – 257.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 25

Модифіковано : 2.11.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.