2. Римляни зближаються до латинського війська

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Як до війни вже все було готово,

Прийшли розвідники з відомостями,

Що вирушили вже латини в поле

З усею силою своєю й першим наступом

Захопили укріплену сторожку

На ім’я Корбіон, в якій застали

Малу залогу римських вояків,

Заскочивши зненацька неготових

До бою, вирубали всіх упень,

Сторожку обсадили та зробили

З неї опору задля дальшої війни.

Невільників та скоту по полях

Набрали саме так не много, як

І в Корбіоні. бо вже значно перед тим

Прочули рільники про недалекий напад

І що лиш здвигати могли та позвозити,

Стягли в найближчії укріплення

В горах, де захист і самі знайшли.

Пусті доми їх вороги спалили,

А иоле в пустарі перемінили.

Коли вони вже рушили в похід,

Прийшло із Анціум, поважного

Та визначного міста, вольсків військо

З запасами оружжя, хліба й всього,

Що до війни потрібне. Се латинам

Ще духу додало; вони понадіялись,

Що також з інших вольсків надійдуть

Помічники їм до війни, коли

Анціум гарний початок зробило.

Як лиш про се довідався Постумій,

Рушив поспішно, поки вороги

Зберуться всі, й маршем форсовним нічно

Зі своїм відділом прибув над озерце

Регіллум, де в укріпленому місці

Вже розложились табором латини.

Тут табір свій розбив над головами

Ще сонних ворогів на горбику

Стрімкім та дуже трудно лиш доступнім,

Що від самого початку та й доки

Там зіставав, йому давало многі

Користі над своїми ворогами.

Провідники латинів, тускуланець

Октавій, зять Тарквінія, та Секст

Тарквіній, почали стягать свої

Бойові сили враз, і вони стояли

В окремих таборах, і всі провідники,

І вищі й нижчі, зібрані були

В шатрі Мамілієвім на пораду,

Як воювать з римлянами, коли

На протилежнім горбі появився

Диктатор римський та його вояки,

Грізний, мов привид помсти та заглади.

Під тим вражінням у наметі стали

Проекти різні розбирать. Одні

Були за тим, аби щодуху вдарить

На гору й на диктаторове військо,

Поки воно мале ще й не страшне;

На думку їх, обсадження точок

Укріплених – то не знак певності,

Лиш трусості. На думку інших, досить

Їх обкопать ровом, обставити

Малою та чуйною вартою, –

І рушити з гори з них жаден не посміє.

«А ми самі з великим нашим військом

Ідім на Рим і легко візьмемо

його, коли найбільша часть молодіжі

Його скоріцмалась в отсей похід».

Ще інші радили не рушаться і ждати

На дальші вольсків помічні війська

Та інших ще союзників і брати

В рахунок лиш такі проекти й ради,

Що за поруку певності й безпеки

Дають не доказ лиш безумної відваги.

Від проволоки, бачиться, римляни

Нічого не зискають, але їх

Положення поліпшить проволока.

Коли так раду радили, прийшов

Із Риму другий консул – Тіт Віргіній

Зі своїм військом, що слідом диктатора

З не меншим поспіхом сю перебув дорогу.

Розтаборивсь він власним дотепом

На горбі протилежнім проти того,

Що був обсаджений диктатором.

Се був стрімкий скелястий кряж гори,

Що відтинав оба шляхи латинам

В ворожий край, бо обсадив диктатор

Дороги правий бік, а консул лівий.

Аж тут переляк справжній охватив

Латинських вожаків, яким найбільше

Ходило о безпеку власної

Особи та про те, щоб довша стоянка

Не змусила їх виекспенсувати

Їх власні засоби, не дуже вже багаті.

А як Постумій лиш переконався

Про їх недосвід у стратегії,

Вислав свого начальника їзди

Тіта Ебуція з найліпшими їздцями

Та легко уоруженими кінними

І дав їм наказ обсадити згір’я,

Що панувало над дорогою,

Якою з вітчини їх довозили

Оружжя та засоби живності.

Ще й не спостереглися вороги,

Як римська їх кіннота окружила,

Пройшовши всею силою своєю

Почерез ліс густий, і згір’я заступила.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 246 – 249.